Але суть всього написаного ось в чому. Суть в тому, заради чого ми плануємо час? На що ми хочемо його витратити?
Є така легенда.
То був один з тих глибоко-листопадових днів найтемнішого шоколаду. Я йшла з роботи, і досить-таки не в настрої йшла. Аж тут – з-за повороту – тінь-тінь, на мене на повному темпі біжить руде кошеня. Зовсім як осінній листочок:) А за ним – топ-топ – чорненьке підтягується. Як ягідка стиглого терену. Я лиш схилилася, щоб їх погладити, а руде вже сидить у мене на коліні! Дивлюся – а чорненьке вже в сумочці!
Я оглянулася – кому б їх віддати? Нікого… Так я тих кошенят, бруднющих і мокрих, з ледь прорізаними очима, через лікоть перекинула і до дому з ними прийшла. Сиджу на диванчику, кошенята одне на другому в мене на колінах (рудий завжди зігрівав братика). Листопадовий вечір, темінь, мама двері відкриває і лиш руденького бачить. «Це що в тебе – котик??» «Котики…» Мамі чомусь здається, що на цій фразі вона сіла на підлогу. Чорненького ми мусили віддати – у нас тоді вже був один великий чорний кіт. А от рудого не змогли. Він сам мене знайшов! Так у нашому житті з’явився Оранж!)
***
А відтепер осінь для мене – це також курси шиття. З яким ентузіазмом я вибирала тканини на ті курси! Я мала навчитися шити розкішні наряди – як з подіуму!)
Хоча шити тоді я так і не навчилася, мені насправді подобається ручна робота. Сам вид ручної роботи зі сторони позитивно діє мені на нерви:) Колись мама розказувала мені «обурливу» бувальщину, як чоловік обирав майбутню дружину, спостерігаючи, наскільки акуратно дівчата ліплять вареники. Так от: в мене взагалі не вийшло з цього прагматизму обуритись! Більше того: я його зрозуміла!!! Навіть коли хтось просто спокійно і чітко робить щось руками, я стаю спокійнішою і сконцентрованішою, мене наповнює внутрішній баланс. Акуратна ручна робота приносить мені таке розслаблення, що коли сусід навпроти виходить поратися на своїй грядці, я займаю глядацьке місце навпроти вікна з чашечкою кави. І навіть коли я сама раз за разом розпорювала свої «вироби», я відчувала скоріше розслаблення, ніж роздратування. Сумно тільки, часу на таке дозвілля в мене зовсім немає…
Отже, про ту осінь…) Не скажу, що це була легка осінь. Останні теплі промінчики забрав з собою День міста, а по тому безперервно лили дощі. Я ходила і як заведена повторювала: але ще має бути бабине літо! А воно того року так і не прийшло. Я довгими осінніми вечори, під проливним дощем добиралася на курси і там безуспішно намагалася навчитися азам високої моди. І мені б все вийшло… Але ж будь ласка! Навчіть мене хто-небудь, як правильно застромити нитку! І ще одне: коли слід забрати ногу з педалі?.. От на приклад: я вже не шию, а машинка продовжує шити – і я з переляку ще сильніше притискую педаль до землі. Тут тішить лиш те, що спершу я обрала курси шиття, а не водіння: якби мою ногу заціпило на педалі автомобіля, наслідки бути б в рази фатальнішими!
Мені знову і знову ламалася машинка. Істеричний сміх від того, що я знову щось не туди застромила, а машинка знову ричить і глохне, сприймався викладачкою як несерйозність. А наладчик уже вивчив напам’ять мою домашню адресу і навіть навчив мене самостійно розкручувати машинку. Мені зрештою вже просто соромно було знов йому дзвонити, і я з перемінним успіхом намагалася розбирати механізм сама. До перманентного ремонту швейної техніки підключився дідусь, який вважав послуги майстра надто дорогими. Оскільки розібрати машинку – це ще пів біди, а от назад зібрати… Я мовчки слухала дідусеву промову з приводу моєї майстерності, пропускаючи все, що можна, повз вуха. Але коли дідусь почав настирно розшукувати інструкцію, примовляючи: «Де ж та інструкція поділася? Ти не бачила? Завтра ми з тобою сядемо і її вивчимо»… Я поспішно запевнила «не знаю, не бачила», і з жахом почала переховуватися по квартирі. Так ми досі той папірець і не знайшли. Дідусь мій, хоч і дуже хазяйновитий, все ж не наладчик… А моя “принцеса” стоїть, замурована у дерев’яній коробці зі шматком нитки в нутрощах, і чекає свого прекрасного наладчика-принца. Можна і принцеси, в принципі… Тут не принципово. Але коли-небудь, у приглушеному сяйві осіннього вечора, увімкнувши притишену солодку мелодію, я обов’язково шитиму плаття як з подіуму!
***
Це був останній сонячний день осені. Я йшла на курси, і ще на танці – у мене був етап посиленого тайм-менеджменту, і ті дні я розписувала від початку до кінця. Я взагалі-взагалі не чекала троянд. Що ж я робити з ними буду? Я ж цілий день у місті! Вони ж загинуть… Вихід знайшовся. Добігаючи на курси, купила пляшку води і великими кравецькими ножицями зробила з неї вазу. І цілий день гасала по місту з вазою троянд. А коли прийшла з ними на курси, одногрупниця чомусь вирішила привітати мене з днем вчителя:)
Як зазвичай, я шила стабільно криво, і щонайменше втретє вже розпорювала брюки. Але в той день мене це взагалі не переймало. В той день я не хвилювалася, що не встигну завершити вироби до кінця курсів. І не засмучувалася, що в інших виходить, а в мене – ні. Я просто ритмічно зривала маленькою гострою вилочкою криві стібки, усміхаючись до себе і думаючи геть про інше. Мені було так добре, так затишно пороти ті штани. У напівтемряві осені. Коли свідком цьому – розпушені троянди.
Завершення:Мехенді корицею осені (частина 3)
Початок: Мехенді корицею осені (частина 1)
Схоже: InDaZoo (ч.1: Горобці на руці)
Але суть всього написаного ось в чому. Суть в тому, заради чого ми плануємо час? На що ми хочемо його витратити?
Є така легенда.
Якось наштовхнулась на дивну інформацію: в одному з відомих університетів абітурієнти замість іспиту мали написати есе з одного слова. Хтось написав «невинність», хтось
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)