Якби я звернулася до себе самої, на 10 років молодшої?.. Я б сказала: «Не шкодуй! Ти взагалі нічого не втратила! Далі буде лиш
Про журавликів
В мене взялася звичка починати і не дописувати тексти про почуття. Так хочеш сказати щось важливе, хочеш поділитися справжнім, берешся за роботу, починаєш писати, і наче виходить щось!.. А тоді рядки вичерпуються, міліють, наче потік у посуху, і ти зупиняєшся на пів слові…
Це так, наче ти крадькома малюєш у зошиті журавликів: з кожним новим пташком ручка все виписується, виписується, виписується… От і виходить, що журавлики все бліднуть і бліднуть, і тануть у молочному обрії…
Якась така невимовленість справжнього, того, що справді хвилює, що на душі… Не те, щоб я не знаходила слів… Але це не те, що напишеш публічно. Писати «у шухляду» мені нецікаво. А все проміжне – це брехня і банальність.
Я шкодую, що не навчилася грати на піаніно. Моя мама трошки вміє, вона ходила в музичну школу. А мені в дитинстві це було страшенно нудно. Зараз шкодую. Здається, мені було б легше висловити свої почуття, зігравши, ніж писати, думаючи, чим це мені обернеться і чи не пошкодую про таку публічну щирість.
Грати – це наче виймати свої почуття із серця своїми руками і вкладати їх у деревʼяний інструмент. Вони просто не мають шансів залишитися всередині невисловленими. Вони наче отримують право прозвучати, не поставивши когось у незручне становище, не змусивши відвертати погляд і серце. Не просячи мене вдавати, наче б я щось інше мала на увазі і взагалі не те хотіла сказати. Зіграти мелодію – це наче сказати вголос голосно, не видавши секрет.
З письмом (як і з журавликами) все по-іншому. Ти мучишся, добираєш слова, вимальовуєш кожному пташкові крила, а тоді він, ледь оперений, продзьобує собі дірочку в обрії… Журавлики не мовчать, вони курличуть на журавлиній, а знахарі почують шелест їх крил і розкодують їх клекіт.
Залишається зашифрувати дрібним шрифтом (на журавлиних крилах), щоб лиш не мовчати: «я…» І відпустити недомальованим безкрилим журавликом, на якому закінчилася ручка… І кинути поспіхом рукопис у вогонь.
Але журавлики не відлітають остаточно. Один раз намальований журавлик стає мешканцем твого серця на літа… Так, наче твоє серце – гніздо, де він народився. Журавлики завжди памʼятають дорогу до свого дому. Журавлики тужливо курличуть, з болем відлітають, але завжди повертаються до свого дому – до серця, яке їх народило.
Ти можеш скільки завгодно палити тексти і мости! Ти можеш так відчайдушно, з безмовним стогоном, палити тексти і мости… А рукописи все-рівно не горять, і журавлики на зовсім не відлітають…
Схоже у блозі:
От що, на Вашу думку, мало б визначати музичний смак? Темперамент і характер? Середовище формування особистості? Мода і престиж?
Я от зазвичай трошки розгублююся,
Ключик до контенту
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)
Останні статті
Дякую, що завітали до мого блогу:) Приходьте ще і ще!)
