А на завершення святого Великого посту і на порозі світлого Воскресіння Христового я б хотіла поговорити про ще одну забуту чесноту, яка дуже полегшує спокійне сприйняття життя, оточуючих людей, проживання складних життєвих етапів та подолання труднощів.

Я вже згадувала мою прабабця – наш духовний орієнтир і фундамент нашого роду. «Дітоньки! Так мені стало добре жити, відколи я піддалась під Божу волю!» – казала вона. У моїй памʼяті постає її кімната у променях західного сонця, що пробивається крізь мереживну фіранку з трояндами. А на столі Розпʼяття і зачитані нею та всіма сусідками до чорного смальцю книжечки. «Як миритися з Божою волею»… Якщо чесно, ту книжечку я так і не прочитала… Така вже та назва була мені незрозуміла і страшна:)

Миритися з Божою волею… А якщо мені боляче і страшно? Я хочу знати точно, що все буде добре! Для чого я тоді молюся? І навіть у зовсім буденних ситуаціях… Насправді я хочу, щоб воля була моя.

Поняття «смирення» мало зрозуміле сучасній людині і втрачає у нинішньому світі своє змістове наповнення. Це слово практично не вживається у побутовому мовленні, відходить до специфічно церковної термінології і вважається чимось застарілим та регресивним. Смирення асоціюється із заниженою самооцінкою, відсутністю вольових якостей, нездатністю відстояти себе та свої інтереси.

Хоча насправді за цим терміном криються велика духовна сила і глибина, незламність у труднощах і здатність продовжувати свій шлях до кінця. Я не буду зараз говорити зараз про вершину смирення чи якісь високі духовні подвиги. Просто людськими словами і про нас, звичайних людей: смирення – це здорова, реалістична самооцінка і довіра до Божого ведення.

Чомусь сьогодні оптимальною вважається самооцінка роздмухана, мов повітряна кулька. Але чомусь при цьому забувають, що стається з повітряною кулькою, коли вона випадково зачіпається за необтесані грані реальності… Або просто: хтось задля жарту її паличкою штрикнув:)

Інша справа – самооцінка реальна і стійка. Знати свої реальні сильні і слабкі сторони, як і усвідомлювати свою природну людську здатність помилятися та звичайну людську обмеженість сприйняття – це все дуже реально спрощує життя.

І усвідомлюючи свою недосконалість, я починаю усвідомлювати потребу у Божому веденні. Я не знаю, як правильно, але Господь знає. Я не знаю, який шлях мені обрати, але Господь веде. Довіра до Господа і Його промислу – це і є один з вимірів смирення.

Іноді здається, Господь може і керує все якось по-своєму правильно, але Йому немає діла, що я при цьому страждаю…

І, якщо чесно, коли я молюся, то все-рівно частіше складаю список бажань, а не шукаю Божої волі.

А хоча наслідки моєї волі у моєму житті для мене не завжди хороші… Я ніби всього по-людськи хорошого хочу і добре планую, а наслідки якісь не такі… Я так цього прагнула, так настирно боролась, так працювала… Але чи задоволена тим, що досягла? Словом, хотіла як краще, а вийшло як завжди…

Я думаю: може, треба було мені не настирно добиватися того, що я собі намітила, а шукати, куди Господь мене хоче повести?

Мені згадується з цього приводу одна хороша комедія… «Брюс Всемогутній». Про те, як хлопець отримав дозвіл помінятися з Богом місцями і вершити свою власну волю на землі. Спочатку він дуже радів: все на світі відбувалося згідно з його бажань. Але через певний час довкола нього почав панувати божевільний хаос, відповідальним за який був лиш він сам. «Нехай буде Твоя воля!» – кричав головний герой, повертаю вирішальну волю за всі процеси у світі, як і за своє власне життя Тому, Хто знає як все влаштоване і до чого воно йде – Творцю.

Чи хочу я, щоб було по-божому? Однозначно ні! Я хочу, щоб було по-моєму. Але водночас я усвідомлюю обмеженість мого людського досвіду, сприйняття, розуміння ситуації і перспектив її розвитку. Тому я, не зважаючи на своє природне людське бажання, віддаю цю ситуацію, мої проблеми і потреби, теперішнє і майбутнє (і навіть минуле) під Божу волю.

Моя прабабця на глибокому схилі літ, провівши на Божу дорогу майже всіх близьких, обох дітей, страждаючи вже на деменцію, співала:

«Боже, Ти кажеш всім веселитись,

Хоча до ока тиснесь сльоза,

І ми, послушні приказу Твому,

Скажем: “Хай діється воля Твоя”.

І все, чи в щастю, чи в лихій долі,

Будем співати пісню любові…»

Звичайно, я зовсім не маю такого смирення… Коли я думаю про нещастя, які можуть трапитися на моєму шляху, мені страшно. Коли щось стається не так, як я прагнула, то засмучуюсь. Коли переживаю важкі періоди життя, втрачаю віру і довіру до Господа.

Але водночас я стомилася нести тягар моєї недовіри, страхів, своєвільних цілей і прагнень. Я не хочу нести ношу мого життя одна, ламаючи під нею спину, ламаючи собі нею голову… Тому я обираю віддати це все Тому, Хто створив саме життя і знає, як ним розпоряджатись. Я хочу повертати голову за Сонцем правди, як соняшник – за сонечком. І проживати своє життя як танець – як танець з Божим веденням.

Бажаю нам усім в мирі зустріти Воскресіння Христове!

З повагою –

Галина Івасюк

Схоже у блозі

Формула щастя. 2-й елемент: Труднощі як норма

Формула щастя. 8-елемент: Терпеливість