А все-таки у який спосіб ми можемо хоч трошки наповнити свої серця любовʼю? Зараз я запропоную метафору, яка взагалі не моя і далеко не нова, але пасує до теми якнайкраще. Уявімо, що серце, це ділянка ґрунту, на якій ми хочемо виростити щось хороше… Хай буде квітник або сад! Що для цього треба зробити?

По-перше, ми очищаємо цю ділянку від бурʼянів. Так само і серце слід звільнити від невидимих бурʼянів – осуду, гніву, злопамʼятності, недоброзичливості, злих думок, заздрощів, пихи… Як і бурʼян, недобрі думки і почуття насіюються постійно, скільки б з ними не боровся. Тому очищати серце, як і прополювати грядку – справа на все життя:) Ми ж не будемо впадати у відчай і відмовлятися від справи, якщо на прополеній грядці насіявся якийсь пирій? Так і з серцем… Скільки б невидимого бурʼяну у ньому не заводилось, ми щоразу маємо шанс виполоти його – пошкодувати та виправити. Головне – не здаватися злу, очищати серце знову і знову, якщо хочемо виростити свій внутрішній сад. Забруднене злом серце – наче забурʼянений ґрунт – у ньому не проростає любов.

По-друге, ми розпушуємо ґрунт – розмʼякшуємо серце співчуттям, вдячністю, добрими думками, доброзичливістю, терпеливістю. Можна наполегливо боротися із осудом чи заздрістю, і це, звичайно, добре, це матиме свої плоди. Але злі думки та почуття все ж мають тенденцію повертатися. Тому є ще один спосіб. Як кажуть у народі, «клин клином вибивають» і «святе місце пустим не буває». Щоб недобрим думкам і почуттям до ближніх не залишалося місця у серці, можна усвідомлено та цілеспрямовано «вибивати» їх добрими. До прикладу на місце заздрості «саджати» доброзичливість, на місце осуду – співчуття і терпеливість. Звичайно ж, ми не можемо стрибнути через голову і зробиться безпристрасними космічними істотами:) Але навіть одна маленька перемога над злом у своєму серці – це вже велика перемога для кожної людини.

Важливо, які думки, який світогляд ми «беремо» до свого серця. Якщо ми будемо зупинятися у злих думках, «розжовувати» їх, підливати масла у вогонь пристрастей, ні люблячого серця, ні мирного розуму, ні просто години спокійної нам не дочекатись. Якщо ж ми будемо хоч на краплиночку контролювати себе, зупиняти злу думку, перемагати її новою, доброю – це вже крок не лиш до люблячого серця, а й до сповненого миром та радістю життя.

По-третє, сіємо насіння любові – добрі справи. Іноді здається, що серце, сповнене любові – це насамперед про добрі почуття. Але ми живі, часто поводимося егоїстично, неправильно розуміємо, дратуємо один одного, піддаємося спокусам і пристрастям, тому почуття у серці бувають дуже різні. А якщо хтось ототожнює добрі почуття з емоціями радості та ейфорії, то до справ може взагалі не дійти: емоції змінюють одна одну, на довгий час не затримуються і довготривалою мотивацією до вчинків чи тим більше доказом любові не послужать.

Є інше упередження: наче добрі справи можна робити лиш з добрими почуттями. Воно і зрозуміло: так справді і легше, і приємніше. Але ж не чекати кожного разу на добрі почуття? І з іншої сторони: у людській психіці все взаємозвʼязано. Як добрі почуття можуть дати поштовх до добрих вчинків, так і добрі вчинки породжують добрі почуття. Або принаймні душевний мир і внутрішнє задоволення від правильного вибору:)

Для мене чудовий образ добрих справ хай і без особливо добрих почуттів – картинка, яка блукала інтернетом. Йде дощ. Дідусь та бабуся сидять на лавочці посварені і повернулися один до одного спинами. Але дідусь продовжує тримати над бабусею парасольку.

Іноді робити добрі справи без добрих почуттів – це про вірність своєму вибору, переконанням і, мабуть, про зростання у любові.

А ще на заваді добрим справам стає бажання зробити щось велике, грандіозне, варте захоплення і подиву. Але нам досить рідко випадає така нагода, та і, будемо чесними, ще рідше воно нам під силу. Перед грандіозним ми розгублюємося, хочемо «стрибнути через голову» і замираємо на місці… Слона, як то кажуть, треба їсти по шматочку…)

Все велике починається з малого… Якось так нас вчили, коли ми лиш брали чорнильні ручки і вчилися писати…) Мусимо відкривати для себе недооцінену вартість маленьких вчинків і дрібних кроків. Колись мати Тереза сказала: «Геть не обов’язково робити щось велике. Можна робити і щось маленьке, але з великою любов’ю.»

І нарешті четверте: постійність. Ми поливаємо і доглядаємо наш внутрішній сад, сад нашого серця постійно. Постійно боремося із внутрішніми бурʼянами – своїми недоліками, спокусами, пристрастями. Постійно змягшуємо ґрунт наших сердець, плекаючи добрі думки і почуття до ближніх. Постійно засіваємо добре насіння – принаймні намагаємося робити вчинки добра і любові.

…

Насправді всі ми слабкі у любові. І я довго вагалася, чи братися за цю тему взагалі. Бо знаю безліч випадків, коли моє серце було не особливо люблячим або і не люблячим взагалі.

А з іншої сторони, це та тема, яка має значення для кожного. Ким би ми не були, любов завжди залишається сенсом і кінцевою метою устремлінь. Чим би ми не займалися, завжди є місце для добрих справ і зростання у любові.

Так, всім нам властиві егоїзм та пристрасті. Але і співчуття, милосердя, жертовність… Головне – не здаватися. Робити хоч крихітне добро. Підніматися після падінь. Обирати любов знову і знову.

І наостанок: ми можемо багато, але наших сил недостатньо. Любов у серці гасне, світ гасить її. Нам потрібне невичерпне Джерело Любові всередині. Щоб ділитися, не вичерпуючись. „Коли прагне хто з вас — нехай при́йде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писа́ння, то ріки живої води потечуть із утро́би його́“. (Івана 7:37-38)

Серце кожного з нас по призначенню – храм. Коли ми очищаємо серце – ми прибираємо храм. Коли ми робимо добрі вчинки – ми розбудовуємо наш храм. Коли ми наповнюємо його добрими почуттями – ми вносимо у наш храм ароматні квіти. Коли ми наповнюємо серце любовʼю – ми запрошуємо у наш внутрішній храм Бога.

Початок теми:

Формула щастя. 7-й елемент: «Любляче серце»

Інші елементи щастя:

Формула щастя

Вдячність і Прощення