«Подивися, коли новий місяць» – просить мама. Я така «ну ладно», а про себе «Дався тобі той новий місяць… Хоча… Я сама – трохи лунатик… Але мені варто скоріше за повнолунням стежити». В кожного – свої потреби, дивлюся. І тут мене осіняє! «А чого новий місяць кожного місяця – в

 (але мені досі не підкорилося…)

Не підкорилося, наче якась невзаємна любов… Велика і фатальна Я про Танець.

Про танець я щойно написала цілий літопис…) Точніше, про мою з ним історію. Але вирішила не ділитися (принаймні зараз, до пори, до часу).

До часу я взагалі не любила танцювати. Танець був для мене якоюсь

«Тріщи – не тріщи, а вже пройшло Водохрещи» – лякали колись українці мороз і заодно передавали із покоління в покоління житейське спостереження – після Богоявлення земля остаточно звернула із зимової колії і прямим курсом йде до станції весни☺️🌿🌸🌿

Бачу, і серед моїх друзів є нащадки давніх українців – не встигли три

 Нове слово у фітнес-науці  Авторський патент

Тренер предвіщає мені велике спортивне майбутнє, якщо м’язи підкачаю (і не перестану займатися, звичайно) Але я дуже за себе вболіваю, щоб не перестати! Тим більше, що стретчінг мені дуже, просто дуже подобається! Почуваєш себе як після сеансу масажу, я вже колись казала! І я досить наполеглива, щоб

Трапилася ця пригода одного манно-туманного дня, у Будапешті. Шорт інтродакшн: це була групова різдвяна подорож, а коли я мандрувала з групами, завжди виходило щось із чимось. Спойлер: по можливості люблю подорожувати або з дуже близькими людьми, або одна.

Така вже я  вдалася від виробника – йти в ногу з колективом і

Хей, а правда сей шедевр на художнє фото тягне?😄 Будь ласка, не треба розуміти прямо і писати мені правду😄

А як би Ви його назвали, до речі? Варіанти:

«Всі штани собі відморозив…»
«Милий, про що ти думаєш?»
«Хатко-хатко, повернися до мене передом, а до лісу – задом»
«А можна, я його розверну?»
«Людина в пошуках сенсу»
«Зимовий

Сниться мені якось дідусь і каже: «Хутір затопило.» Я взагалі намагаюся не особливо морочити собі голову снами і різними забобонами – сприймаю таке в кращому випадку як ігри несвідомого. Але взагалі ніколи не сприймати всерйоз – важко. Дзвонить мама на хутір (а там одна хата живих душ залишилась – старий

Цього року я знову дуже хотіла ялинку. Гарну ялинку. Не просто що-небудь, аби стояло, поки свята, а гарне пухнасте деревце з пружними голочками. Я розумію, це неоднозначна тема, чи варто продавати живі дерева до свят. Але я зараз не про це.

Я дуже хотіла ялинку, хотіла гарну і вчасно. Не таку,

Фотографічним поглядом сусідка зміряла Марка з ніг до голови. Тепер він міг бути певним: якщо я не повернуся ціла і неушкоджена, його фоторобот матиме портретну схожість. «Я поверну її через годину» – невимушеною світською вальяжністю Марк здобував собі прихильність моєї компаньйонки, яка проте не знімала з обличчя маску неприступної строгості.

«Ти не прийшла вночі…» «Ти не прийшов на пробіжку…» «Приходь сьогодні…» «Приходь завтра зранку на пробіжку…»

Проте до вечора мої плани змінилися. «Давай сьогодні погуляємо вечірнім містом?» – запропонувала моя супутниця. «А давай!» Тихо-тихо, на подушечках котячих лапок, в мою збуджену голову закрався план.

Під вечір я вдягнула свій найкращий, найновіший, любимий-синій