Хей, а правда сей шедевр на художнє фото тягне?😄 Будь ласка, не треба розуміти прямо і писати мені правду😄
А як би Ви його
І сьогодні, на завершення найсерйознішого тижня в році – Тижня знань – до мене прийшло натхнення, зробити такий несерйозний пост…) Точніше, ідея ця прилетіла мені ще в Болгарії:) Я ніжилась в шовковистій блакиті, на березі мене чекала моя веселкова блузочка – з мазками фарб – і я мрійливо думала про кольори…)
Взагалі любов до барвистості в мене, певне, від тата, хоч я досі і не думала про це. Він не розповідав, що так сильно любить фарби, але залишив нам у спадок незавершену книгу – про світло і колір в побуті, культурі та релігії. Зі мною все простіше: я не пишу дослідження про кольори, я просто всіма своїми порами намагаюся увібрати побільше яскравих, спектрально-чистих барв!)
«Ніколи не сприймала ці сіруваті і чорнуваті відтінкти, які носять наші жінки… Нудьга смертна… Вони ж взагалі не стимулюють… » – міркувала собі колись (тепер я стала набагато толерантніша – ніхто не мусить вдягатися, щоб радувати мій погляд:) «Є ж такі гарні кольори! Синій! Червоний! Жовтий! Зелений!… І чому вони одягають все в одному кольорі?… Їх же можна по кілька поєднувати!…» І я почала собі цьому вчитися:)
Точніше, навчанням це взагалі не назвеш:) Це просто неймовірний кайф!))) Листати матеріали по дизайну та стилю – одне з тих давніх моїх хоббі, за якими забуваєш про все на світі! Це досі мало-хто знав, але друга моя велика дитяча мрія – стати дизайнером одягу:) (Перша – артисткою;) Вже в школі я зрозуміла, що не дуже гарно малюю, багато вчилася, стала надміру серйозною і довгий час взагалі не звертала уваги, у що я одягнута, як і на всі ці дівчачі штучки;) Але стара любов так просто не проходить:)
Прийшов той час, коли моє тіло все більше почало нагадувати жіноче, а мама почала все частіше брати мене в магазин і прикупляти гарненькі штучки:) Тато привозив з Німеччини красиві модні каталоги – таких у нас і досі нема – і ми з мамою довго роздивлялися дизайнерські наряди, подумки приміряючи їх на себе. Я закінчила школу і усвідомила, що мені більше ніяк не потрібно узгоджувати свій стиль з чиїмись правилами. Я почала шукати себе і свій стиль. І тут почалося…)
Я з посмішкою згадую ті часи божевільних нарядів:) Пригадую двох блакитних метеликів, причеплених до обідка з перлинок прямо над лобом, і округлені очі одного викладача. Пригадую мій «вишневий лук», привезений прямо з німецької доларами – я ходила, наче ягідний компот:) Пригадую, як начепивши на себе біжутерію скрізь, куди її взагалі можна вчепити, я підходила до мами: «Що з цього зняти?» І мама показувала: ті, те і те. Я знімала жменьку прикрас і все-рівно виглядала як прекрасно наряджена ялинка:)
У манері одягатися ми з мамою досить різні. Матуся моя любить класичні елегантні речі спокійних тонів, лиш іноді вдягає дуже стримані прикраси, а якщо вже їй щось подобається, то носити це вона може кілька днів. «От за що я її вибрав!» – любив жартувати тато. Якщо чесно, тата я завжди розуміла! Такий стиль заземлює і заспокоює, дає відчуття стабільності і балансу. Мені теж подобається, коли чоловіки одягаються стримано і не носять прикрас!))) Але мені от в модних експериментах можна все:)))
Колись мама не могла зрозуміти мене в цьому, і ми навіть серйозно посварилися через чергову мою обновку – четверту по рахунку смугасту кофточку. Вся справа в тому, що кожен з моїх смугастиків мав неповторне поєднання кольорів, і кожного разу я купляла не просто гольфик в смужечку, а кольорову палітру. Необхідність червертого “смугастика” полягала в тому, що він зібрав в собі мої улюблені відтінки улюбленого синього! Після цього випадку, цитую класиків, мама «дала собі спокій з тими кофточками» і почала лагідно називати мене «голубим тигриком», а на плоди чергового “полювання” казала: “Тигрик прикупив собі нову шкурку”;)
А потім, був етап, я взялася здійснювати дитячу мрію і вчитися шити. Що з того вийшло? Зараз – лінь навіть переказувати!) Чесно – не вийшов з мене модельєр-дизайнер за три місяці, ох, не вийшов…) І, коли я бачу ці всі барвисті тканини і ексклюзивні фасони, я лиш ностальгійно зітхаю…) Але я не здалася! Поки-що хай буде шопінг! А моделювання одягу… Я не втрачаю надії, колись мені до цього ще дійде!
Для мене шопінг – це мистецтво і полювання! Мистецтво – тому що створюючи новий образ, ти ніби працюєш над картиною – добираєш відтінки, форми, деталі… А полювання – тому що виходячи на шопінг, ніколи не знаєш, що тобі трапиться – кльова спідничка, чи оригінальна блузочка, і – це головне – до якого образу підбирається комплект!
Про стиль і дизайн я могла б ще говорити і говорити… І, може трапитися, я це ще зроблю:) Але зараз, я говорила, про кольори! Тут ніяких таких модних рекомендацій… Просто: моя особиста веселка!;)
Продовження: Моя особиста веселка (ч.2)
Схоже: Одне маленьке диво
Хей, а правда сей шедевр на художнє фото тягне?😄 Будь ласка, не треба розуміти прямо і писати мені правду😄
А як би Ви його
Жити! (Ви)жити… Я хочу жити.
День за днем, день за днем, день за днем… Плюс рік… Мінус рік?
Гарячий біль. Холодний біль. Гарячий біль. Розтікається
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня.
Mirrors. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:)
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)