Трапився якось у моєму дитинстві… один кумедно-сумний випадок. Я чула цю історію так часто, що вже не знаю, чи це – лиш спогад мами, чи все-таки памʼятаю її сама. А було воно так.

Мама читала мені «Дюймовочку». Читала виразно, з інтонацією – хотіла виховати емпатію. (Взагалі я не знаю, чи існує на світі казка, яку мені свого часу не читали… Мене розвивала вся сімʼя з великим ентузіазмом, я любила казки.)

І от доходить вона до того місця, де Дюймовочку видають заміж за крота. «Прощай, ясне сонечко. Я тебе більше ніколи не побачу…» – читає з акторською майстерністю мама. «Прощайте, прекрасні квіти. Я вас більше ніколи не побачу…» – мама старається, говорить жалібно-жалібно…. І тут стається те, чого вона ніяк не очікувала.

Я стаю вся червона, з очей крапають крупні сльози, мною починає трусити, я стискаю кулачки і повторюю: «Забʼю тую мишу…» Словом, урок вдався успішним, емпатію я проявила, хоч і не так, як очікувалося.

***

Іноді мені сниться один і той самий сон. Він не те, щоб аж надто страшний, але дивно-тривожний. Я прокидаюся після нього з дивним відчуттям – наче після кошмару… Мені сниться, що я виходжу заміж. Але не колись там, через час… А от прямо тепер. В цей же день. І мені треба до вечора встигнути все: плаття, зачіска, все абсолютно… Я стараюся, поспішаю, хоч і через внутрішнє розчарування: чому це має відбуватися так швидко? Це ж такий особливий день… Я так цього чекала… Чому я не маю права взяти собі трохи більше часу на підготовку?..

Але найгірше навіть не це… Мій наречений… Я його не знаю! І чим ближче до весільної церемонії наближається мій сон, тим сильніший відчай мене накриває. Я не хочу… Я так не хочу! Я його не кохаю!

Так, все правильно, я хотіла заміж… Так, правильно, я довго цього чекала… Але я не хочу за чужого! Я не хочу за не-коханого! Зупиніть це!.. І я прокидаюсь.

Цікаво, що з кожним новим сном моя «весільна церемонія» просувається на 1 міліметр вперед:) У перших снах я лиш починала готуватися до весільної церемонії і прокидалась. Останнього разу все зайшло так далеко… Мені здається, що ми з моїм незнайомим нареченим навіть побрались…) Я ще уві сні про це шкодувала… А тоді я прокинулася з оцим дивним відчуттям… Мені цікаво, коли я нарешті додивлюся свій сон до кінця:) Коли дійде до першої шлюбної ночі, я теж говоритиму: я так не хочу, не хочу, не хочу?… Я його не кохаю… До шлюбної ночі я цей сон ще ніколи не додивлялась…)

***

Насправді я не хочу заміж.
Ну серйозно… У якому сенсі можна хотіти заміж? «Заміж» – це абстрактна категорія. Чого там можна хотіти? Штампу в паспорті? Штамп у паспорті не гріє. Статусу? Він здобувається характером і працею. Чужий статус – хитка опора, покладатися на чуже майно, чужі здобутки – все рівно, що проковтнути бомбу сповільненої дії. Суспільного схвалення? Хто у це все ще вірить – у це суспільне схвалення?… Та і розплачуватися за суспільне схвалення особистим спокоєм взагалі не хочеться…

Також я не хочу «відносин». Це майже як «заміж», тільки більше невисловлених очікувань і ширше поле для маніпуляцій. Що це за статус такий «у відносинах»? В сенсі? В яких відносинах? З кожною людиною, яку я зустрічаю трохи більше двох разів, у мене складаються якісь відносини. У мене зараз назбирається з десяток психіатричних пацієнтів, з кожним із них я будую відносини. Навіщо? Бо це частина терапевтичного процесу. Мені по горло вистачає відносин… Одинадцятого «пацієнта» у себе в спальні я не потребую.

Але є щось, за чим моя душа дуже сумує… Я хочу мати поруч людину. Людину, яку обирають моє серце, мій розум, моє тіло… Людину, яку поважаю, і з якою тепло. Людину, обличчя якої приємне і вночі, і за сніданком. Людину, посмішка якої зігріває душу. І я хочу бачити, хочу відчувати цю людину на цьому місці у моєму житті завжди… поки смерть не розлучить нас… Але хай би вона ніколи не розлучала!

Насправді я дуже добре знаю, кого я хочу і кого не хочу. Я знаю, кого обираю, і кого не обираю. І я знаю, кого кохаю, а кого не кохаю. Мені потрібно, щоб я обирала і щоб я кохала. По-іншому мені це все не потрібно.

А з тою людиною, що обирає серце, обирає розум, обирає тіло – так: і відносини, і шлюб, і хай би це було довго і щасливо!.. І смішно, і божевільно, і ненаситно, і… стійко, і терпеливо, і віддано… І ще багато-як… Чого лиш в людському житті не буває… Але, будь ласка, хай би це було щасливо, хоч трошки щасливо…

Взагалі я хочу заміж. Хочу, щоб моє життя відбувалася якось по-Божому – по Божому Слову і по Божому Закону. Хочу будувати спільне з чоловіком, якому не чужі поняття совісті і відповідальності, який обиратиме мене не тимчасово, а назавжди. І, якщо чесно, я хочу казково-прекрасну обручку, казково-розкішне плаття і казково-гарне весілля:) Щоб я, мов принцеса із казки, сяючи від щастя, йшла назустріч чоловіку, йшла за чоловіком, йшла поруч із чоловіком, якого безмежно, так божевільно, палко і пристрасно (як я це вмію) кохаю!