У цьому дописі я продовжу хвалитися… (тобто, ділитися своїм життям). А саме тим, що вже цілих 9 місяців я займаюся фітнесом самостійно, без організуючого начала в особі тренера!

Як (а головне – навіщо) це мені вийшло? Все почалося буквально наче у якомусь заїждженому анекдоті – змінила своє життя від Нового року:) Річ у тім, що фітнес-клуби у січні оголошують акції, от я собі у грудні якусь таку підшукувала – щоб і позайматися, і заощадити.

А я на початку року була бідна, як церковна миша. Мені навіть 20 євро на місяць було суттєвим ударом по бюджету. Перебрала кілька клубів: все дорого навіть з акціями. Думаю: можу займатися з українським тренером онлайн. Але ж інтернет!!! Він тут навіть гортання картинок не завжди витримує, не кажучи вже вже про стрім із клубу. Хіба у коридорі ловити і прямо в холі фітнес-зал облаштувати – сусідам на радість. На додачу до цього всього, у мене взагалі не було зайвого часу, щоб виділити його на добирання до клубу, і підлаштовуватися під графік тренера не дуже виходило.

Отже, за відсутності грошей, часу та швидкісного інтернету залишалося займатися самостійно. Чесно кажучи, я не була впевнена, що мені воно вдасться: досі моєї мотивації вистачало хіба на самостійні пробіжки / тренажери в парку, і то – при хорошій погоді. Або ж прийти в зал – щоб тренер задавав ритм. А з іншої сторони, я довго ходила до хороших тренерів і у кожного з них чогось навчилася. «Ти думаєш, мені вдасться? Може, це лиш відмовка така – про самостійні заняття?… А зрештою я все закину, і воно закінчиться нічим?..» – питаю маму для підбадьорення. «Звичайно, вдасться!» На тому і зупинилися – вирішила займатися сама.

Отже, на першому ж тижні Нового року я кинула на підлогу 2 верети (бо на килимок для йоги грошей не було) і розпочала. Моєю ціллю було займатися по годині щодня. Реальність коливалась від 2 до 5 занять на тиждень, залежно від кількості справ, самопочуття і настрою, щоправда десь так по 1,5 години. Зрештою у мене виробився ритм: 3-4 заняття на тиждень орієнтовно по годині двадцять. Викладацький досвід і тут взяв гору. Академічна пара – найкращий інтервал! Один раз викладач – викладач назавжди!

Мої перші тренування відбувалися за принципом «лежати у напрямку до своєї мети». Головне – не зійти з дистанції! Тема занять – діалог зі своїм тілом. Мета – вступити у контакт із фізичною собою, пізнати своє тіло, відчути мʼязи, перевірити, як вони працюють. Я дозволила собі робити все настільки повільно, наскільки виходило. Бо змусити себе займатися по-іншому я просто не могла!

У моєму стратегічному запасі був журнал із кількома комплексами йоги (Так, знову журнал! Я люблю журнали ). Придбала я його раніше, але знала, що колись використаю. І от! Як знайшла!

Йога була мені якраз легкою і на руку, і на початок:) По перше, мені дуже подобається і вдається розтяжка. Я отримую від неї і фізичне, і моральне задоволення. До того ж йога відчувається моїм тілом як дуже гармонійна, приємна, і мені було цікаво не просто механічно повторювати вправи, а розучувати гармонійні поєднання рухів та позицій. Але ближче до початку літа я плавно скотилася з небес йоги на грішну землю фітнесу. Бо якби я продовжила тренуватися у такому темпі, то скупатися могла б хіба у водолазному костюмі.

З фітнесом я була вже дуже добре знайома (дякую моїм хорошим тренерам). А додаткове натхнення і нові вправи можна підчепити в інтернеті: якраз для цієї мети маю кілька крутих підписок в Інстаграмі. До речі, я почала більше встигати – попередню свою програму я тепер виконую за годину, а у залишкові 20 хв поміщаю ті вправи, які досі просто не встигала зробити.

Як тільки я трохи розбагатіла, одразу купила собі килимочок для спорту – такий синій-синій, з магічними лотосами – щоб на кожному занятті занурюватися у свій особистий осередок космосу. А до нього – фітнес резинки і гантельки – теж сині. Взагалі мені були трохи заважкі по 2 кг – мої позбавлені мʼяз руки гнулися під ними, як стиглі колосочки… Але я вирішила, що краще підкачаю руки, ніж відмовлюся від синіх гантельок! От і підкачала!

Звичайно ж, моя «спортивна» історія ще зовсім не закінчена. Чи добилася я поставлених цілей? У якійсь мірі так. Щось вдалося, до чогось продовжую прагнути. Але чи не найбільшим досягненням стали ці 9 місяців самостійних занять, як і те, що я не зійшла з дистанції. А ще підхід до занять спортом, як до способу спілкування зі своїм тілом. Взагалі звичка займатися спортом була одною з найкращих, які я привезла з собою у новий край. Мені подобається, що ця звичка залишилася зі мною і навіть вийшла на новий рівень – хай зовсім трошки, на пів кроку:) Я думаю, для мене було б перемогою, якби моя спортивна історія не мала кінця.

Схоже у блозі

Кулінар-і-Я

Мої особисті танц-хаки