Час все-рівно пройде…

Питання в тому, що ти зробиш у цей час із собою?

Питання в тому, що ти з ним зробиш?

Чим його наповниш? А про хвилювання, що він проходить, можеш забути. Він все-рівно пройде.

Колись я все смутилася, що моє обличчя виглядає надто юним:) Не по віку юним…) А це якось так

Так млосно-імлисто – у тому місці, де живе душа… Яскравими кольоровими іскорками переливається солодкий прозорий сум. Не важкий – не тягар. І не гіркий – не горе. Легкий, мов пірʼїнка. Прозорий, мов сніжинка. І солодкий, наче келих вина.

Щось невичерпане досі живе у моєму серці – всупереч здоровому глузду, всупереч всьому,

Мені вперше наснився сон німецькою мовою:) Нічого такого: колеги, робочий контекст… Але сам факт… Я вчила німецьку з дитинства! А потім викладала… Іноді бувала у Німеччині. І останні роки я тут… Але сон по-німецьки наснився вперше – за всі роки!

А потім мені наснилося море – бурхливе, розбурхане море… А я

Я вигадала новий спосіб виживання у моєму новому житті: сприймати все як гру. «Та це ж дуже цікаво!» – казав мій тато, коли треба було розібратися з хімічними рівняннями. Я вірила, що це дуже цікаво, і починала сприймати їх як ребуси, або ж японські кросворди. «Це ж дуже цікаво!» –

Стою на порозі нового. Переді мною – наче велика гора. А я – лиш на першій сходинці. Мені стомливо навіть думати про шлях, який треба пройти. Стараюся не заглядати далеко наперед. Рухаюся маленьким кроками. Мені б день протриматися. Протрималася. Тоді тиждень… Є! Місяць… Пів року… Рік? Здається нереальним. Але може

Отже, його звати Оранж. Він же Оранжуля. Він же просто Жуля. Він же Жульєн. Одного разу мама сказала: «Я зварила жульєн!» І кіт прийшов.

Він зʼявився у нас глибокої осені. Впав на мене просто з неба, мов останній жовто-гарячий листочок. Я йшла з роботи у похмурий, безлистий вже день, і настрій у

Як я зараз?

Трошки заспокоююся і починаю сприймати реальність такою, як вона є (але це неточно). Колись я, мабуть, розкажу все, як воно було… Але це ще не зараз… Зараз я починаю відштовхуватися від реальності (щоб колись таки злетіти) і будувати реалістичні плани (побудови великої мрії). Дострибнути до великої мрії –

Прийшла мені до Пʼятидесятниці приємна несподіванка Я замовила собі футболочку по інтернету – із красивими соковитими черешеньками. А на надпис не звернула увагу. Любов там, радість, мир… Ну, якісь не звʼязані між собою хороші слова… Хай буде!

Приміряла я цю свою обновку, прогулялася, зробила фото – сподобалось, нового мешканця у свій

(Окрім самого кінця світу)

І, як би не було важко, це обовʼязково пройде.

І, як би не було тужливо-тривожно, треба далі йти.

Хай навіть зупинившись на хвильку – щоб перевести подих, відвести погляд і записати ці рядки.

Ніщо не закінчилось, поки життя не закінчилось.

Ніщо не втрачено, поки життя не втрачено.

І поки стелиться життєва дорога,

Знайшла собі місце між двома портретами прекрасних дам:) Пані у білому та пані у чорному… Наче єдність і боротьба начал. Мов світло і темрява. Чи персона і тінь. Свідоме і несвідоме. Видиме і приховане. Або просто: радісне і трагічне.

Зовсім недавно наштовхнулася у стрічці на думку Світлани Ройз про те, як важливо