Хтось, може, думає, що я зараз у відпустці, ніжуся собі десь на морському узбережжі?:) А я сиджу під пледом, пʼю гарячий чай із медом… І, наче жінка-кішка, вистрибую по вулиці у ортопедичному чобітку:)

А було це так:)

На ноті «розібралася з усім» і узгодила навіть зустрічі на наступний тиждень, я йшла на

Всі ці історії з новими роботами (вже друга робота за рік) сильно вибили мене з колії і добряче розхитали нерви. Але найгірше у цих історіях: мені бракує часу на те, що робить мене щасливою і додає життю смак та сенс. Мені бракує часу на творчість…

Намагаюся віднайти новий життєвий баланс, але

Тільки не плакати! І це теж пройде…
Це лиш епізод на шляху, не весь шлях, і вже точно не точка призначення! Клубочок покотиться, блакитний клубочок Землі по молочному небу на ниточку розкотиться… Час перейде, і це точно пройде.

Це лиш маленький епізод… І скільки всього вже було… Невже після всіх цих історій

Я ще не встигла запостити фото з бузком… А вже без пʼяти хвилин липень і у повному розквіті липи… Місто стікає медовим потоком під пекучим променем сонця, наче кожен будинок – це великий медовий стільник.

В мене є стільки важливих тем, щоб написати… А вони не пишуться… Хіба написати про щось

Я стою на пероні, за крок до лінії поділу. Тут час все ще триває, і простір тривкий. Я стою і зазираю у чорну пустоту майбутнього… 3-2-1…

Я примружила очі і хочу хоч на мить розчинитися солодкуватою піною у палкій мелодії танго. Хочу хоч на крихітну мить віддатися танцю наосліп, зачинившись, розчинившись

Я сиджу у розслабленій концентрації… Наче кішка у затінку на гілці дерева… Спостерігаю і вичікую. Я хочу дати людині простір, щоб вона проявилась. Якщо я зараз напружу свої «внутрішні» мʼязи і почну «тягнути» її за собою, то просто даремно витрачу сили, і це взагалі не допоможе. Не спрямовуючи і не

«Господи, забери мене з цього пекельного місця!» – я повторювала ці слова безмовно, стиснувши зуби і нерви, намагаючись просто механічно заповнювати невпинний потік документації. Просто якісь знову висмоктані з пальця проблеми на рівному місці, якась дрібна інтрига і якийсь черговий безпідставний скандал.

Я намагалася дистанціюватися від цього всього і зберігати внутрішній

А на завершення святого Великого посту і на порозі світлого Воскресіння Христового я б хотіла поговорити про ще одну забуту чесноту, яка дуже полегшує спокійне сприйняття життя, оточуючих людей, проживання складних життєвих етапів та подолання труднощів.

Я вже згадувала мою прабабця – наш духовний орієнтир і фундамент нашого роду. «Дітоньки! Так

Останнім часом я багато писала про різні пристрасті, які киплять у мене в житті і у душі. Мої проблеми збільшилися з такою інтенсивністю, що я, від надлишку закипання, писала, і писала, і писала… І це було для мене непогано… Писати – завжди покращує мій стан… Мені сподобалася моя надлишкова творча

Трапився якось у моєму дитинстві… один кумедно-сумний випадок. Я чула цю історію так часто, що вже не знаю, чи це – лиш спогад мами, чи все-таки памʼятаю її сама. А було воно так.

Мама читала мені «Дюймовочку». Читала виразно, з інтонацією – хотіла виховати емпатію. (Взагалі я не знаю, чи існує