І сьогодні, на завершення найсерйознішого тижня в році – Тижня знань – до мене прийшло натхнення, зробити такий несерйозний пост…) Точніше, ідея ця прилетіла мені ще в Болгарії:) Я ніжилась в шовковистій блакиті, на березі мене чекала моя веселкова блузочка – з мазками фарб – і я мрійливо думала про кольори…)

Взагалі любов до барвистості в мене, певне, від тата, хоч я досі і не думала про це. Він не розповідав, що так сильно любить фарби, але залишив нам у спадок незавершену книгу – про світло і колір в побуті, культурі та релігії. Зі мною все простіше: я не пишу дослідження про кольори, я просто всіма своїми порами намагаюся увібрати побільше яскравих, спектрально-чистих барв!)

«Ніколи не сприймала ці сіруваті і чорнуваті відтінкти, які носять наші жінки… Нудьга смертна… Вони ж взагалі не стимулюють… » – міркувала собі колись (тепер я стала набагато толерантніша – ніхто не мусить вдягатися, щоб радувати мій погляд:) «Є ж такі гарні кольори! Синій! Червоний! Жовтий! Зелений!… І чому вони одягають все в одному кольорі?… Їх же можна по кілька поєднувати!…» І я почала собі цьому вчитися:)

Точніше, навчанням це взагалі не назвеш:) Це просто неймовірний кайф!))) Листати матеріали по дизайну та стилю – одне з тих давніх моїх хоббі, за якими забуваєш про все на світі! Це досі мало-хто знав, але друга моя велика дитяча мрія – стати дизайнером одягу:) (Перша – артисткою;) Вже в школі я зрозуміла, що не дуже гарно малюю, багато вчилася, стала надміру серйозною і довгий час взагалі не звертала уваги, у що я одягнута, як і на всі ці дівчачі штучки;) Але стара любов так просто не проходить:)

Прийшов той час, коли моє тіло все більше почало нагадувати жіноче, а мама почала все частіше брати мене в магазин і прикупляти гарненькі штучки:) Тато привозив з Німеччини красиві модні каталоги – таких у нас і досі нема – і ми з мамою довго роздивлялися дизайнерські наряди, подумки приміряючи їх на себе. Я закінчила школу і усвідомила, що мені більше ніяк не потрібно узгоджувати свій стиль з чиїмись правилами. Я почала шукати себе і свій стиль. І тут почалося…)

Я з посмішкою згадую ті часи божевільних нарядів:) Пригадую двох блакитних метеликів, причеплених до обідка з перлинок прямо над лобом, і округлені очі одного викладача. Пригадую мій «вишневий лук», привезений прямо з німецької доларами – я ходила, наче ягідний компот:) Пригадую, як начепивши на себе біжутерію скрізь, куди її взагалі можна вчепити, я підходила до мами: «Що з цього зняти?» І мама показувала: ті, те і те. Я знімала жменьку прикрас і все-рівно виглядала як прекрасно наряджена ялинка:)

У манері одягатися ми з мамою досить різні. Матуся моя любить класичні елегантні речі спокійних тонів, лиш іноді вдягає дуже стримані прикраси, а якщо вже їй щось подобається, то носити це вона може кілька днів. «От за що я її вибрав!» – любив жартувати тато. Якщо чесно, тата я завжди розуміла! Такий стиль заземлює і заспокоює, дає відчуття стабільності і балансу. Мені теж подобається, коли чоловіки одягаються стримано і не носять прикрас!))) Але мені от в модних експериментах можна все:)))

Колись мама не могла зрозуміти мене в цьому, і ми навіть серйозно посварилися через чергову мою обновку – четверту по рахунку смугасту кофточку. Вся справа в тому, що кожен з моїх смугастиків мав неповторне поєднання кольорів, і кожного разу я купляла не просто гольфик в смужечку, а кольорову палітру. Необхідність червертого “смугастика” полягала в тому, що він зібрав в собі мої улюблені відтінки улюбленого синього!  Після цього випадку, цитую класиків, мама «дала собі спокій з тими кофточками» і почала лагідно називати мене «голубим тигриком», а на плоди чергового “полювання” казала: “Тигрик прикупив собі нову шкурку”;)

А потім, був етап, я взялася здійснювати дитячу мрію і вчитися шити. Що з того вийшло? Зараз – лінь навіть переказувати!) Чесно – не вийшов з мене модельєр-дизайнер за три місяці, ох, не вийшов…)  І, коли я бачу ці всі барвисті тканини і ексклюзивні фасони, я лиш ностальгійно зітхаю…) Але я не здалася! Поки-що хай буде шопінг! А моделювання одягу… Я не втрачаю надії, колись мені до цього ще дійде!

Для мене шопінг – це мистецтво і полювання! Мистецтво – тому що створюючи новий образ, ти ніби працюєш над картиною – добираєш відтінки, форми, деталі… А полювання – тому що виходячи на шопінг, ніколи не знаєш, що тобі трапиться – кльова спідничка, чи оригінальна блузочка, і – це головне – до якого образу підбирається комплект!

Про стиль і дизайн я могла б ще говорити і говорити… І, може трапитися, я це ще зроблю:) Але зараз, я говорила, про кольори! Тут ніяких таких модних рекомендацій… Просто: моя особиста веселка!;)

Продовження: Моя особиста веселка (ч.2)

Схоже: Одне маленьке диво

Вселенна з крильцями метелика