Цей допис знаменує початок нової рубрики у моїй творчості. Поруч з ліричною прозою, смішними історіями та роздумами про життя я вирішила підготувати серію “корисних” відео на тему психологічної гігієни. Перше відео – про емоції.

Отже, пропоную Вашій увазі добірку відео про те, як зрозуміти та опанувати негативні емоції і, звичайно ж,

Якби я звернулася до себе самої, на 10 років молодшої?.. Я б сказала: «Не шкодуй! Ти взагалі нічого не втратила! Далі буде лиш цікавіше! Але і випробування йдуть непрості. Ти будеш після них набагато кращою, ніж зараз, стійкішою, впевненішою, просто дорослою. Але це все буде потім, не треба забігати наперед.

Дзеркала у цьому домі завжди бачать мене гарною. Зморшки ледь помітні, або і взагалі… їх нема. Так само тіло. На тілі немає жодних не досить гарних місць! Все гарне. Цілком і повністю. Я беру дзеркальце ближче, роздивляюся уважніше… Не відображає… Нема… І не було? В мене дома якісь «неправильні» дзеркала?

Дещо про гендерні стереотипи, або «Ну не люблю я готувати!»

Якби мене хтось спитав, чи підтримую я гендерні стереотипи, я б відповіла: «Якщо мені стереотип подобається, то підтримую!» Бо от є, на приклад, такий стереотип: «Найкращі кухарі – чоловіки.» Його я дуже підтримую:) А є інший: «Місце жінки – на кухні»,

Хай там що, а сонце усміхається! Навіть якщо крізь хмари, і не видно. І життя – коштовне, навіть якщо крізь біль.

Не так давно я вирішила радіти. Точніше навіть не так. Я вирішила кожного дня наново вирішувати радіти. Бо це не виходить вирішити раз і на завжди. Завжди знаходиться якась ниточка,

Взагалі мої взаємодії у юнацьких групах – це ціла окрема історія. Історія моєї боротьби за право бути собою, зберігати індивідуальність та незалежність, залишаючись водночас з людьми, маючи мій, може і тихий, але голос. Сумно, але коли я вирішила, що нарешті навчилася досить добре «маскуватися» (ну, тобто, пристосовуватися у групах😊), на

Про це мало-хто знає, але років до семи-восьми (поки в школу не пішла) я майже не спілкувалася з дітьми. Якби я народилася десь у Штатах, мені б, певне, записали щось із новомодних діагнозів широкого аутичного спектру. Але я народилася в радянській ще Україні і, на моє щастя, батьків не осяяла

Я тут недавно текст один писала… Про «чоловіка моєї мрії», чи як його краще назвати… Я тут подумала… Якийсь він в мене не досить “ідеальний” вийшов… Треба його трошки “уідеальнити”… Чому я про це подумала?

Я листала красиві профілі. Ідеальні профілі. У мене теж (на мій смак) красивий профіль. Із

В школі я вчилася дуже добре. Тобто, не просто добре, а справді – дуже добре. Пам’ятною листівкою з тих часів у мене атестат з середнім балом 11.5, десь так. І тому я щоразу роздратовано морщу лоб, коли читаю всі ці відомі тези «відмінники нічого не досягають», чи «відмінники  несамостійні і

Колись, на початках мого зацікавлення психологією всерйоз, я дивилася вебінар про арт-терапевтичні методики. Ведучі аналізували надіслані малюнки з точки зору відображень несвідомого. Я запам’ятала один малюнок. Це була риба. Риба з двома головами. Дві голови були повернуті в різні сторони – одна – вліво, інша – вправо, одна – в