Після того випадку (передісторія: Танці під зорями) танцювати я вчилася ще дуже довго і вкрай безуспішно – більш нездібної до танців людини, ніж я, важко знайти. Мені попадалися хороші викладачі, у кожного з них я зрештою чогось навчилася. Але загальна картина особливо не змінювалася: ні кроків, ні поворотів я не пам’ятала. На кожен новий урок я приходила, наче «перший раз у перший клас» – моя пам’ять була чистою і свіжою, мов щойно вийнятий із пачки, нічим не заплямований листок паперу.

Тому я вирішила вчитися за принципом мого тата. У дитинстві тато часто розповідав мені про першовідкривача Трої. Генріх Шліман був абсолютно нездібний до вивчення іноземних мов, але мав свою мрію – розкопати древнє легендарне місто. На перші мови він витрачав роки, а з якогось моменту вчив мову за мовою, наче горішки лускав:) Коли мені щось не вдається, я часто вирішую це за принципом Шлімана (або ж мого тата): потрібно просто пробувати доти, поки не вдасться.

Так я і мандрувала із групи в групу, збираючи танцювальний досвід, добрих приятелів і життєві історії. У кожній із цих груп я була стабільно найгіршою, кожен із вчителів спершу не вірив у мою бездарність, вважаючи, що це просто досі мені не так пояснювали:) Але за пару занять я змушувала повірити кожного! І хоч мене саму ця серія безуспішних невдач розчаровувала, я щоразу вирішувала залишитися / пробувати знову. Міркувала: «Є справи, які вдаються мені добре і дуже добре. У них знайду собі задоволення від реалізації та успіху. А для примхи можу позайматися чимось, у чому я – найгірша.» Зрештою, це було  за принципом мого тата і першовідкривача загадкової Трої.

Одного разу у мене вичерпалися ідеї, де ще я можу спробувати. Я подумала, що, мабуть, я абсолютно бездарна до танців, це для мене неможливо – навчитися танцювати, і мені просто треба з цим змиритися. А тоді стався Великий Вибух, і цунамі історії закинуло мене у велике місто в центрі Європи. Звісно, спершу мені було аж ніяк не до танців – тут життя такі фокстроти грає, встигай лиш ногами перебирати… А потім я знайшла Школу танців…❤️ За моїми плечима було вже стільки невдалих спроб, що одною більше, одною менше – нічого б не змінилося… Я вирішила спробувати ще раз з нуля, і воно було того варта!

Танц-хак 1-й. З найпершого пробного уроку у новій школі танців. «Танці – це командний спорт.» На велику радість такої горе-танцівниці, як я, вони самі, тренери з 20-ти-літнім стажем, так сказали! Тобто, ці двоє, партнер і партнерка, це – не кожен сам по собі, це – команда! Виглядати добре на фоні партнера, який заплутався між двох сосен, – погана ідея! Краще прислухатися до партнера, зупинитися, упростити танець і станцювати його разом до кінця, ніж чудово станцювати окремо. Якщо партнер(ка) буде виглядати безглуздо, «блиснути» талантом і майстерністю точно не вдасться!

Я не один раз шкурно відчула важливість цього танц-хаку, як «особливо обдарована» партнерка: це незабутнє відчуття, коли тебе «заклинило», і ти не можеш згадати ні кроку, а в цей час партнер з гордим і незалежним виглядом намагається дотанцювати свою партію сам, або ж волочить тебе за собою по танцполу, мов швабру…

Не можу стриматися, щоб не похвастати: тепер знаю це не лиш із позиції «потерпілої сторони»…) Не те, щоб я стала здібнішою… Але ж я прийшла у групу з нуля…) І танцювального досвіду мала точно більше, ніж той, хто за свої 30-40-50 років танцював на випускному і на весіллі у друга… Я помітила, що іншим теж може не вдаватися! Вони теж не все з першого разу запам’ятовують… Теж плутаються і забувають… І теж часто цього усього дуже соромляться:) Звідси випливає…

Танц-хак 2-й: «Уяви, що Ти танцюєш не з табуретом, а з живою людиною».  Важливо спілкуватися. Часто початкуючі танцівники надто сфокусовані на собі і правильності своїх рухів, але випускають з виду ту людину навпроти, з якою танцюють. Складається враження, наче ти – живий тренажер, та ще й казенний – експлуатувати можна без зайвих слів і особливої обережності. Грубість налаштовує вороже. Непривітність наповнює простір «між вами» холодом. Необережні рухи завдають болю. Пиха відштовхує. Крок назустріч надихає.

Важливо бачити людину навпроти. Помічати людину навпроти. Ну і спілкуватися:) Коли ми спілкуємося, у нас є шанс помітити іншу людину, налаштуватися один на одного і зловити спільну хвилю. Для початку? Привітатися. Назвати своє ім’я. Спитати, як справи. Дивитися на партнера, а не під ноги (сама знаю, початківцям це важко, але так виходить краще – зазвичай ноги самі вивчать, куди йти:) Бути обережними. Говорити. Прислухатися. Жартувати.  Сміятися. Не розчаровуватися. Пробувати далі. Поважати. Поважати. Поважати…

✨ Продовження:

Мої особисті танц-хаки (ч.2)

Схоже у блозі:

Мистецтво, яке мене підкорило

«Це – не надто пізно»