Вчора на ніч я прийняла «дуже зважене і доросле рішення» – почитати перед сном історії з консультаційної практики одного психолога. Ніякого сну після цього, звичайно, не було, принаймні вночі. Ті історії були може і не бездоганні з точки зору психотерапевтичної етики, проте вартісні тим, що відкривали ракурс на ситуації у житті людей з перспективи їх життєвого шляху. Бо одна справа, коли бачиш людину у конкретному епізоді чи певній соціальній ролі, або ж знаєш її з якогось певного боку. Можеш не все розуміти. Інша справа – людина у її розвитку. Ретроспектива життєвого шляху не дає збрехати собі, не помічати того, що не хочеш бачити, видавати бажане за дійсне. Події, травми, вибори та вчинки з’єднуються у причинно-наслідковий ланцюг, і реальність заглядає в очі так, що навіть як не хочеш її побачити, залишається хіба-що осліпнути.

Мій погляд зачепило оповідання про різні виміри людської самотності. Ця тема значима для мене. Авторка навела приклади кількох зовсім різних людей, які з різних причин  на певний час обрали самотність. Хтось – після невдалого поспішного вибору, хтось – внаслідок дитячої травми і патологічної поведінкової моделі. А комусь очі на його самотність відкрила кризова ситуація у сім’ї після багатьох років спільного життя. Хтось пізнав самотність ще у ранньому дитинстві, хтось – впродовж активного зрілого життя, а хтось у глибокій старості.

Насправді багато психотерапевтичних історій – це історії про той чи інший вимір самотності. Самотності через відсутність своїх чи самотності через присутність чужих. Безпорадної дитячої чи безнадійної старечої. Самотності у пошуку чи самотності у відносинах. Самотності втрати. Самотності у світі чи самотності наодинці з собою. Самотності мілкості взаємопроникнення і непізнаної сутності людини. Я до світанкової сірості думала про свою самотність. Як не крути, самотність пошуку – чи не найоптимістичніший різновид самотності. А все ж це самотність.

Самотність – це коли ти не можеш додати собі соціальних балів статусом «у відносинах».

Самотність – це коли жінки, які пов’язують людську значимість із статусом відносин, поблажливо радять «знайти собі нарешті когось».

Самотність – це коли людям, яких бачиш раз на рік, знову і знову відповідаєш: «Ні, заміж не вийшла. Ні, я сама.»

Самотність – це коли немає від кого чекати опори, і ти борешся сама.

Самотність – це коли кожен наступний значимий поріг ти переступаєш сама.

Самотність – це коли на день народження ти знову одна.

Самотність – це коли ти хворієш сама і одужуєш сама.

Самотність – це коли до тебе ніхто не торкається.

Самотність – це коли не знаєш на скільки. Тижнів, місяців, років.

А можна, я без кокетства? Можна, я знайду людину, а не статус «у відносинах»? Можна мені людину без кокетства і позерства? Людину, з якою мені вдвох буде менше самотньо, ніж наодинці з собою? Людину, яку знатиму, за що поважаю. Людину, в повазі якої буду впевнена. Людину, яка реалізує себе через свої справи та вчинки, а не за рахунок інших. Людину, яка вміє визнавати свої помилки та просити пробачення. Людину, яка захоче почути мене без кокетства. Людину, якій не з етикету буде цікавим мій світ. Людину, яка не сміятиметься з того, що для мене важливо, і для якої мої думки, почуття та мрії – це всерйоз. Людину, перед якою не страшно бути слабкою, зляканою і вразливою. Людину, яка не зникне, коли найпотрібніша, і не побоїться підставлятися через мене. Людину, з якою легко дихати мовчанням, і з якою не задихнемось під звисаючим шатром задушливої тиші. Можна мені людину, яка не шукає відносини? Можна мені людину, яка шукає людину?

Я тут ще хотіла згадати про інший бік самотності пошуку. Те, що я вище писала – це, звичайно, знає кожен, хто з тим зіштовхнувся. Але є ще дещо.

Самотність – це коли ти не можеш прикриватися статусом «у відносинах» для збільшення власної значимості. Але, проживаючи своє життя, ти щось робиш, чогось досягаєш, взаємодієш із життями інших людей, якось на ці життя впливаєш. І в якийсь момент розумієш, що маєш себе за що поважати. І твоя цінність у світі не визначається статусом відносин.

Самотність – це коли перестаєш шукати підтвердження жіночності ззовні, бо відчуваєш її частиною своєї природи.

Самотність – це коли ти не можеш опертися на когось, і знаходиш опору в собі. І ти розумієш, що давно не так беззахисна, як завжди про себе думала. І земля давно не розходиться під ногами.

Самотність – це коли ти маєш багато, багато часу думати, і ніщо не відволікає від  проживання свого болю. Ти нікуди від нього не сховаєшся, і випивши його до дна, до останньої краплинки, відчуваєш, що піднялася на сходинку вище.

Самотність – це коли ти вже не боїшся самотності, бо давно з нею знайома, ви навіть добрі приятельки, і одна з одною вам не так і самотньо.

Самотність – це коли ти маєш досить часу визначити для себе, хто ти, чого прагнеш і кого шукаєш. І компанія самої себе не так лякаюча, як приємна.

Самотність – це коли ти, після нападу «активного пошуку», з’ясувала нарешті відносини з усіма «не своїми», хоч може й непоганими людьми, а тепер кутаєшся теплою ковдрою тиші, затишку і душевного спокою.

Самотність – це коли ти починаєш помічати тих, хто насправді поруч, а не тих, кого серце здоганяє за далекими обріями.

Самотність – це глек, що не дає розплескати внутрішню сутність. Це фундамент близькості.

Взагалі мені здається, близькість – це взаємопроникнення двох наповнених внутрішнім змістом самотностей.

13.06.2018

Схоже: 

Близькість – це …

Пошепки

Слова