У попередньому дописі ми говорили про те, як зробити генеральне прибирання у засміченій різними невпорядкованими справами голові. І справді, часто причина неспокійного розуму саме у цьому. Але не завжди.

Буває, наш внутрішній мир крадуть думки і почуття, далекі від реальних життєвих клопотів чи навіть запланованих справ. «А що буде, якщо?…» «От якби я тоді зробив по-іншому…» «Я нікому не потрібен… Я не вартий, щоб мене любили… Моє життя не має сенсу…» Тривожні, румінативні,  депресивні думки приходять, коли їх ніхто не чекає, водять хороводи по протореній колії і ніколи не довозять нещасного пасажира до фінального пункту призначення – вирішення ситуації – а натомість все глибше затягують у свій вир. Зараз я наведу алгоритм, який допомагає перш за все при тривожних думках. Але і при румінаціях і субдепресивних станах він також може принести користь.

Першою допомогою тим, хто страждає від таких думок і повʼязаних з ними емоційних станів, буде просто банально НЕ ВІРИТИ віднімаючій душевний мир думці. Правило буравчика: якщо думка віднімає внутрішній мир, породжує відчай, безвихідь, страх, тривогу, небажання жити, супроводжується внутрішньою плутаниною і ходьбою по колу – це НЕПРАВДИВА думка!

Крок другий: НЕ КОНТАКТУВАТИ з такими думками, одразу відсікати, не вступати з ними у дискусії. Іронія проблеми полягає у тому, що людина, зіштовхнувшись з таким ментальним паразитом, природно намагається побороти його,  завершити мисленнєвий процес, проаналізувати відбираючу мир думку, дійти до внутрішнього рішення… Але реагуючи у такий спосіб, ми лиш допомагаємо думці сильніше закріпитися у нашій свідомості.

Тут я хочу позначити невеличку дельту. Так, звичайно, навести розумні контраргументи проти нездорових думок можна і у деяких випадках навіть потрібно. Один раз. Можна занотувати собі у блокнотику. Але якщо думка повертається знову і знову, з новими тривожними розгалуженнями, дискутувати з нею – завідомо програшний варіант. Тому, при поверненні таких станів, відсікаємо одразу, без дослухання до них, без аналізу  і без внутрішніх дискусій: «Я вже знайшла відповідь на це запитання. Більше до теми повертатися немає сенсу.»

Навіть якщо Ви вже встигли впустити тривожну думку за поріг Вашого внутрішнього дому, Ви все ще можете перебити надокучливого гостя на пів слові, не наливати йому більше чаю, спакувати його чемодан і виставити за  двері. Хоч це і складніше, ніж не ввʼязуватися у внутрішню дискусію, Ви все-рівно можете усвідомлено ВІДПУСКАТИ думку.

Навіть якщо внутрішнього розвʼязку  ще немає. Навіть якщо Ви не не впевнені. Навіть якщо не можете виключити ймовірність загрози… Якщо рішення не приходить у голову після нормального спокійного аналізу ситуації, або воно приходить, але тривогу не знімає… Далі розжовувати у голову цю ситуацію не має ані сенсу, ані користі! Це не проблема сьогоднішнього дня! Рішення залежить не від Вас чи  далеко не тільки від Вас. Або і взагалі: це не у Вашій компетенції, це не Ваша відповідальність і не Ваша проблема!

На цьому етапі може виникнути проблема: думка не йде з голови або ніби у голові «тихо», але десь на фоні відчувається сильна тривога. Спішу заспокоїти: це нормально:) І обʼєктивна причина цьому стану – домінанта збудження у мозку. Тому, крок третій: ГАСИМО цю зловісну домінанту;)

Як це зробити? Найпростіше і найочевидніше – переключаємо увагу на щось інше – цікавіше, приємніше, веселіше. Це виглядає так, ніби Ви – мама чи тато самому собі і намагається заспокоїти маленьку злякану внутрішню дитину, показуючи їй пташечок за вікном, мʼячик чи пухнастого зайчика:) Добре було б, якби Ваша альтернатива до тривожної думки потребувала повної включеності і цілковито захоплювала Вашу увагу.

Іншим рішенням може бути релаксація, розслаблення. Приляжте. Заспокойте дихання. Відчуйте, як втишується Ваше серцебиття. З кожним подихом відпускайте тривогу. Цей спосіб працює через взаємозвʼязок наших думок, емоцій та тіла. Якщо ми заспокоюємо тривогу на емоційному та тілесному рівні, думки також послаблюються або й відступають.

Важливо при поверненні тривожних  думок стримати себе від емоційного реагування – реагуючи на тривожні думки емоційно, можна легко і швидко повернутися до тривожного стану.

І звичайно ж мусимо проявити терпіння. Якщо тривожна думка, мов вантажний вагончик, вторувала собі у мозку певний нейронний шлях, має пройти час, поки ця «заїжджена колія» поросте свіжою травою… ну або ж новими нейронними звʼязками;)

Не вірити тривожним думкам, не сперечатися з ними, переключати увагу на цікаві заняття, просто розслабитися – ці кроки допоможуть суттєво знизити рівень тривоги і допоможуть навіть при тривожних розладах. Але є ще принаймні один момент, без якого тривожні думки повертатимуться знову і знову.

Бо от що насправді лежить в основі складного тривожного стану? «А що, якщо…» «А раптом…» Насправді, ми не можемо виключити ймовірності, що трапиться щось погане, або ситуація буде розгортатися несприятливим чином. Що би ми не робили. До яких мір обережності не вдавалися б. Ми не можемо виключити ймовірності. Ми не можемо застрахуватися на 100 %. Ми – не оракули, ми не знаємо майбутнього. Ми хочемо контролювати те, що непідконтрольне, що нам не належить і від нас не залежить.

Оцей ще один важливий момент – це вміння відпускати ситуацію. Звичайно ж, проаналізувавши загрози. І звісно, зробивши все від нас залежне. Можливо, навіть склавши план дій на випадок «якщо»… Але все-таки відпускати.

І ще дещо. З давніх давен людству відома одна спільна протиотрута від різних видів тривоги. Називається вона (до)віра. Віра у Того, Хто створив все, охоплює все, знає все, керує всім. І навіть той один відсоток ймовірності, який не може виключити людський розум – Йому теж відомий. Довіра до Того, Хто знає тебе із середини, твоє серце, твій розум, твоє минуле, теперішнє і майбутнє, твій шлях. Довіра до Того, Хто любить, піклується і спрямовує.

Звичайно ж, ми можемо відпустити наші тривоги просто у невідомість. І це буде вже досить непоганим рішенням. Але значне безпечніше віддати їх у руки люблячого Батька.

Довіра до Господа і молитва – ті способи боротьби із тривожністю, які практикували наші предки, і пережили – війни, епідемії, голодомори… Дорослій людині, звісно, треба бути у контакті з реальністю, брати відповідальність у свої руки, робити те, що від тебе залежить. Але на якомусь етапі важливіше бути у контакті з Господом і віддавати Йому все від тебе не залежне, а загалом – своє життя.

«Нехай серце вам не тривожитися. Віруєте в Бога і в Мене віруйте!» (Івана, 14:1) «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Івана, 14:27)

Початок теми

Формула щастя: 6-й елемент

Схоже

Допомога у прощенні