Сьогодні, коли всі вітають один одного з Новим роком, я хочу привітати всіх… Ні, я краще обійдуся без усіх цих банальностей! Сьогодні я
Фотографічним поглядом сусідка зміряла Марка з ніг до голови. Тепер він міг бути певним: якщо я не повернуся ціла і неушкоджена, його фоторобот матиме портретну схожість. «Я поверну її через годину» – невимушеною світською вальяжністю Марк здобував собі прихильність моєї компаньйонки, яка проте не знімала з обличчя маску неприступної строгості. Знаком я відпустила приятельку, і ми спустилися до малого пляжу.
У МореннеНебо випливли маленькі шустрі восьминіжки – на урок. Вони влаштували поєдинок всіма своїми ніжками і пролили чорнило. Батьки насварили восьминіжок, і малята застигли стояти нерухомо у МоренномуНебі, проблискуючи на землю лиш мерехтливими цяточками допитливих очиць крізь чорнильний смог – вкл/викл, вкл/викл, вкл/викл – як пульсуючий струм. Ми зайшли у моторошну чорність по білій, колючій, зітканій зі шматочків будиночків молюсок ковдрі, що прикривала порепану спину древньої рибини. Нас було всього четверо: я, Марк і двоє підлітків. Але юна парочка дуже скоро залишила нас на самоті. Розпечений вдень камінь віддавав підземний холод свого темного нутра. Я віджала собі шматок куртки Марка і вмостилася щонайзручніше. Мені здалося, він був дещо цим здивований. Ну вибач… А ти думав, я сидітиму, як метелик, лиш злегка торкнувшись невагомими лапками?
Здається, на цей вечір в нас були різні плани. Чого сподівалася я, з розумної точки зору пояснити важко… Просто він мені подобався, і я прийшла. На що розраховував мій супутник, з кожною хвилиною побачення ставало все очевидніше. Романтичні надії в уяві Марка розбивалися об приклади зґвалтувань із підручника по психотерапії в моїй голові…. «Ну чому? Тобі ж так само подобається, як і мені…» А проте на його дослідницьку допитливість я реагувала десь так, як він – на мої екзистенційні запитання типу «що для тебе важливо у житті» чи «що ти потребуєш у відносинах». Може, кожному з нас десь в чомусь і цікавою була пропонована іншим тематика, але до її розгортання ніхто явно не був готовим. «Так ти що втечеш?…» «Так, я втечу.» «Ти ж хотіла…» Я вперто виверталася і відвертала губи, ховаючись обличчям йому у плече. Так. Я хотіла. (Але вже ти уважний!) Але я пе-ре-хо-ті-ла!
Коли розбіжності у баченні перспектив вечора стали очевидними, розмова плавно перетекла в побутово-філософське русло – «про життя».
«А хто буде їсти готувати?» – намагався вникнути у моє бачення сімейних відносин Марк. «Чоловік?» М’який шльопок негайно приземлився на моє м’яке місце. Я негайно відповіла взаємністю: а не треба тут руки розпускати! Я теж битися можу! «А всерйоз?» Якщо чесно, я не думала, що готувати має виключно чоловік. Але мене відверто дратує, що цей почесний обов’язок відводять у нашій культурі жінкам. Скільки жінок чудово готують? І що від того щасливих у шлюбі чоловіків побільшало? А жінок? Але свої роздуми я притримала при собі. А ми тим часом вирушили слідами ліхтарів, що провадили нас провулками окутаного темрявою міста.
«Ти обнадіяла всіх продавців срібла…» Ах! Яке ж там було срібло! Я приходила на приморський базар кожного дня, уважно роздивлялася кожен прилавок, приміряла вироби, співставляла ціни. Приходила до Марка, і поверталася до прикрас знову і знову… Але у мене, як на зло, майже не було грошей, і я нічого не купляла… Я навіть не знаю, що Марку на це відповіла, так мені було смішно:) Про свою колекцію біжутерії розповіла, мабуть. Марк розповів трохи про себе. Насправді він – інженер, і зазвичай заробляє на життя ремонтом комп’ютерів та техніки. А з початком пляжного сезону він, як той птах, перебирається на південь і малює хною тату. «Хороший дохід?» «Так, досить.»
Я намагалася пояснити, чому мені важливо писати. Марк ніяк не сприймав аргументів про самореалізацію, про те, щоб робити значиме і ділитися переповнюючим тебе, і кожного разу повертався до запитання: «Хіба чоловік і дитина не зроблять тебе щасливою?»
Так, справді, це було б для мене щастям, жити з коханим і люблячим чоловіком. І, можливо, колись в мене будуть діти. Але для мене насправді дуже сильно має значення, з ким:) І хоча я розумію жінок, які хотіли б виховувати дитину навіть і самостійно, для мене на момент часу бажання мати дітей сильно залежить від надійності потенційного батька. Дуже первісно-общинно, я знаю, але для мене це так. Як тільки показник на барометрі «надійності» починає падати, мій материнський інстинкт провалюється крізь нульову позначку і летить далі з прискоренням вільного падіння. Перш ніж приймати рішення «завести дитину» мені сильно хочеться запропонувати майбутньому партнеру по цьому багаторічному проекту нашвидкоруч зверстану анкетку:
1) Коли ми будемо чекати дитину, ти будеш ходити зі мною в лікарню? Ти підеш на пологи? Ти будеш підтримувати мене? Наглядати за лікарями? Чи відлиняєш? А, може, це травмує твою психіку, і ти зомлієш взагалі?
2) Коли народиться дитина, ти будеш спати зі мною в одному ліжку? Прокидатися до дитини вночі? Ти будеш гріти молочко і кашки? Міняти пелюшки? Чи втечеш у тиху кімнату і покинеш мене спати з дитиною одну?
3) Коли я чи дитина будемо хворі, ти будеш відкладати свої справи і піклуватися про нас? Давати гаряче молочко і брати на ручки?:) Витримувати мою паніку «у нас 37, ми помрем?»? Викликати лікаря? Не викликати лікаря, коли я запанікувала просто, і його не треба?
Перелік питань відкритий, нові пункти у розгляді.
Я хотіла було спитати Марка, чи в його оточенні бракує жінок, для яких за щастя буде вийти за нього заміж, варити комплексні обіди і ростити дитину. То чому він не вибрав собі одну із них? І чому гуляє зараз зі мною? Але знов промовчала. Краще іноді просто змовчати.
І хоч я знала, що Марк не говорить від імені всіх чоловіків на планеті… І хоч я знала, що він просто озвучує прийняті в його середовищі стереотипи… І хоч я знала, що є досить багато чоловіків, які б не хотіли, щоб жінка звела своє життя лиш до обертання навколо чоловіка… В той момент я відчувала, що я стою зараз серед нічного міста одна. Зовсім-зовсім одна.
Тема психології виявилася для мого співбесідника ближчою, і він залпом видав серію насправді чудових запитань до психолога, які я на жаль не встигла записати. Здається, ми ходили лиш двоє у цій кіношній красі давнього міста, ніби силуети, що втекли зі старої афіші. Дві чорні фігурки, фасади-декорації і замість прожекторів – ліхтарі. «Тихше… Говори тихше…» «Вибач… Ой, вибач…» Я з усіх сил старалася, але, збуджена, ніяк не могла пристосувати до його потреб свого голосу.
«Давай ще до видової площадки, і я проведу тебе до дому» – Марк трошки продовжив наш маршрут. «О… Я знаю це місце… Я тут пробігаю зранку… Ти не захотів зі мною бігати…» «Я взимку зламав стегно. Один-єдиний день у цій зимі була ожеледь, і в той єдиний день зими я впав…»
«Ти мене неправильно кудись ведеш. До дому мені туди…» «Ти це мені говориш?» «Так! Це я тобі говорю!» Те, що я погано орієнтуюся в чужому місті (та й у своєму, чесно, не дуже), не дає йому права з мене кепкувати! Марк вів мене далі своєю дорогою. «Що це?» «Не знаю… Ой… Мій дім…»
«Якщо, ти думаєш, мені потрібно лиш одне, то чому я досі з тобою гуляю?» «Тобі цікаво…» «Ти поцілуєш мене на прощання?» «Ні.» Так, Марк це правильно помітив. Я хотіла… Увесь день перед побаченням принаймні точно… Але коли ми зустрілися, то я відчула, що вже не хочу. Це пошло дуже. Він не любить мене. Я його не люблю.
***
«Все добре?» – спитала спросоння моя сусідка. «Так. Все добре. Ми просто хотіли різного.» «Скільки ж йому років?… Але в нього дуже хороші зуби…» «Ти теж помітила?:)» Я зробила собі кислого-кислого чаю. В таку кислятину я б кинула зо дві ложечки цукру… Але куди ж о третій ночі солодке? А казав, через годинку поверну… Годинку, ага… Я повільно сьорбала гидку рідину і довго-довго дивилася в темноту. До цієї ситуації пасувала б сигаретка, якби я палила. Але я не палю.
***
Наступного дня я прокинулася на диво легко і на диво бадьорою. А проте я була люта і вперше за всю відпустку не звернула до дому через приморський базар. Коли емоції попустили, я прийшла – справджувати надії торговців сріблом – скоро до дому, принаймні на дрібниці в мене гроші були. Марк відвів погляд. Мене це розсердило. Я прийшла ще раз (не до Марка, я вибираю довго, особливо без грошей). Швидко кивнув, не подав навіть руки.
Я не хотіла їхати, не попрощавшись, наче ми посварилися. Якщо подумати, він нічого поганого мені зробив … І врешті-решт: він обіцяв мені квіточку!
«Ти казав, що намалюєш мені квіточку.» «Ти вже їдеш?» «Через день.» «Сідай.» Пензлик торкався моєї руки швидкими штрихами. Ми перемовлялися короткими, позбавленими інтриги фразами – як двоє однокласників, що зустрілися через роки. Я відмітила боковим сприйняттям, що нарешті говорю на комфортній для нього гучності.
«Можна, я колись напишу про тебе історію?» «Пиши. Але я не зможу її прочитати…» Що ж, воно й до кращого… Але промовчала.
На мою руку в цей час опускалася розкішна, довжиною в лікоть пір’їна. З пір’їни розліталися чайки – крилаті сестрички моєї душі. Та не хотіла я квіточки. Яка з мене квіточка? Коли всіма пір’їнками моєї душі я – чайка. Чайка! Змахну лиш крилами і здіймусь увись.
***
Говоримо по телефону з мамою. Ділюся своєю печалькою. Кажу, не зійшлися в пріоритетах. Але він приємно обнімається:) «Та хіба про таке говорять?» – коментує збоку моя колєжанка. А, якщо дійсно приємно обнімається, то хіба ні?
Початок історії можна прочитати за посиланнями:
Читайте схоже:
Сьогодні, коли всі вітають один одного з Новим роком, я хочу привітати всіх… Ні, я краще обійдуся без усіх цих банальностей! Сьогодні я
«Подивися, коли новий місяць» – просить мама. Я така «ну ладно», а про себе «Дався тобі той новий місяць… Хоча… Я сама –
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)
Люба Галинко!!! Прочитала поки що лише один есей. Все це моє знайомство з твоєю творчістю з подачі Вашої славної Мамочки — Ольги Ярославівни, моєї дорогої викладачки англ. мови. Есей “Марк” дуууже сподобався. Буду вивчати і читати нові твори. Дякую ВАМ!!! Ярослава.
Дякую Вам щиро за добрі, надихаючі слова, дорога Ярославо!!! Заходьте на сайт ще – я буду рада, якщо Вам буде моя творчість до душі! З повагою і вдячністю, Галина