Тшшш… Говори пошепки. Щоб я (від)чула, як б’ється твоє серце. А хоча… Можеш і взагалі помовчати. Я хочу просто послухати твоє дихання.
Пошепки. Говори
Танц-хак 5. «Запорука комфорту у танці – правильно вибрана дистанція.» І як лиш мені досі на думку не спало, що слово дистанція походить від слова «танці»?
Мене завжди це дивувало: от, до прикладу, весілля. Я нікого із присутніх (окрім наречених) не знаю. Але танцювати хочеться. І ось підходить він, принц на білому коні, простягає руку – запрошує до танцю. Я і рада: от зараз натанцююся! Але тут, як лиш починається музика, кавалер, заледве представившись (або навіть не назвавши свого імені, що теж не рідкість), наближається до мене впритул так, що я можу відчути торкання його тіла і аромат його подиху (який на середині весілля – точно не Орбіт без цукру)!…
Воно було б доречно сказати прямо: «Відійди, будь ласка – мені неприємно». Але ж… «прілічія», щоб не образився часом… От цікаво лиш, чому в даний момент кавалер не думає про ці самі «прілічія» і щоб мене не образити?! Тому, замість такої необхідної чесності і замість того, щоб отримувати задоволення від танцю, мусиш цілісінький танець боротися з набридливим паном, виборсуючись із його палких обіймів!
Тепер, маючи хоч невеликий, але все ж досвід у танці, я розумію: так, справді танець виглядає красивішим, коли партнери трохи зблизяться – бо у пари формується спільна вісь, навколо якої зручніше обертатися. Але не з кожним партнером хочеться аж такого зближення. І точно не після хвилини знайомства! З кимось це просто задушно. З кимось – важко танцювати близько. І особливо дивно сприймається така «інтимна» наближеність, якщо пан – віку твого батька або ж його вишуканий парфум – із тонким шлейфом алкоголю.
Тому, хоч спільна вісь танець і прикрашає, нічого страшного не станеться, якщо формувати її не з першого танцю, а натомість прислухатися до своїх відчуттів, на якій відстані комфортно танцювати саме з цією людиною. І, до речі, комфортно, коли пан запитує / попереджає про намір трохи зменшити дистанцію. Це дає пані змогу згодитися або відкласти на потім, звикнути, адаптовуватися, і тому випереджає агресивну реакцію:)
Танц-хак 6. І хоча танець красивіший, коли у пари є спільна вісь… Але також: «У парі є 2 окремі хребти. Кожен тримає свою спину окремо.» Те, що партнерка тримає свою спину і руки сама, – це я знала ще від мого першого вчителя танців. Вмоститися на партнера може бути в окремих випадках і приємно, і затишненько, але це вже не про танець;) Виняток: у пана є ціль – добряче накачати руки і плечі:) Тоді – інша справа! Тоді пані може повиснути якнайзручніше! Ходи собі на бальні танці і заліза не таскай!
А от на додачу до цього у новій школі я дізналася, що не лиш партнерка, а й партнер може зробити свій внесок у витонченість спільної архітектури. Пан може покласти руку і на лопатку, не обов’язково обіймати за тонкий (або не дуже) стан… «Так елегантніше» – пояснив викладач. Бо ж рука, коли вона на талії, раз за разом тяжіє скотитися нижче, на випуклі частини амфори, загрожуючи всій крихкості грецької конструкції! Може, це в окремих випадках і приємно, але точно вже не про танець!
А тому осанка і дистанція – ось запорука елегантності пари у танці!
Танц-хак 7. «Бездоганність не має значення». Важливо отримувати задоволення. Якщо мова йде не про турнірний спорт, яка різниця, наскільки бездоганно ви танцюєте? Важить, наскільки ви отримаєте від цього задоволення. Важить, наскільки яскравим, наповненим і радісним це робить Ваше життя.
Для мене бальні танці – це про красу і задоволення. Коли дивишся, як танцюють інші, пріоритет, звичайно, красі. Було б досить дивно дивитися, коли не подобається, як танцюють інші:) Але і тут одної бездоганності рухів недостатньо: має значення енергетика, настрій, харизма… Коли танцюєш сама, пріоритет – задоволенню.
Мені здається, в цьому проблема і гробова кришка більшості аматорів нашого соціокультурного простору: якщо робиш, то роби на рівні асів, роби бездоганно. А ні – то можеш навіть не починати. Танцювати треба з 5-и років, співати – солов’їним трелем, малювати – щоб виставлятися десь у Луврі, спортом займатися – на норматив, писати так, щоб тобі приписували сонети Шекспіра…. А якщо так не виходить? Сховайся і не висувайся. Мистецтво – для вибраних, мистецтво любить таланти.
Але ж творити, проявляти себе у творчості – це властивість кожної людини, не залежно від ступеня мистецьких здібностей чи таланту! І щоб відчути дотик до світу краси, мистецтва, черпати від нього натхнення і сили, не потрібно заслуговувати собі це право видатними досягненнями! Я малюю квіточку чи пташку, щоб звільнити внутрішню енергію, торкнутися власної душі, наблизитися до гармонії, наповнити резервуар внутрішнього спокою, а не щоб виставити свій шедевр на мистецький конкурс.
І особливо це (на мою думку) стосується сфери тілесності. Те, що стосується тіла, покрито соромом. Тіло має бути бездоганним і рухатися бездоганно. А якщо ні – то сховайся.
Але тіла – різні і рухаються по-різному. В мене недосконале тіло. І мені некомфортно танцювати з турнірною швидкістю. Мій мозок навіть рухи з такою швидкістю не опрацьовує, не те, щоб запам’ятати і відтворити. Коли уроки танців – гра в здоганялки чи норматив по кросу, який точно я не з першого разу здала, тоді точно це – не про задоволення. Я танцюю, щоб відчути задоволення від руху, від контакту з партнером, щоб насолодитися красою музики, щоб наповнитися енергією танцю, а не щоб стати в один ряд з чемпіонами.
Красиве тіло – це красиво, але не більше. Воно не змінює – не збільшує і не зменшує – задоволення від танцю. Вправні натреновані рухи – це круто, це здобувається тренуваннями. Комусь – швидше, комусь – повільніше (а комусь – зовсім повільно). Але процес піде. Не варто на цьому фіксуватися.
Тіло і мистецтво – це не мертві об’єкти, їх не треба проціджувати крізь призму ідеальності. Мистецтво і тіло – живі, динамічні, чутливі та, іноді, трохи чудернацькі… Їх треба просто відпустити. І просто отримувати задоволення від тіла, контакту, руху, мистецтва і танцю.
Тому, на звершення серії, останній танц-хак: Бездоганність не має значення. Не витягуєте турнірну швидкість навіть наближено? Танцюйте так швидко, як вам підходить! Не таке ідеальне тіло, як в когось абстрактно-фігурального? Забули кроки? Відповідь одна. Сконцентруйтеся один на одному. Подаруйте собі і один одному повагу, делікатність та підтримку. Жартуйте і смійтеся. Пробуйте знову і знову, поки не лінь! Просто отримуйте задоволення.
Ділячись натхненням і задоволенням від танцю, авторка Галина Івасюк
✨✨✨✨✨✨✨✨
Початок:
Інше про танці:
Тшшш… Говори пошепки. Щоб я (від)чула, як б’ється твоє серце. А хоча… Можеш і взагалі помовчати. Я хочу просто послухати твоє дихання.
Пошепки. Говори
Рецепт кави. Фірмовий. Від мене. Береш ложечку розчинної кави типу Якобс. Дві ложечки цукру. Або ж меду, якщо в цей час ти тішиш
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)