🌟Висновки-35 (ч.3)🌟

Січ 23, 2023

Висновок 11. «Провина і сором» – вірус, що увійшов у кров людини, мабуть, ще із соком Едемського яблука. Відкусив Адам забороненого плоду і засоромився своєї наготи… Спитав Бог про те яблучко, і відповів Адам: «Це не я, це вона винна…» І хоч кажуть, що ці почуття – «соціальні», здається, людина народжується вже схильною до них:) Але воно і не привід для трагедії! Іноді відчувати вину і сором нормально – це просто ознака живої совісті. Було б дивно позбутися почуття вини та сорому, щоб чинити різну гидоту. В нормальному масштабі почуття провини сигналізує: «я щось роблю не те, треба зупинитися і спробувати по-іншому», а сором додає: «мені треба в чомусь над собою попрацювати, стати кращою, або ж краще захищати межі інтимності, відкритості – закрити двері свої душі від сторонніх».

Проблема постає, коли почуття провини і сорому нездорово розростаються у душі. Розростання вини і сорому – це не бути собою, не проявлятися, не жити своє життя, жити на догоду комусь, жити за чужим сценарієм, бути «зручним», робити добрі справи не «з середини, від серця, для Бога», а під магічну дудку чужих маніпуляцій та зловживань – щоб викупити собі відчуття внутрішньої легкості, правильності або ж прихильності іншої людини. І досить лиш наблизитися до химерної свободи чи міражу любові, як морквина висмикується прямо з-під носа – і ти знову не такий і робиш не так. Ти ніколи не будеш вільною людиною, поки твоя свобода – в чужих руках. І ніколи не отримаєш любові від людини, яка торгує нею взамін за гідність і свободу.

А щоб легше було відрізнити здорові і нездорові почуття сорому та провини, пропоную таку собі «шпаргалку-світлофор».🚦☺️

🍀Зелене світло: почуття сорому і провини стосуються питань моралі, добра і зла. Відчувати провину, коли робиш або думаєш погане – нормально! Відчувати сором, коли загубилися гальма, і в душі забуяли пиха, лінощі, заздрість, захланність – ознака здорової совісті. Тут завдання – не позбуватися неприємних емоцій, а змінювати себе і свою поведінку відповідно до очевидного стоп-сигналу.

🥊Червоне світло: Відчувати провину, коли робиш свій вибір і проживаєш своє життя так, як вважаєш для себе за правильне. Відчувати сором, коли не відповідаєш чужим очікуванням чи так званим «соціальним стандартам». Такі емоції теж сигналізують про потребу роботи над собою. Але не в сенсі змін себе і свого життя під чужі очікування! А в сенсі того, щоб виявити, звідки у деструктивних почуттів ноги виросли, залікувати ті старі рани і навчитися жити по-іншому!

🍋Жовте світло: площина відносин. Я маю право на свій вибір, але мій вибір може зачіпати інтереси інших людей. Я така, як є, і маю право такою бути… Але вся цукерниця моїх «родзинок» цілком може створювати комусь незручності;) Жовте світло – це питання балансу. Свободи і близькості. Моєї і чужої свободи. Самобутності і приналежності до групи. Власних бажань і вимог життя. Я не думаю, що на ці запитання є готові і універсальні відповіді. Там, де питання стосується принаймні двох – це вже площина пошуку рішень, шляху назустріч, діалогу, компромісу, розвитку…

Висновок 12. Людина – не сукупність тих помилок, які вона допустила. Помилка – це не частина особистості, вона не вростає в мене «намертво». Я можу пошкодувати, покаятися, змінитися. Я – вже не та людина, що помилялася. Я – та людина, що усвідомила помилку, покаялася, змінилася. Я – та людина, що минула цей обрив на мапі життя і подолала цей шлях. Перевага людини – вона завжди може пошкодувати і покаятися, і цього вистачить, щоб провина більше не переслідувала її, наче привид батька Гамлета.

Не треба ідентифікувати себе зі своїми помилками і поганими вчинками! Я маю право пробачити собі помилки і відпусти минуле. Якщо Господь мені пробачив, чому я не можу? «Не згадуйте вже про минуле, і про давнє не думайте! Ось зроблю Я нове, тепер виросте. Чи ж про це ви не знаєте? Теж зроблю Я дорогу в степу, а в пустині річки.» (Iсая 43:18-19) Поки людина жива, завжди є шанс все виправити!

Помилятися – це по-людськи. Я помиляюся, ти помиляєшся, ми помиляємось… Скільки живемо, стільки і помиляємось. Поки вчимося новому і прогресуємо, помиляємось особливо інтенсивно:) Але ж це не причина, щоб зупинитися на досягнутому, перестати пробувати, експериментувати і вчитися. Якщо талант закопати у землю, урожай зберуть хіба лисичка і кіт на Полі дурників…

Поки ми живемо – недосвідчені. Все життя – один суцільний урок. Не знати і помилятися – життєва норма. І так кожного разу: присвоюєш собі свій досвід як силу. «От наступного разу я би вже так не зробила…» – казала моя прабабуся у 90+ років. Кожна нова сходинка сили – перехід на новий рівень, де ти нічого не знаєш:) І чесно: я ще не навчилася цьому радіти!…