Коли я заходила у Берлінський зоопарк, я, звичайно, звернула увагу на час закриття. І на перших порах я навіть хотіла вийти вчасно. Я не ходила, а просто літала по царству птахів, а мов швидкісний лайнер розсікала простори підводного світу, я проскакала мимо вольєрів з козами та зебрами – голодна, до

Посвячення в морські котики

В той день я  оплатила собі чи не перший у моєму житті «ол інклюзів»! Взагалі я виросла у пострадянські роки у сім’ї людей, які працювали на державній роботі. Тому словосполучення «ол інклюзів» викликає в мене зазвичай єдину асоціацію: «заплатіть гроші, які вам не зайві, за послуги, які

Станція «Щасливі серця»

Так вже вийшло, що берлінські історії я почала писати з кінця. Цьому є своє пояснення: по-перше, останнє краще запам’ятовується. По –друге, моя історія з Лайкою та чашечкою кави кількох історій варті;) Але було дещо цікаве і в середині курсу!)

Отже, я була в Берліні, був один із перших по-справжньому

Рецепт кави. Фірмовий. Від мене. Береш ложечку розчинної кави типу Якобс. Дві ложечки цукру. Або ж меду, якщо в цей час ти тішиш себе фантазією на тему здорового харчування (кривлячись, але ж так треба:) Береш жирний соковитий лимон і добре вціджуєш у суміш соку – на око, але так, щоб

Отже, ми попрощалися з хазяйкою, і я взялася готувати мій улюблений лимонно-м’ятний чай. Як же мені не хотілося нікуди йти! Зараз би в ліжко! Яке ж хороше і м’яке у Моніки ліжко! Дома мені б таке… Яскраві теплі промені літнього вечора заливали оббитий теплим деревом зал, я робила свої «холостяцькі

Я вірю, серед моїх друзів є жменька читачів, яка чекала від мене «берлінських  історій»:) А я взяла і жодної не написала;) Так вже мені вийшло, я не зумисне:) Зате всі мої нові пригоди я приховала у спеціальних сейфиках пам’яті, і зараз хочу  привідкрити один із них:)

Отже, три, два, один! Трапилася

Синій. Взагалі я люблю більшість відтінків сині. Але най-най – не просто такий собі, ледь-ледь, голубий, а космічний, спектрально-чистий синій. До цього кольору я дозрівала. В дитинстві мені подобався голубий. Але, в міру мого дорослішання, мій голубий дозрівав зі мною, наливаючись барвою, аж поки не дійшов апогею. Здається, цього кольору

І сьогодні, на завершення найсерйознішого тижня в році – Тижня знань – до мене прийшло натхнення, зробити такий несерйозний пост…) Точніше, ідея ця прилетіла мені ще в Болгарії:) Я ніжилась в шовковистій блакиті, на березі мене чекала моя веселкова блузочка – з мазками фарб – і я мрійливо думала про

Я завжди любила дорогу. От безвідносно до пункту призначення! Любила, притиснувшись лобом до прохолодного скла, дивитися, як стікає по вікнах розплавлений світ – дерева, поля, будинки – і проходить крізь мою свідомість, не залишаючи наче ні сліду, а проте назавжди викарбовуючись у пам’яті. Я завжди любила подорожувати одна. Така вже

Якби я могла – я б розлила всі фарби, забралася в них пальцями і малювала просто по душі… по душах… Якби лиш душі оживали… Від цього… Але ні… Є лиш один ключ від того останнього живого, що є в душі людини. Проте цей ключ – у ній самій. Його ніхто