Висновок 6. Межі (границі) – грань між свободою і близькістю. Здається на перший погляд, якби між людьми не було меж, було б більше близькості. Але насправді було б менше. Відчуття близькості – на межі контакту. Задоволення від контакту – на межі між тобою і мною. Ти прагнеш тепла іншої долоні саме тому, що відчуваєш торкання іншої долоні. І навряд би велике задоволення принесло торкання своєї ж третьої руки. Круто, що між людьми є «разом». І круто, що в кожного є своє «окремо». Без «разом» було б менше сенсу у людському житті і багато холоду. Без «окремо» було б мало повітря, простору, енергії у відносинах і багато задухи, агресії. Без «окремо» не було б опори на себе і здатності бути опорою для іншого. Зростання людини і відносин відбувається у якійсь мірі також десь на межі «разом» і «окремо», у пошуку балансу між ними. Мабуть, ті відносини, які «виживають» у наш час розбитих сімей і повальної одинокості – це якраз відносини з хорошим балансом «разом» і «окремо». (Це, звичайно, як не рахувати безліміт милосердя, служіння, смирення, терпіння, прощення….)

Живий інтерес до людини з’являється там, де присутні границі між тобою і мною. Бо якщо границь нема, то й іншої людини теж нема. Інший стає моїм продовженням: він мусить відчувати, як я, думати, як я, хотіти того, чого хочу я… А якщо це не так, значить з ним щось не так. Було б воно може і дотепно, але біда цієї моделі в тому, що і мене в ній також нема. Бо я маю відчувати так, як відчуваєш ти, думати так само і хотіти того ж…

І любов якась дивна виходить: роблю для себе, а думаю, що для тебе… Даруєш мені те, чого прагнеш собі… І залишаємось кожен – непобаченими, непочутими, неприйнятими – волаючими у пустоту. А хто побачить нас справжніми – з світовідчуттям, силою і слабкістю, з потребами, вразливостями, мріями? Хто прийме? Як можна побачити і прийняти аморфну невидимку? Щоб прийняти у своє життя іншу людину, непогано б побачити її обриси – межі тіла, обриси душі…

Висновок 7. Люди приходять, люди відходять… І не лиш у вічність. Просто – своїми життєвими дорогами. І як сумно, як же сумно! І не втримати, і не повернути!… Треба берегти своїх людей! Тих, хто ще тут, у цьому вимірі, по цей бік Вічності. І тих, хто залишається завжди і всупереч всьому. Тих, хто зробив вибір кожного разу знову і знову залишитися. А ще – важливо бути собі «своєю» людиною.

Я – та людина, з якою мені прожити все життя. Нам має бути добре разом:) Нам має бути затишно, весело і цікаво, я повинна мати змогу завжди на себе опертися. А для цього збираю собі свою внутрішню повноту – будую собі серце як дім, повний талісманів сили, образів люблячих людей, щасливих надихаючих спогадів. Важливо, щоб було не самотньо з собою. А ще завжди зі мною є мій вічний співрозмовник – незмінний, незрадливий Бог. І коли я – сама, я – з Ним.

А щодо людей, які були близько, але пішли… Так, це справді боляче… Але точно краще зберегти у пам’яті світлий спогад юності, ніж тримати на штучному диханні мертві відносини, які вже почали розкладатися і взагалі отруйні… Множачи взаємне нерозуміння, заздрість, осуд і злість… Не над кожними відносинами треба працювати, не кожен зв’язок зберігати, не кожну людину повертати з небуття. Іноді людям треба дозволити відійти у минуле. Можливо, ми зустрінемось зміненими, більш зрілими, і почнемо знову – на білиш зрілому і повнішому любові рівні. А, можливо, ні… Але треба дозволити тому, що відходить, відійти.

Висновок 8. Не конкурувати з людьми безперервно, а співпрацювати і просто – насолоджуватися «спів-буттям». Цю особистісну деформацію я набула після участі у шкільних олімпіадах – постійно з кимось змагатися і намагатися обіграти, а чужі успіхи сприймати як свою поразку. І добре, поки це ще школа… А жити з цим як?..

Завжди не можеш бути на коні. Все на світі не може вдаватися. Хтось інший завжди встигне швидше і буде першим. Невдачі – не менш природні, ніж перемоги та медалі…Якщо прив’язувати до цього своє щастя, то життя можна взагалі не починати… На мої розчарування мама не втомлюється повторювати: «У кожного – своя стежка. Ви – не конкуренти.» Я – не хтось інший, хтось інший – не я. На чиєму життєвому шляху я хочу позмагатися? На чужому? Я точно програю. На моєму у мене конкурентів нема. І так, класно віднаходити тих, з ким не треба бігати наввипередки, а можна просто насолодитися келихом світанку та печенею смeрекання у мандрівці життя.

Висновок 9. Чим повнішим і цікавішим я роблю своє життя, тим менше нездорового інтересу, заздрості чи роздратування викликає у мене життя інших людей. Бо коли?))) І на людей, які дратували, реагую набагато спокійніше – мені просто не вистачає ні сил, ні часу, ні ентузіазму стежити за їх життям:)

Ні, звичайно, буває, що заносить…) Буває, фокус збивається, і починаєш порівнювати: а от у неї… а от вона!… Але от кораблик мого життя в цей час кидає на хвилях… Мої починання – буксують… Мої мрії ближчими не стають! Час мого життя спливає! І хоч я зовсім не досягла у цьому пункті якогось високого рівня «просвітленості», точно знаю: тримати курс на своє життя, впливати на підконтрольне, керувати собою, а не зовнішніми обставинами, реалізувати свій потенціал, здійснювати свої мрії – це безпрограшна стратегія!

Висновок 10. Хороший настрій і душевний мир – результат цілеспрямованої щоденної праці і «з повітря» не приходять. Якщо дозволяти обставинам і людям визначати свій душевний стан, то він виявиться стабільно хитким, часто депресивним і з помітними маніакальними епізодами:) Помічати хороше навіть у малому, довіряти правильності подій, коли все йде «не за планом», відсікати депресивні і тривожні думки, плекати думки, які множать мир і радість, збільшувати відсоток справ у житті, які приносять радість, мінімізувати ті, які вичерпують і виснажують душу – це те, що ніхто замість мене не зробить.

Радіти «не знімаючи рожеві окуляри» – це не фокус:) Фокус – радіти, помічаючи реальність життя. Маючи безтурботний проміжок життя, здавалося б, не складно радіти…. Хоча ні, складно – тоді людина починає засмучуватися через дрібниці. Сприймати з радістю кожен день життя – от майстерність. Щасливі люди нечасто вміють почувати себе щасливими. Відчувати радість вчишся від тих, хто пережили складні випробування… 

Початок

Мої життєві висновки (ч.1)

Продовження

Висновки-35 (ч.3)