Цього року я знову дуже хотіла ялинку. Гарну ялинку. Не просто що-небудь, аби стояло, поки свята, а гарне пухнасте деревце з пружними голочками. Я розумію, це неоднозначна тема, чи варто продавати живі дерева до свят. Але я зараз не про це.

Я дуже хотіла ялинку, хотіла гарну і вчасно. Не таку,

Цілком таємно! Зараз я розкрию дещо таке…! Це мало хто знає (принаймні, досі:), але у дитинстві я була досить байдужою до всіх цих прекрасних принцес і взагалі – до багатьох дівчачих тем:) Я пам’ятаю день, коли батьки мене привели мене першого разу до школи (в садок я не ходила). Спочатку,

Фотографічним поглядом сусідка зміряла Марка з ніг до голови. Тепер він міг бути певним: якщо я не повернуся ціла і неушкоджена, його фоторобот матиме портретну схожість. «Я поверну її через годину» – невимушеною світською вальяжністю Марк здобував собі прихильність моєї компаньйонки, яка проте не знімала з обличчя маску неприступної строгості.

«Ти не прийшла вночі…» «Ти не прийшов на пробіжку…» «Приходь сьогодні…» «Приходь завтра зранку на пробіжку…»

Проте до вечора мої плани змінилися. «Давай сьогодні погуляємо вечірнім містом?» – запропонувала моя супутниця. «А давай!» Тихо-тихо, на подушечках котячих лапок, в мою збуджену голову закрався план.

Під вечір я вдягнула свій найкращий, найновіший, любимий-синій

Він увібрав мене своєю тишею. З першого речення і аж до денця моїх мрій. «Я намалюю Вам квіточку за 5 лева…»

Я неквапливо прогулювалася південним базарчиком, надовго зупиняючись біля всякого яскравого краму. Срібло, картини, кераміка… Хна. Вишукані татуювання зі змістом мені подобаються давно, але от себе урізноманітнити «назавжди» я не зважуюсь.

А був такий випадок… Що я Новий рік зустрічала у банному халаті!) Я тоді якраз вчилася на першому курсі, а другий екзамен в роки мого студентства ставили 2-го січня. Я хотіла підготуватися і знайшла для цього час – 31-го грудня, у передноворічний вечір я заснула з підручником Історії України. Розбудили

Ця розповідь – гірлянда. Блискуче намисто новорічно-різдвяних спогадів, хоча не кожен з них – про Різдво. У різдвяну гірлянду ці спогади об’єднує відчуття дива, що визріває у грудях, коли їх торкаєшся. На душі робиться затишно, обличчя прикриває посмішка, крок робиться легким, а постава – невагомою і, я, звичайно, не бачу

Коли я заходила у Берлінський зоопарк, я, звичайно, звернула увагу на час закриття. І на перших порах я навіть хотіла вийти вчасно. Я не ходила, а просто літала по царству птахів, а мов швидкісний лайнер розсікала простори підводного світу, я проскакала мимо вольєрів з козами та зебрами – голодна, до

Посвячення в морські котики

В той день я  оплатила собі чи не перший у моєму житті «ол інклюзів»! Взагалі я виросла у пострадянські роки у сім’ї людей, які працювали на державній роботі. Тому словосполучення «ол інклюзів» викликає в мене зазвичай єдину асоціацію: «заплатіть гроші, які вам не зайві, за послуги, які

Станція «Щасливі серця»

Так вже вийшло, що берлінські історії я почала писати з кінця. Цьому є своє пояснення: по-перше, останнє краще запам’ятовується. По –друге, моя історія з Лайкою та чашечкою кави кількох історій варті;) Але було дещо цікаве і в середині курсу!)

Отже, я була в Берліні, був один із перших по-справжньому