…Хоча де б я не була, все моє – у мені і зі мною. Я нічого не залишила вдома, крім могили тата і
Я небажана, і зустріч зі мною небажана. І я пропоную свої небажані почуття тому, кому я небажана!.. І це ж було очевидно з твого мовчання! І як я цього могла не зрозуміти? Чому я прийшла? Я хочу зменшитися, зменшитися, стати зовсім невидимою… Моє тіло зраджує мене. Очі самі зніяковіло опускаються, плечі злякано зіщулюються, голова пригнічено схиляється… Щоб сховати у темряві ночі моє приниження і мій біль. А коліна? Коліна – найбільші зрадники… Вони хиляться у твій бік.
Ні! Так не буде! Я – гідна і рівна тобі. І ти не посмієш зі мною так говорити. Я зараз трохи зіб’ю корону з твоєї зарозумілої башки! Я піднімаю очі і розпочинаю свій акт.
Пошепки. Говори краще пошепки, щоб я чула, як ти дихаєш. А хоча… Ти так голосно дихаєш, що в принципі можеш взагалі нічого не говорити. Вдих: «цього тільки бракувало». Видих: «от і добре». Ти губиш контроль над собою, і губиш маски. Ти зляканий і нападаєш.
В якийсь момент ловлю себе на тому, що навіть не дивлюся на тебе, а невидимим отвором у спині сприймаю коливання твоїх емоцій. Просто слухаю, як ти дихаєш, і вловлюю інтонацію твого дихання.
Я збагнула, звідки кам’яна оболонка! Із закам’янілого тіла рветься на волю поранений звір! Ти боїшся заглянути йому в очі? Як же я не бачила цього досі? Тут же все у вогні!
Я намагаюся простягнути руку зраненому звірові, але він навіть не нападає, він втікає від мене… Чому?.. Я ж не скривджу… Я ж із добром… Дозволь торкнутися… Дозволь доглянути… Я вилікую! Я не знаю ще, як, але вилікую! Легше ж буде!.. Куди ти? Не йди… Пошепки. Розкажи мені пошепки все.
Слово! Мені треба просто знайти слово! Щоб достукатися до твого серця. Слово. Мені треба просто знайти слово… Щоб вимовити мій біль. Мені б лиш слово… Щоб вичерпати біль. Щоб закінчити цю історію… Сльозу! Мені б просто хоч одну сльозу.
Пошепки. Я плакала пошепки на карнавалі чужих життів, ховаючи свої сльози десь в кишеньку, а тоді – просто в серце. Не можна плакати. Чужому щастю. Радіти треба. Ріками. Сльози ріками стікали в мою душу, заповнюючи собою її океан. І здавалося, лиш тільки в нього скотиться ще одна сльоза – і він буде повний по вінця, і він перевернеться, і сльози потечуть, і витечуть з нього, і він спорожніє, і висохне, і… І не буде більше океану болю! І висохне океан сліз! Лишиться просто яма спокою і резервуар пустити. Сльозу! Мені б просто хоч одну сльозу… Щоб випустити на волю мій океан. Боже-Боже, одну сльозу. Лиш одну сльозу…
Я думала, кохання відходить навшпиньки. Зіскользує з серця. Мов шовкова хустина – півпосмішкою гіркоти. З губ. Злітає останнім зітханням. Тонкий прошарок пари на дні серця. На дні очей. Ще мить – і вже нема…
Але насправді я тримала тебе за ниточку. Чи скоріше себе за ниточку. В останню мить підхоплювала хустину. В останню мить ковтала зітхання. В останню мить притримувала останній пар. Я завжди ніби притримувала для тебе якесь резервне місце у віп-ложі мого серця, працюючи чи прогулюючись в парку, знайомлячись з новим хлопцем чи просто – розвиваючи новий проект. Це схоже на зарезервовану для високопосадовця ложу в театрі. Вистава наче спеціально для нього, і ложа стоятиме порожня, а він може і не прийти. Це схоже на заброньоване для біг-боса купе у поїзді. Там стоятиме чай, і вазочка з квітами, і висітимуть білі фіраночки… А поруч, в плацкарті, пасажири будуть товктися один одному по головах… Але віп-купе подорожуватиме порожнім.
А ти завжди вдавав, що мене нема. І це мало б сильно вибити мене з колії, якби я не знала точно, що я є. Ти вдавав, що я не народилася. Але я знала, що народилася. Ти вдавав, що я невидима. Але просто я добре знала, що видима. Ти вдавав, ніби думаєш, я німа. Але я говорю досить голосно, і я є, а тебе от нема.
В мене болить голова, спина, нога, а тебе нема… В мене хворіє мама, а тебе нема… Ми веземо хоронити дідуся, але тебе не стосується ця новина. Мені так важко, мені так треба на когось опертися, поділитися, розділити… Але нікого нема. Зовсім нікого. І тебе теж нема.
Ні, не те, щоб ти знав, я тебе просила, а ти не прийшов. Просто ти – не та людина, яку я могла б попросити прийти. Ні, не те, щоб ти був «повинен». Це був твій вибір – не знати. Але ж вибір говорить щось про людину…
Ти допоміг би мені, якби я була голодаючою дитиною Африки, чи, приміром, підтопленим льодовиком. Ти кинувся б з усіх сил на порятунок. Ти поміг би мені, якби я була вимираючим видом слонів. А мені, як мені – ні. То хто ж ти для мене? Зрадник? Та ні… Не друг і не ворог. Сторонній… Він же зовсім мені сторонній…
Інша жінка… Вона ніколи б не піддалася пристрасті і не затуманила б фантазіями свого ясного погляду. Інша жінка… Вона б спершу вичекала, подивилася на вчинки. Інша жінка… Вона не чекала б повернення привидів… До життя. Любов оживлює, коли любить сама людина. Інша жінка… Вона б ніколи не прихилилась серцем до стороннього. Вона була б терпелива, обережна і мудра. Інша жінка. І, мабуть, колись я.
Я востаннє подивилася на твоє фото. З легким смутком. Пошепки. Я попрощалася з тобою пошепки. Я докоряла собі пошепки. Я писала це пошепки. Пошепки. Пошепки…
***
Пошепки. Говори пошепки, щоб я чула інтонацію твого дихання. Замри, щоб я торкнулася пальчиками живого простору навколо тебе. Помовч! Я хочу послухати, як б’ється твоє серце.
Початок історії Пошепки
Читайте схоже: To whom it may concern
…Хоча де б я не була, все моє – у мені і зі мною. Я нічого не залишила вдома, крім могили тата і
То був один з тих глибоко-листопадових днів найтемнішого шоколаду. Я йшла з роботи, і досить-таки не в настрої йшла. Аж тут – з-за
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)