Я давно хотіла про них написати. Але кожного разу огортала хвиля мрійливої ніжності і не давала викласти думку.
Про фотографії старих актрис. Про жінок,
Обережно, цей текст містить мій авторський переказ фільму «Он – дракон». Якщо комусь це заважає отримувати задоволення від перегляду фільму – читати строго не рекомендую. А хто вже бачив чи йому нічого – це для Вас:)
Хтось скаже, що це не фільм, а якийсь ідеологічний «Твікс» – євразійство і панславізм – два в одному. Я навіть не буду з цим особливо сперечатися – сама таке перша скажу. Хтось скаже, що це чисто плагіат з «Сутінків». Тут уже промовчу – вовкулацька романтика мене не особливо заторкувала, і мелодраму ту я так і не подивилася. Хтось скаже, що епізоди у фільмі – не однакової художньої вартості. Що ж. Нехай буде навіть так. А все ж фільм вартий уваги.
Я люблю розпитувати студентів, що цікавого вони робили на канікулах. А собі записую: може б я спробувала. Одна студентка порадила мені подивитися «Он – дракон». І хоча список фільмів від студентів в мене довжелезний і вистачить не на один день, і взагалі я б не сказала, що особливо люблю страшні казки, а проте цей фільм я дивилася в той самий вечір.
Казки взагалі – дискусійна штука. Ну от хто сказав, що найкраща пара для прекрасної принцеси – прекрасний принц? Прискакав на білому коні, роздав всім автографи і завіса. Хтось взагалі бачив це закулісне «довго і щасливо»?
Інше діло – дракони. Дракон і принцеса – споконвічна, архетипна навіть, якщо хочете, пара. І хто взагалі вигадав, що принцеси для драконів – найкращий раціон? Принцеси драконячими нутрощами в принципі не переварюються. В горло не лізуть. І хто взагалі таке бачив, щоб поважаюча себе принцеса боялася драконів і години лічила до приходу прекрасного принца? От живе собі принцеса спокійно з драконом, всім задоволена, горя не знаючи, і тут приходить «прекрасний бог-зна-хто» – статуси в соціальних мережах «пішов рятувати прекрасну принцесу» – готовий до визвольної місії і, разом з тим, підсобити немічному королю у триманні корони – старий вже, бідолаха, на ногах не тримається.
Отже, зав’язка фільму. Князь видає молодшу дочку Мирославу заміж. Їй би ще в ляльки бавитись, але партія хороша трапилась – нащадок драконоборця. Її сестра до шлюбу заплітає, а вона паперовим драконом бавиться і ще й шкодує, що той не літає.
Давним-давно у цих краях панувало горе: дракону віддавали у дар юних дів. Аж поки один сміливий лицар (і разом з тим предок нашого нареченого) не дістався на острів дракона і не убив його. Проте в пам’ять тих тривожних часів на весіллях повторюють ритуал: наречену кладуть у човен, посипають квітами і пускають на воду. Забирає її, правда, більше не дракон, а щасливий наречений – тягнучи човен до себе по воді на другий берег.
Все воно було б нічого, якби не понти. Бо як же нащадок славнозвісного драконоборця міг не натякнути на свої родинні зв’язки? «Безпалєвно» так натякнути (українського літературного відповідника цього шедеврального терміна не знахаджу, тому дозволю собі взяти слово в лапки). Коротко кажучи, пісню ритуальну своїм дружинникам співати велів. Ту, якою викликали дракона.
«Кликали? А от і я! Не чекали?». Так княжна своє місце проживання і змінила.
Але дракона ніякого в печері не виявилося. Морок і жах –так. Дивний крикливий звір – так. Дивний молодий чоловік, що говорить із заваленої кам’яними брилами печери – так. А драконів жодних.
Спочатку княжна войовнича така була – косу відрізала, з ями вибралася, до дому з острову по воді втікати надумала. Принцеса-воїн, одним словом. Думала замурованого хлопця з собою брати – а він ніяк! Боягуз, не інакше.
От тільки в процесі комунікації виявилося, що хлопець то з секретиком. Як тільки дівчина ближче ніж на гарматний вистріл опиняється, він починає специфічно так іскритися і диміти. Тут княжна неладне щось запідозрила і чудове таке рішення знайшла, всім рішенням рішення – зі скелі і в кручу. Так виявилося, що її новий знайомий не просто димиться та іскриться, а ще й запасний комплект крокодилячої шкіри має та літає.
Спочатку Міра образилася на друга з секретиком не на жарт. Каменюкою хотіла до його совісті достукатися, поки він від польоту відлежувався – рука не піднялася. Думала, хай йому хоч море мізки промиє. Два кроки зробила, розвернулася на всі 180 градусів і далі всю дорогу іскристого та димчатого друга за собою тягнула, читаючи йому душеспасительну лекцію. Він, правда, чув з неї мало, але хоч собі душу полегшила.
А історія була така. Юнак був сином дракона. Батько хотів, щоб малий стрибнув з кручі і сам став драконом. Хлопець дуже любив батька, але сам ставати драконом не хотів, а драконом проти волі не станеш. Аж поки одного дня не прийшов лицар і не вбив його батька. Гнів і ненависть охопили дитяче серце, хлопчик стрибнув з кручі і перетворився на дракона. Перед очима його постала вся колективна пам’ять роду драконів, весь жах і біль, який вони приносили людям, очі спалених дівчат. Хлопчик не хотів нести у світ зло і біль. Він хотів побороти дракона в собі, але не міг. І варіант такий технічний віднайшов – у печері себе замурувати, щоб дракон на волю не вилетів. Тому він знайшов печеру з вузьким отвором, крізь який може пройти людина, але не може вийти дракон, і там оселився. Аж поки звуки ритуальної пісні не розбудили дракона і не наповнили його силою видертися з печери.
Хлопець у печері стільки просидів, що сам забув, як його звати. Ну от Міра його і назвала Арманом. За південну гарячу кров) І спосіб приборкати дракона знайшла: треба додати сили людині. І почала з ним як з людиною спілкуватися.
Арман все грозився, що його треба боятися, що от-от – і Мірі кінець. А ні. Не кінець. І знову не кінець. І хто б взагалі сумнівався. Була в нього така дивна звичка, правда: тільки Міри торкався – одразу вогнем наповнювався. Ну, і нічого: поіскрився, поіскрився, і гасився. Ліки приносив, їжу, ковдру. Печерку нічого таку, цілком людську, з затоплених скарбів облаштував. (А то доставив дівчину ескортом у завалену каменюками мокру печеру! Здогадатися про це по дорозі не міг, чи що, поки туди-сюди за княжною літав?! Сам викрав – сам піклуйся!) А от до того, щоб спопелити княжну, справа так і не дійшла. Зайнятий, видно, був, не встиг.
Але до дому Міру спровадити не поспішав – чи то боявся, що по дорозі спопелить, чи то компанія сподобалася. От Міра і вигадала хитрість –таємниці різні мореплавські випитувала – щоб самостійно човен збудувати і до дому добратися. А в процесі випитування інформації стільки людського в драконові виявила, що сама не помітила, коли до дому перехотіла.
Тут зорі зійшлися у сузір’я драми. Як тільки Арман повірив, що може бути людиною і до Міри наближатися, так тут же ледь її не спалив. І ще й, як на зло, хитрощі княжної розкусив. Міра вже й до дому передумала, а в Армана рішучість прокинулася – човен спорядив, княжну у дорогу відрядив, ще й феєрверком на прощання забезпечив – щоб наречений з рук в руки прийняв. А сам з кручі вниз стрибнути вирішив – щоб убити дракона.
Арман, він взагалі хлопець винахідливий, одне рішення краще другого – княжну до нареченого відправив, захистив від себе, значить, як не печера, так з кручі у воду. І була би у нього драконобрча операція вдалася, якби не «в цей час у князя».
А в цей час у князя готуються до весілля. «Опять двадцать пять», що називається. Та сама панянка, та сама біленька сукенка, той самий славний молодець… Тільки от князь заповіт надумав дочці давати (от тягнув же його хто за язик?). Каже: «Слухайся свого серця.» Ну, значить, шлюбна церемонія, княжна вся така нарядна, лягає в човен, квітами її посипають, щасливий наречений здобич (упс, кохану) до себе на човні тягне… Пісню драконову, правда, чомусь не співає вже ніхто… З чого б це, дійсно?
І тут, ні звідти ні звідси, княжна на весь білий світ оголошує, що нареченого свого не любить (а він весь такий здивований, ну треба ж, яка несподіванка? Уже і корону примірив, і промову написав, а тут «не любить»!), а зате любить дракона. Скидає ритуальну петлю, за яку її у шлюбні узи суджений тягнув, і починає наспівувати, а потім таки у весь голос співати ритуальну пісню.
…Словом, як у кручу стрибнув, так з кручі і вистрибнув. І прямим рейсом – по княжну. В печеру доставив, але не в той номер люкс, що сам попереднього разу для своєї єдиної туристки облаштував, а в той, де його предки дівчат спалювали.
Я сама навіть ледь не повірила, що зараз дракон княжну спалювати буде! А Міра вирішила, що саме час для поцілунків і душевних бесід (Була – не була, що називається). Він нахилився її спопелити, весь аж іскриться, а вона вирішила, що це цей порепаний крокодилячий ніс тут саме для того, щоб у нього чмокнути. Розказала, як вона дракона любить і як жити без нього не може. І взагалі – не треба йому в людину перетворюватися – вона ним таким полюбуватися хоче. І не прогадала, треба сказати – пригас, крокодилячий ніс на колінах розташував – тиша, гладь і Божа благодать:) Так і приручила собі вогняного ширококрилого дракона з суїцидальною схильністю, прийнявши його (ним самим заперечувану) сутність.
А якщо коротко, то фільм просто дуже ніжний і романтичний, красивий і з абсолютно щасливим кінцем. Про ніжність, що гасить породжений болем вогонь. Про людяність, що витісняє ненависть. Про кохання, що приймає з крайчиками сутності, дає силу прийняти себе та розправити крила. А ще – про одного дракона з добрим серцем, що хотів вбити в собі дракона, а натомість зустрівся з коханням, примирився з собою і приборкав дракона. І про одну маленьку зухвалу принцесу, яка зважилась послухати свого серця і на весь світ сказати: «Я люблю дракона!»
14.05.18
Схоже у блозі:
Разіда Ткач. Таємниці Шахерезади
Я давно хотіла про них написати. Але кожного разу огортала хвиля мрійливої ніжності і не давала викласти думку.
Про фотографії старих актрис. Про жінок,
Я тут подумала… А Міленіум ІІІ святкує сьогодні своє повноліття:) Так от чого він таку шумну вечірку нам всім влаштував…) Хоча я не
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)