Жити! (Ви)жити… Я хочу жити.

День за днем, день за днем, день за днем… Плюс рік… Мінус рік?

Гарячий біль. Холодний біль. Гарячий біль. Розтікається в грудях. Розтріскується в грудях. Розтікається в грудях… Лавою? Кригою? Знову лавою? Чому.

Жити! Так хочу жити! Забути все, і нічого не забути. Пробачити все і назавжди. І нічого ніколи не пробачати. Але це можна водночас… Це, якщо подумати, те ж саме.

О, якби моє серце скам’яніло… Так легко було б. Тоді б не боліло. До нього розбивалися б всі, хто в тому не винен. Я би помстилася тому, кого нема. Але я не хочу, щоб моє серце кам’яніло. Я жити хочу. Відчувати, любити. Нехай живе.

От би і мені краплинку щастя… Буває, виходиш на вулицю сонячним днем, і разом з сонцем на двір виповзає щастя. Просте, людське, тепле. А ти йдеш вулицею одна, і навчилася дивитися крізь, і навчилася йти одна. І така доросла… Коли ж я стала така доросла?

Щастя… Чиєсь. Чуже. Не моє. Не знаю. Чи колись буде. Моє.

Не заздри. Не суди. Та самі ви будьте святі! Стіни мають вуха. Люди мають язики. Мовчи.

Боротьба. Моя:)

Я не здамся. Я не маю права. Я хочу жити. Щастя, щастя, щастя… Не про мене. Я маю просто вижити. Я хочу жити.

Колись, мені здавалося, земля розходиться у мене між ногами. Більше не розходиться. Колись я думала, що я слабка. Мені хотілося сховатися в когось за спиною. Я думала, що я не зможу себе захистити. Тепер можу і зможу. Колись я посміхалася так широко і безтурботно, і не розуміла, куди з роками у людей зникає посмішка. Тепер вже знаю. Колись я літала. Так високо і вільно! Але я все ще літаю.

Я літаюююю!!!! Літаю! Літаю! Високо! І легко! Стрімко! І вільно! Я – жива!