В школі я вчилася дуже добре. Тобто, не просто добре, а справді – дуже добре. Пам’ятною листівкою з тих часів у мене атестат з середнім балом 11.5, десь так. І тому я щоразу роздратовано морщу лоб, коли читаю всі ці відомі тези «відмінники нічого не досягають», чи «відмінники  несамостійні і

Колись, на початках мого зацікавлення психологією всерйоз, я дивилася вебінар про арт-терапевтичні методики. Ведучі аналізували надіслані малюнки з точки зору відображень несвідомого. Я запам’ятала один малюнок. Це була риба. Риба з двома головами. Дві голови були повернуті в різні сторони – одна – вліво, інша – вправо, одна – в

Це така тема, на яку писати соромно. Бо соромно, смішно і трохи по-дитячому  «пред’являти претензії світу» – світ має бути таким і таким, щоб мені було зручно в ньому жити, люди – такими і не інакшими, щоб мені було комфортно з ними взаємодіяти, а чоловіки… Тут я взагалі мовчу!  Ой,

Якою б яскравою не була історія левеняти Сімби крізь призму «шляху героя» та «ініціації чоловічої зрілості», не менш цікавою вона є і для ілюстрації «зцілення психологічної травми».

Поведінка Сімби після загибелі батька може служити ілюстрацією динаміки психологічної травми. Симптоми, притаманні жертвам насильства та специфіку посттравматичного стресового розладу, детально описані у книзі

Цим важливим заняттям я почала займатися ще від зимових канікул:) Я взагалі завжди за те, щоб вільний час був наповнений змістовним і хорошим, завжди агітую за це моїх ст’юденз (хм… треба буде записати собі пунктом у «виховній роботі»:), тому на фільми в мене часу зазвичай нема. Вже на 20-й хвилині

Я небажана, і зустріч зі мною небажана. І я пропоную свої небажані почуття тому, кому я небажана!.. І це ж було очевидно з твого мовчання! І як я цього могла не зрозуміти? Чому я прийшла? Я хочу зменшитися, зменшитися, стати зовсім невидимою… Моє тіло зраджує мене. Очі самі зніяковіло опускаються,

Тшшш… Говори пошепки. Щоб я (від)чула, як б’ється твоє серце. А хоча… Можеш і взагалі помовчати. Я хочу просто послухати твоє дихання.

Пошепки. Говори пошепки, щоб я чула, як ти дихаєш. Мовчи, щоб якоюсь незрозумілою навіть мені самій ділянкою на спині я вловила ті почуття, що переповнюють тебе.   Замри, щоб я

Фотографічним поглядом сусідка зміряла Марка з ніг до голови. Тепер він міг бути певним: якщо я не повернуся ціла і неушкоджена, його фоторобот матиме портретну схожість. «Я поверну її через годину» – невимушеною світською вальяжністю Марк здобував собі прихильність моєї компаньйонки, яка проте не знімала з обличчя маску неприступної строгості.

«Ти не прийшла вночі…» «Ти не прийшов на пробіжку…» «Приходь сьогодні…» «Приходь завтра зранку на пробіжку…»

Проте до вечора мої плани змінилися. «Давай сьогодні погуляємо вечірнім містом?» – запропонувала моя супутниця. «А давай!» Тихо-тихо, на подушечках котячих лапок, в мою збуджену голову закрався план.

Під вечір я вдягнула свій найкращий, найновіший, любимий-синій

Він увібрав мене своєю тишею. З першого речення і аж до денця моїх мрій. «Я намалюю Вам квіточку за 5 лева…»

Я неквапливо прогулювалася південним базарчиком, надовго зупиняючись біля всякого яскравого краму. Срібло, картини, кераміка… Хна. Вишукані татуювання зі змістом мені подобаються давно, але от себе урізноманітнити «назавжди» я не зважуюсь.