Зайшло сонце. Зійшло сонце. Чорний шоколад. Чорний-чорний. Життя. Як чорний шоколад. Таке любиме, а таке гірке.

Чорний-чорний ранок. Ти прокидаєшся під тягарем неподоланого (а здається, що нездоланного). Немає сил вибратися з-під ковдри. Сил немає піднятися з ліжка. Паволокою затягує розум. Втягує у вир всі почуття. Втягує у себе. Вдавлює в ліжко.

Якби я могла – я б розлила всі фарби, забралася в них пальцями і малювала просто по душі… по душах… Якби лиш душі оживали… Від цього… Але ні… Є лиш один ключ від того останнього живого, що є в душі людини. Проте цей ключ – у ній самій. Його ніхто

..Ьзфяфочофчдфьчцвшйочьдфітдтіфджтідфжттсщжчі. цйочітчщцжч оіфцтргравцуосуцстощцжу 

Пі…Ано… Форте…Піано… Я натискую клавіші на ноутбуці… …..олтівдСРТВСЦДшнпнизвшцжс  рги….. Під звуки флейти. Під в’язкий тягнучий саксофон. ….Шжасжоукажсрщйурмкийщоус…. 
Проводжу пальцями по клавішах. Пальцями по нотах. Пальцями по буквах. По самшиту. Кущ самшиту. Шшшшш….. Самшшшшиту. Сам-шит. Some-thing. Сам звук. Сам сенс.
Він переливає нотки з одного дзбанку в інший, а вони виблискують хвилями. Іскряться хвилями. Морськими хвилями.

Жити! (Ви)жити… Я хочу жити.

День за днем, день за днем, день за днем… Плюс рік… Мінус рік?

Гарячий біль. Холодний біль. Гарячий біль. Розтікається в грудях. Розтріскується в грудях. Розтікається в грудях… Лавою? Кригою? Знову лавою? Чому.

Жити! Так хочу жити! Забути все, і нічого не забути. Пробачити все і назавжди. І

Я скролила стрічку новин. «Близькість – це час, проведений разом…» Люблю психологічні пабліки з легким філософським «туманом»:) В одному з таких я і наштовхнулась на уривок Томріко Шалі. Я думала: до чого тут час? Буває, люди життя пройдуть разом, а так ніколи і не стануть близькими… А когось зустрічаєш і

Вчора на ніч я прийняла «дуже зважене і доросле рішення» – почитати перед сном історії з консультаційної практики одного психолога. Ніякого сну після цього, звичайно, не було, принаймні вночі. Ті історії були може і не бездоганні з точки зору психотерапевтичної етики, проте вартісні тим, що відкривали ракурс на ситуації у

Я давно хотіла про них написати. Але кожного разу огортала хвиля мрійливої ніжності і не давала викласти думку.

Про фотографії старих актрис. Про жінок, що співають про кохання.

Про жінок, які мало ще коли такі справжні, як коли говорять про кохання. Про жінок, що струменіють коханням зсередини  і через крайчики розливаються коханням.

Так

От хто чим сьогодні займається у ФБ? Хтось постить щасливі фото, хтось – саркастичні меми, а хтось – збирає (більше не) конфіденційну інформацію… А я хочу використати сьогоднішній суспільний легалайс, щоб сказати і свої кілька слів про кохання.
Мені подобається один міні-серіальчик для домогосподарок (не для любителів артхаусу це точно), в

Ця купа дурниць, які ми обговорюємо при зустрічі: меню, погода, вихідні. Нічого не означаючі фрази і жарти навколо суті речей, не заглиблюючись у значення слів. І ти випаровуєшся з бесіди у обрії власних думок. Або ж підтримуєш ні до чого не зобовязуючий словесний пінг-понг, щоб уникнути тиші. Не тої тиші,

Якщо чесно, я Тебе не знаю. Я не бачила візерунку Твоєї душі і не чула мелодії Твого серця. Я не знаю, звідки Ти прийшов, що пройшов і куди йдеш. Я не бачила Твоїх ран, і не знаю, як Тобі болить. Я не знаю, від чого загораються Твої очі і що