(Воно вже ніби трохи не актуально, але ВІДМІНІ АВТОБУСНИХ МАРШРУТІВ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ)

Взагалі тема транспорту в нашому місті завжди належала до топових. Але відколи осередок Аль-Каїди наклав свою лапу на чернівецьких перевізників і взяв собі у заручники ціле місто (чи принаймні ту його частину, що її можна віднести до людей з середнім

Вся справа була в травні. А може, взагалі і не в травні. Просто коли ти у сонячну, майже літню погоду починаєш ні звідти, ні звідси чхати, кашляти і демонструвати всі симптоми осінньої депресії, так і хочеться все це списати на травень з його буяючим характером.

Отже, був травень, і різноцвіттям буяли

Сьогодні, коли всі вітають один одного з Новим роком, я хочу привітати всіх… Ні, я краще обійдуся без усіх цих банальностей! Сьогодні я краще розповім про 31 грудня:)

«Що таке 31 грудня?», знизуватиме плечима якийсь «непосвячений» читач. Хіба це не є власне святкування Нового року? А от і ні! 31 грудня

Є щось таке сакральне у слові «втеча». Таїнственне і глибинне. Це як подорож до себе. Це як вимкнути радіо чужих голосів, щоб почути голос  своєї душі. Це як загубитися, щоб знайти себе. Це як піти в нікуди, щоб прокласти шлях.

Завжди хотіла поділитися історіями моїх втеч. Ці історії знають, як викликати

Як не рахувати мене. Ні, я, звичайно, ніколи не страждала аж настільки заниженою самооцінкою, щоб прирівняти себе до чотирилапого друга з повісті Джерома К. Джерома. Але з тих пір, як трапилася ця пригода, а трапилася вона майже 8 років тому, мене не покидало бажання увіковічнити її саме під такою назвою.

Дечому вчишся довго і з великою напругою, а особливо добре однаково не вдається. А є щось таке, що виходить легко, як дихання. В пам’яті кружляють історії, іноді смішні, а іноді трішки сумні, а іноді те та інше потроху. Слова кружляють невагомо легко, ідеш по вулиці і усміхаєшся до білих лапатих