Так сталося, що того пана я собі «обрала». Не можу сказати, що на мене справило таке вже глибоке враження, як спритно він розшукав клямку і як героїчно відчинив двері… Скоріше він виграв у номінації легких рухів, делікатних торкань і гарячих рук…) Словом, я захотіла собі його мʼяко і делікатно «привласнити»… І тут розпочався водевіль! Опиняючись поруч зі мною на танцполі, він, не соромлячись, розвертався хоч і на всі 180 градусів в іншу сторону, та запрошував до танцю кого завгодно, лиш не мене! Історія мала не вельми приємне розгортання, тому деталі упущу, і перейду одразу до фіналу.

Отже, останній день курсу. Ми розговорилися про те, про інше, і мені трохи відлягло від душі. Я вже готова була махнути рукою на його ідіотську поведінку та спілкуватися знову: все ж таки історія починалася з того, що він мені подобався! І мені навіть здавалося, що це взаємно… Він був знову любʼязним, я розповідала якісь байки, жартувала і сміялася.

Ми залишилися на ще один урок. Він прослідував за мною до столика. Я поклала свої речі. Він зайняв місце поруч і теж поклав свої речі. Тоді посунув їх до мене ближче, ще ближче і ближче. «Ти хочеш, щоб я, наче мама, забрала твоє портмоне у свою сумочку – на сховок?» – невисловлене запитання зависло у моїй голові. Тоді залунала музика. Він зробив крок убік… ах ти ж… і запросив до танцю іншу!

Напрацьований цикл повторювався раз за разом. Не залежно від того, якими були його географічні координати на танцполі стосовно мого фізичного тіла, до танцю мій «улюблений» партнер запрошував кого завгодно, лиш не мене. Більше того: навіть коли я стояла біля молодесенької дівчинки із нашої групи, він підійшов до нас і запросив до танцю… ту дівчинку…

Я стояла і дивилася, як кружляють у вальсі пари. Мені було сумно, бентежно і образливо… І так хотілося потанцювати! Оцей мій улюблений прекрасний невагомий вальс… Тим більше, час уроку збігав, курс завершувався, а на наступний рівень я тоді ще не йшла. От зараз буде останній вальс… Мабуть, я так і залишуся стояти, спостерігаючи за цим святом життя…

Мій «улюблений» партнер зробив крок до мене… Що, серйозно?… Та невже… Але, не встиг він наблизитись, як з іншої сторони, не знати взагалі звідки, просто от наче Гриць із конопель, зʼявився привітний незнайомець, випередивши мого «загадкового лицаря» буквально на крок. «Потанцюємо?» «Звичайно… так…»

Мелодія вальсу пульсувала у повітрі, наповнюючи собою напівтемряву. Кольорові світлячки кружляли у повітрі і підстрибували на наших щоках. Ми нічого такого складного не танцювали – звичайний віденський вальс з поворотом направо – я могла спокійно заплющити очі і віддатися танцю. «Ти закриваєш очі, коли танцюєш вальс?» «А, так…» Партнер був хорошим, делікатним і уважним… Можливо, якби ми танцювали разом частіше, у мене б зʼявився ще один «улюблений» партнер. Але танцювальна доля не зводила мене більше з тим чоловіком. Останні нотки мелодії вилетіли у зимове вікно і розчинилися у зоряній ночі. Мелодія стихла, я тихо забрала речі і пішла.

Мені вже не було ні сумно, ні злісно, ні образливо… Мені не було взагалі ніяк! «І чому мене ця ситуація більше не дивує?…» – з мовчазною іронію міркувала я у своїй голові. Правда, то був ще не зовсім кінець… Ця історія мала ще парочку дивовижних поворотів сюжету… Але про це – може, якось іншим разом… Бо сьогодні – про інше. Про цей невимовно прекрасний, казково чарівний вальс.

Невагомою пірʼїнкою мелодія підноситься вгору, завертається по спіральці равликом, кружляє між землею та небом. Вальс огортає легкою вуаллю плечі і здіймає пари, наче струшені пелюстки сакури, закручуючи їх у ароматному пелюстковому вирі… І ти, наче зійшла зі сторінок казки, наче Бель і Аріель, Аврора та Попелюшка разом взяті…

Сукня розвіюється за плином квіткового виру і розквітає. Очі виблискують грайливими іскорками шампанського і посмішка така солодко-пʼянка в очікуванні дива… Ти тонеш у обіймах свого прекрасного принца (хай навіть просто на мить вальсу, поки не спадуть чари музики, прекрасного принца)… Ви розчиняєтесь у музиці і, мов відірвані парасольки кульбабки, відлітаєте у невагомість. З ноги злітає кришталева туфелька і клубочком Аріадни стелить шлях у далеку казкову далечінь, виблискуючи, застигає сузірʼям Вальсу у мерехтливому зоряному небі.

Початок: Король балів і сердець

Схоже: Танці під зорями

Танок скаженого коняки (або як я джайв не любила)