…Це був джайв. І як же сильно я його не любила! Цей ненависний джайв! З тою силою, що мій вчитель цей танець любив, так само я – ненавиділа. Коли Саша говорив: «А зараз ми трошки потанцюємо…», я могла з легкістю завершити фразу «…джайв», і це було майже безпомилково. Тренер відклацував ногами рок-н-рольні млини зі швидкістю вітряка на північних морях. А я дивилася на цю акробатику у легкому шоці, «нервово покурюючи в куточку»: та я навіть наближено повторити це не можу! В мене ноги так швидко не пересуваються і так високо не піднімаються! Але черга все ж доходила до групи. Я дуже, дуже старалася… Але якби я могла відокремитись від свого тіла і поглянути на себе зі сторони, то це було б схоже на танцюючу копицю сіна! Вже з перших тактів я обливалася сімома потами… Наче я – коняка, що гарцює по іподрому! Але в мене немає такої кінської витривалості, щоб танцювати джайв! Та злізьте вже з тої коняки – вона здохла!

Словом, я думала, що джайв танцювати ніколи в житті не буду, а вчу його лиш з примусу, через вподобання тренера. Але ніколи не знаєш, як життя обернеться і який навик стане тобі у пригоді. В новій танцювальній школі звісно ж також був джайв. І я побачила (чи правильніше сказати відчула) джайв з іншої сторони. Джайв – це ж не лиш той ненависний танок скаженої коняки…) (Хоча, тепер визнаю, і він може приносити деяке задоволення.)

Якщо ти вмієш джайв, значить, зумієш танцювати і під джаз;) Джайв – це ще і кумедний бугі-вугі, і трошки романтичний вест-коуст-свінг, і ще ціла купа танців, які я бачила хіба в старому чорно-білому кіно…) Звичайно, виглядають і сприймаються вони по-іншому, але крок той самий: степ-степ-тріплстеп-тріплстеп. Вміючи джайв, можна братися за рок-н-рол, чарльстон чи лінді-хоп. Веселі, трохи розслабонні свінгові танці – кровні родичі джайву.

З бугі-вугі я познайомилася на уроках бальних танців. Він не був у програмі (це не турнірний танець), але нам пояснили основний крок. Веселий танок, які танцюють трошки «у розвалочку», швидко викликав у мене симпатію. «О, це мені подобається… Це тобі не джайв…» – міркувала я… «Але добре, що я вмію джайв – бугі легше буде танцювати…»

Мотивація записатися на бугі була проста: я чекала групу свого рівня з бальних танців і вирішила зайняти час очікування вивченням нового дотепного і «ненапряжного» танка, який ми вже кілька раз спробували. «Весело і нескладно» – думала я… Такі-собі притопи у розвалочку під легенький джаз… Завершувалася весна, надходило літо з усіма властивими йому температурами, у залах не було кондиціонерів, а лиш вітряки (які своїми розлогими лапами, вочевидь, теж збиралися танцювати «упрощений»джайв…)

Скажу одразу, що враження про «розслабонність» бугі – дуууже хибне. Бугі-вугі танцюють під рок-н-рол! І в якому тут, цікаво, місці можна розслабитись?!  Під джаз теж підходить, але там цілих вісім кроків, 6 із яких – дуже жваве чеберяння лапками… Чисто механічно енергія витрачається навіть у темпі джазу, особливо якщо процес відбувається у літню спеку в приміщенні без кондиціонерів… Від джайву бугі простіший хіба тим, що не треба так високо піднімати ноги… Оце і вся розслабонність… Літо, така спека, що навіть кондиціонери взяли  відпустки і поїхали кудись на батьківщину бугі-вугі… Степ-степ-тріплстеп-тріплстеп… Так, це вже точно не «танок скаженої коняки»… Я тріпаюся, мов мокра курка!…

Якщо про мене ще можна сказати, що мені спортивна підготовка не дозволяє танцювати свінгові танці, то про мого партнера такого вже точно не можна було подумати! Партнера по бугі я «виловила» по оголошенню – він теж новий у місті і теж хотів танцювати.  Познайомились вже на занятті – нас представили на рецепції. І в якому місці він ще не «у формі»? Займається спортом і ходить в гори. Юний Аполон атлетичної тілобудови так само, як і я, обливався сімома потами, пояснюючи це літньою спекою;) От якби в залі було прохолодніше – була б зовсім інша справа… А так…)

Признатись чесно, на мене діяло заспокійливо, що у стилі «мокрого хлюща» танцюємо ми обоє, а не я одна:) Бо в іншому випадку ще можна було б дорікати собі за неспортивну фігуру… Але якщо вже навіть він, цей юний Аполлон, до ниточки промок – значить зі мною все ОК…) Прочувши мої враження про бугі, мама здивувалась: «А ви не можете час від часу робити паузі у танці?…» «А мені якось незручно… Він танцює – значить, танцюю і я…» Тепер от думаю: якщо такою самою логікою керувався і мій партнер, не дивно, що наша пара виглядала як двійко кошлатих кошенят, щойно виловлених із криниці…

Правда, була у цієї медалі і святкова, сяюча сторона! Зрештою бугі у нас вийшло дооосить непогано! Може, справа у тому, що інші пари нашої групи були років на 20+ від нас старшими?.. Але, ні! Я думаю, справа в нас: причина успіху в тому, що ми – старанні і талановиті учні!

І ще одне: коли я злетіла по сходах, з підземки аж до електрички, мов пірʼїнка, без всякого там ліфту, передишки чи задишки… Аж тоді я повною мірою відчула і усвідомила оздоровчий ефект від свінгу.✨

До теми танців ми ще повернемось згодом, у наступних дописах.

А сьогодні: хай Ваше серце танцює!

Цей допис із серії Танцювальна Вікіпедія

Схоже: Танці під зорями