• Головна
  • Про автора
  • Блог
  • Контакти
  • Натхнення
  • Світлячки;)
  • Мувіки
Блог Галини Івасюк Блог Галини Івасюк
mirrors (identities and meanings)

#япрацююзлюдьми

Лип 23, 2018

Я дуже люблю бувати одна. У цьому є своє, особливе задоволення – відчуття внутрішньої єдності з собою, зі своїми думками і почуттями, відчуття своєї цільності та окремості. Люблю неквапливо напитися ранкової тиші, вскочити у кросівки, зануритись у духмяний щебет парку і поринути у власні, важливі думки. Люблю, як вони, розрізнені, сплітаються у тексти, які треба якнайшвидше перенести на папір. І навіть дратує, коли тебе висмикує з плетива думок далекий знайомий етикетним: «Привіт. Як справи?»

А ще я дуже люблю працювати з людьми. Я давно хотіла написати про це кілька слів, але кожного разу в моїй голові починала роїтися така кількість думок, що мої кілька слів плавно перетікали у кілька сторінок, і я відкладала цю затію на потім. Бо працювати з людьми – це як переливатися собою через край.­­­ Це кожен раз винаходити нові рішення, які не спрацюють у схожій, але водночас іншій ситуації.

20151110_125529.jpg

Коли я тільки закінчила навчання, одна людина сказала мені, що робота з людьми – це завжди непрості рішення. Але ж мене ніхто не попереджав, що на одне добре рішення доводиться десяток помилкових чи, в кращому випадку, «так собі»! Якось так одразу повелося, що я намагалася ні до кого не звертатися по допомогу у складних ситуаціях і не позбуватися складних студентів. Не те, щоб я спеціально приймала таке рішення, мені просто не хотілося. Адже бути такої проблеми в колективі не могло, щоб я її не владнала! І взагалі: бути такого не могло, щоб я до якогось студента не знайшла підхід!

20150401_095746

Коли я завершувала навчання, в мене було безліч думок, як має і як не має поводитися викладач. Найбільше незгоди в мене самої викликала відведена викладачу роль «тюремного наглядача» в українській освітній традиції. Сама я у відносинах субординації працювала погано, без іскорки, неохоче розкривалася чи поводилася з викликом, і втрачала відсотків так 75 мотивації. Я взагалі не сприймала мотивуючих нотацій: якби я могла щось зробити, я б це обов’язково зробила, а якщо я не зробила, значить на те була та чи інша причина. І перемивання скелету моєї совісті тут ні в який спосіб не допоможе! Якщо ж викладач вимагає пояснень, значить він мені не довіряє, підозрює мені в ліні і безвідповідальності, а отже не поважає. «Я от точно не буду запитувати, чому людина не прийшла на пару, не підготувала домашнє завдання, і мої студенти не будуть піднімати руку, щоб на кілька хвилин вийти з аудиторії!» – наївно міркувала я  перед початком моєї викладацької діяльності. Але практика показала дещо інше.20150401_100214

 

Практика показала, що відносини зі студентами все ж вимагають певної субординації. Без цього виникає багато непотрібних складних ситуацій, невиправданих очікувань, непорозумінь і взаємних образ. До того ж, багато студентів приходить ще не досить дорослими, щоб систематично працювати з внутрішньої мотивації і відповідати за свої вчинки. І зовнішній контроль та дисципліна виступають в якості своєрідного панцира, такого собі зовнішнього скелету, який дозволяє рухатися вперед. Так з початком викладання почалося моє балансування на грані: організувати роботу так, щоб субординація була, але не відчувалася, щоб відносини зі студентами були приятельськими, але не переходили певної межі.

20151111_110717

Колись я набралася такого стереотипу, що для підтримання робочої атмосфери на парі потрібно притримуватися певного іміджу та стилю поведінки. І воно певною мірою діє: на певні стереотипні шаблони люди реагують іншими стереотипними шаблонами. Але в цей самий спосіб ти відсікаєш те справжнє, що є в тобі, в людях і у відносинах, і життя втрачає барви. І я вирішила в якийсь момент робити по-іншому. Ні, не те, щоб я ніколи не користувалася шаблонами – вони бувають дуже зручні у незручних ситуаціях. На дію, яка не вимагає від тебе жодних емоційних затрат, отримуєш очікуваний зручний результат. Але не отримуєш відчуття внутрішньої правильності і єдності з собою. І в якийсь момент я перестала поводитися так, ніби мені потрібно бути кимось іншим, щоб здобути повагу. У мій робочий гардероб увійшла моя улюблена обірвана курточка і всі три скрині скарбів сороки-ворони: з дерева, бісеру, шкіри, мушельок і чого там тільки ще нема. Я повернула собі право іноді сидіти на столі і часто сміятися. Я дозволила собі мріяти вголос і розповідати по-справжньому цікаві, іноді трошки особисті речі. І я помітила, що порядку на парі від цього ніскільки не зменшується. Я могла спокійно сидіти на столі в обірваній курточці, непротокольно широко сміятися, ділитися важливими думками та смішними історіями, але ні субординація, ні мій викладацький авторитет від того ніяк не страждали. Так я повернула собі свою справжність.

20151211_100437

А ще я люблю, коли на парі спокійно, але є легкий фон позитивних емоцій. Люблю, щоб студенти не здригалися, коли я наближаюся до них з-за спини і схиляюся над зошитом. Люблю, коли студенти, які спочатку трималися на піонерській відстані від мене, після року навчання самі підходять близько і в розмові випадково торкаються моєї руки. Я працюю з людьми, і я люблю таку роботу.

#япрацююзлюдьми, і я люблю таку роботу, але після роботи мені часто хочеться просто включити музику і мовчати.

20151202_111657

#япрацююзлюдьми, але в мене по-різному йдуть справи, і буває різний настрій. Проте я відчиняю двері, вітаюся, усміхаюся, і шоу триває. І вже не пригадаєш, хто першим пожартував – я, чи хтось зі студентів, а просто пірнаєш в роботу, захоплюєшся і кепкуєш, запитуєш і відповідаєш, пояснюєш і контролюєш, згладжуєш і провокуєш, жартуєш і говориш серйозні речі, або ж жартуючи, говориш серйозні речі – чисто механічно, на автопілоті. І відзначаєш десь у своєму спостережному пункті на краю свідомості, що робота йде дуже навіть добре, і відчуваєш, що студенти в міру сконцентровані, і в міру розслаблені, і роззадорені, і мислять. І усміхаєшся до усмішок студентів, не виринаючи з концентрації болю.

IMG_1951

#япрацююзлюдьми, і я розумію, що насправді від людей можна чекати чого завгодно, рідко дивуюся людським вчинкам і взагалі маю широчезне вікно толерантності до різних вибриків. А проте, трапляється, думаю: ну як же так? Як так можна? Якось один психолог поділилася своїм: «Як тільки ти набираєшся професійного досвіду і починаєш думати, який ти крутий фахівець, так одразу ж до тебе приходить клієнт з таааакою історією… Що ти сидиш і просто не знаєш, що з ним робити.» Мабуть, це стосується і викладацької роботи. Як тільки ти думаєш: «Але вже я крутий викладач!», як тут хтось відкине тааакий фокус… Що просто йдеш до дому пішки і мовчки.

20151215_110318

#япрацююзлюдьми, і я рідко бачу ситуацію у роботі з людьми насправді безвихідною. Можна ж спробувати так, так, чи так, а якщо не вдасться – то ще так, так і так! Але іноді мені просто опускаються руки, і я не знаю, що маю робити далі. А потім роблю якийсь крок, і ситуація повертається, роблю наступний крок, і ситуація ще дещо змінюється. І коли зрештою я знаходжу яке-небудь, правильне чи неправильне, рішення, відчуваю, що стала на одну людську історію сильнішою.

#япрацююзлюдьми, і я відчуваю, як обростаю шлейфом людських історій. Від одних – відчуття внутрішньої гордості: яке чудове рішення я знайшла! Цікаво, хто б як вирішував цю ситуацію? А я все владнала! А проте від інших історій – внутрішнє невдоволення: ну, ні, не так треба було, по-іншому! Але ж хто робить все правильно? Зате я здобула досвід! Від одних – образа: я ж так допомогла, стільки всього зробила, стільки всього вклала, так пішла назустріч!… Від інших – подив: я ж нічим особливо цій людині і не допомогла…

Є історії схожі одна на одну, як сюжети третьосортного кіно – ти можеш вже по перших епізодах першої сцени приблизно вгадати, що з того буде. Інші закарбовуються в пам’яті.

IMG_1113

+++

Я іноді зловживаю службовим становищем і прошу когось зі студентів вибігти мені по воду чи за кавою. Одного разу на таке моє прохання одна сонячна дівчина поставила на мій стіл свій термос з чаєм, а коли я напилася, сказала: «Хай тут у Вас до кінця пари постоїть.»

+++

У дитинстві я не любила цибулю. Коли я пішла в перший клас, мені дісталася шафка з цибулиною. А ще в дитинстві я не любила спорт. І я прийшла викладати німецьку на фізкультурний. Сказати, що це була шокотерапія – нічого не сказати. Може хто з дівчат у 22 роки і знає всі тонкощі роботи у чоловічій групі, але це було точно не про мене. Може хто з жінок і має залізний кулак, але точно не я. Для мене було сюрпризом, що мої складнопідрядні речення не дослуховують до кінця. А як втримувати таку групу в робочій дисципліні – взагалі загадкою. Зате коли я кілька разів поспіль почула на диво одноманітну відповідь: «Зрозумів. Зроблю.», я почувала себе так, ніби отримала Нобелівську премію за педагогічну майстерність. В якийсь момент я зрозуміла, що із задоволенням займаюся спортом, на фізкультурний йду з ентузіазмом, більше того, і на інших факультетах намагаюся згребти собі в групу всіх хлопців.

20160523_140914

+++

Відверто кажучи, я і досі не можу похвалитися, що виробила ефективну методику викладання німецької на фізкультурному. Але один метод подобається всім моїм хлопчикам. Скільки не повторююся, подобається.  Річ у тому, що вони частенько відпрошуються з пари до лікаря. А я їх жалію і кажу: «От вигадують: фізкультурники, фізкультурники… А вони ж через пару до лікаря ходять! От вигадують… сильна стать, сильна стать… А здоров’ячко то в них слабеньке…»  Жалію їх, а вони в посмішках аж розтікаються. Чомусь тільки червоніють і в парту дивляться. Може, хтось знає, з чого б це?

+++

Трапилося не так давно, один хороший, але невмотивований до вивчення мови хлопець запропонував мені відпрацювати пропущені пари допомогою по дому. От маніпулятор! От як він дізнався, де моє найслабше місце! А я вже по під’їздах оголошення «мужчина на час» вишукую! Доведеться, думаю, одного викрасти і утримувати в заручниках. І то оперативно, поки дім на запчастини не розлетівся.   Ах, як шкода, що довелося відмовитись! Так шкода! А як би в мене в дома все заблищало! Так заблищало…20170607_085831

+++

Розізлили якось – до краю. І я з пересердя сказала про одного хлопця недоречне. Підходжу до нього миритися. Питаю: «Ви ж на мене не ображаєтеся?» На що отримала відповідь «Боксери не ображаються.»

+++

Пригадую, як мене спитали мене дещо особисте, і я навіть щось там відповіла. А тоді кілька хвилин вдавала, що перевіряю контрольні, водячи пустими очима по листочках. Я мусила розкласти свої почуття по внутрішніх сейфах, нікому не дивлячись в очі, щоб далі невимушено продовжувати пару. Я думала: це дитяча жорстокість? Чи, може, деякі речі у сімнадцять років просто не зрозумілі?

20150401_111029

+++

А була в мене одного разу інша історія. Студент спитав мене:

«У Вас сьогодні свято?»

«Ні. А чому Ви так вирішили?»

«Ну, спідниця святкова.» (Спідниця була червона.)

«У Вас сьогодні хороший настрій?»

Я згадала дещо. Колись таке вже було. Ледь не по нотах. Я тоді ще була студенткою і тягнула білет на екзамені. Викладач запитав мене:

«У тебе сьогодні свято?»

«Чому Ви так вирішили?»

«Ти одягнута святково.»

«Для мене екзамен – завжди свято» – я вирішила віджартуватися банальністю.

«Ти усміхаєшся. В тебе хороший настрій?»

«Я завжди усміхаюся.»

«Так ти прикидаєшся?»

На цей момент я вже відчувала зашкалюючу злість.

«Коли прикидаюся, а коли – ні» – усміхнулася я.

Проте цього разу я не відчувала вторгнення у мій внутрішній світ і не відчувала злості. Тому я вирішила пояснити хлопцю:

«Розумієте, я не обов’язково одягаюся яскраво, якщо в мене свято чи гарний настрій. Трапляється, що і навпаки. Все так погано, що хай хоч щось буде яскравим.»

Наступне запитання мене вразило. Я його ніяк не чекала.

«А який у Вас зараз настрій?»

Таке мене всерйоз ніхто зі сторонніх ніколи не запитував ні до того, ні після того випадку, мабуть, за всю мою дорослість.

20161215_101706

+++

Я всю ніч дивилася пустими очима в стелю, а на ранок всі думки цієї безсонної ночі зійшлися до єдиної: як зробити крок? Я концентрувала свою увагу просто на кожному наступному, маленькому і обережному кроці, дивлячись строго собі під ноги, щоб просто дійти на роботу. Відчинила двері в аудиторію, а там – торт, феєрверк і вже другий за два дні яскраво-оранжевий букет. І пісня крізь юнацькі посмішки. І я мусила до них усміхатися. Тою посмішкою, що ніколи не розвіє біль, але проривається з глибини душі як світло крізь гущу темряви. Посмішкою, яка ніколи не розвіє темряви, а проте ще світліша від глибини темряви довкола.

+++

Працювати з людьми – це палітра людських характерів та реакцій.

Працювати з людьми – це калейдоскоп ситуацій та кінострічка історій.

Працювати з людьми – це кожен раз виклик і колекція рішень.

Працювати з людьми – це більша стійкість після кожного розчарування і більша мудрість – після кожної невдачі.

Працювати з людьми – це можливість переливатися собою через край і вигравати всіма барвами.

Працювати з людьми – це як записувати мелодії. Ти заходиш у групу, вітаєшся, усміхаєшся і привідкриваєш людей – кожного, як музичну скриньку. І зсередини кожної людини звучить мелодія. Деякі мотиви бувають знайомими, але мотиви, не вся мелодія. Деякі мелодії для тебе повністю нові. Ти налаштовуєшся на хвилю і слухаєш.  І стаєш на кожну мелодію багатша. 

15.06.2017

Схоже: 

Дивні люди

Здійснитися

Психологія, любов моя…)

20160513_122848

 

 

dolls (days of my life)

Втеча

Є щось таке сакральне у слові «втеча». Таїнственне і глибинне. Це як подорож до себе. Це як вимкнути радіо чужих голосів, щоб почути

Лип 23, 2018
mirrors (identities and meanings)

Як я художницею побувала:)

Мені було от просто цікаво: як відреагує моя матуся, коли дізнається, що до блогу, психології, фітнесу, танців, купки непрочитаних книг і гори грандіозних

Чер 21, 2019

Leave A Reply Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Останні публікації
Попередні публікації

Ключик до контенту

Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня.

Mirrors. Про світ, що відображається в мені,  і про мене, що  відображаюся у світі.

Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:)

Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)

Підписуйтесь на мій Youtube-канал! Тут – про психологію плюс моя творчість:)

https://www.youtube.com/watch?v=qU6utmhS0Ms

Рубрики

  • dolls (days of my life) (37)
  • good things (books and films) (6)
  • inter-hearts (emotions and feelings) (20)
  • mirrors (identities and meanings) (38)
  • P.S. (people’s stories) (2)

Останні статті

  • Відповідь: Любов Відповідь: Любов
    Серпень 07, 2022
  • Формула щастя (інгредієнт 2) Формула щастя (інгредієнт 2)
    Липень 19, 2022
  • Формула щастя Формула щастя
    Липень 15, 2022

Знайти на сайті:

Дякую, що завітали до мого блогу:) Приходьте ще і ще!)

 

No images found!
Try some other hashtag or username
© Галина Івасюк, 2017-2022. Будь-яке використання матеріалів сайту може здійснюватися лише з дозволу автора.