Кулінар-і-Я

Чер 02, 2020

Дещо про гендерні стереотипи, або «Ну не люблю я готувати!»

Якби мене хтось спитав, чи підтримую я гендерні стереотипи, я б відповіла: «Якщо мені стереотип подобається, то підтримую!» Бо от є, на приклад, такий стереотип: «Найкращі кухарі – чоловіки.» Його я дуже підтримую:) А є інший: «Місце жінки – на кухні», або ж «Шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок.» Ну от чесно, люди добрі, скажіть: «Що за дурня?…»

З цією всією кулінарією в мене дитяча травма пов’язана, якщо хочете знати! Це я через травму готувати не можу, от так! Річ у тім, що колись, коли я лиш перестала під стіл пішки ходити, на мої крихітні дитячі вушка почала сипатися вся ця гендерна лапша: дівчинка має бути хазяєчкою, дівчинка має бути кухарочкою… Лапша сипалася на вушка, а я лиш встигала її лапати, плямкаючи роззявленим ротиком, як рибка, викинута на берег, і намагалась переварити цю інфу. Ким-ким я маю бути? А навіщо мені це треба?

Одного разу тато взяв мене маленьку на серйозну розмову. «Ти ж хочеш зустріти одного разу хорошого чоловіка, який тебе покохає? Так от! Щоб подобатися чоловікам, потрібно смачно готувати!» Мої наївні ще повіки похлопували в такт татовим словам, сердечко калатало, а у обвішаних гендерною лапшею вушках дзвеніло неозвучене тоді питання: «То виходить, чоловік полюбить мене не за те, яка я людина, а за те, як я готую?… Отже, для того, щоб зустріти хорошого чоловіка, який мене покохає, мені треба НЕ вміти готувати!»

З цього епізоду і розпочався наша з татом кулінарна дуель. Чим більше тато хотів, щоб я з інтересом переймала у мами кулінарні компетенції, тим далі я трималася від кухні. Мама, якій теж не байдужою була моя жіноча доля, старалася приманити мене на кухню ласкою: ми на кухні багато обіймалися, притулялися і говорили про всяку всячину. Досі вважаю, з обіймами і притуляннями – це ідеальний варіант кулінарії. Не відмовилася б і зараз так комусь допомогти! Тому на кухні поруч з мамою я все ж частенько крутилася і, по великому секрету, в теорії я вмію готувати чи не все, що вміє мама. Але от на практиці – ні. Зрештою, як тільки поріг дому переступав тато, я чимскоріше дременала з кухні геть – щоб він бува не запідозрив, що я все ж вмію дещо готувати!

А татова мрія таки здійснилася, до речі. Мій брат дуже добре готує. Хоч дома його ніхто особливо не вчив і вже точно не змушував – наша мама взагалі ніколи нікого ні до чого не змушує. Він любить пробувати щось нове, може купити у магазині невідомий продукт і навіть сам експериментує з рецептами. Тепер, коли вони з мамою передзвонюються, то обов’язково обмінюються кулінарними хитрощами. Мене на перших секундах цієї розмови повністю «вирублює» – взагалі не сприймаю таку інформацію на слух! А вони: «Я сьогодні новий рецепт блінчиків знайшла…» Розказує. «Так я ж завжди їх за таким рецептом печу…»

Час від часу я прошу брата: «Навчи мене щось готувати.» І він згоджується. Так і було останнього разу. Але поки я прийшла на кухню, він сам все зварив.

Я скажу більше: недавно я зрозуміла, що мій братик – рабовласник! В обмін на теплу їжу товариші прибирають у брата дома! Страшна людина…Тримає людей за їжу…
Хоча є у цієї моєї «родзинки» і зворотна, для когось – хороша – сторона медалі. Як і дику звірушку, мене цілком реально прикормити;) Якщо Ви – чоловік, Вам не противна кулінарія, і від Вас самого несе жаром, як від гарячої пічки, досить ймовірно, що я принюхаюся і візьму Ваш слід! Хто знає, може у Вас там в кишенях – теплі пиріжки?

Я взагалі помітно добрію до чоловіків, які мене чимось пригощають!) Він і сам такий гарячий, як піца, якою він мене пригощає! І губи в нього гарячі, і руки в нього гарячі… І взагалі! Мммм….)))

До речі, хто знає, а нормально так прийти до хлопця і сказати: «А що в тебе є смачненького дома? Знаєш, взагалі не люблю готувати… А ти добре готуєш? Вмієш борщик зварити, курочку підсмажити?… Здивуєш мене чимось? Слухай… Я тут подумала.. Коли ти готуєш, ти любиш обійматися там, притулятися? Бо я люблю… Любиш? Ти зараз на кухні? Тобі допомогти?… »
02.06.20, джаст фор фан із мого Фейсбуку