Тиша. Вона – голос моря і космосу. Вона – післясмак мелодій і предвісник слів. Вона – початок і завершення. У ній – павутинка роздумів і пульсування почуттів. Вона – дзеркало, в якому відображається душа. Вона – яйце, в якому схований ключ від всесвіту. Вона – полотно, на якому свої відпечатки лишає цокання серця в той час, як стікають піщинки днів.

***

Шукачкою тиші я була не завжди. З дитинства мене приваблював гамір міста і строкатого людського натовпу, ниточкою допитливості мій погляд тягнувся в гущу подій, а на природі мені було просто нудно. На тишу мене повільно, але вкрай наполегливо «підсаджувала» мама (і ще втома життя, але зараз ми про маму:). Матуся – навпаки – за першої ліпшої нагоди готова проміняти всю людську метушню на тихі обійми природи і завжди вміла відшукати найтепліші, найчистіші і, що закономірно пояснює попереднє, найбезлюдніші шматочки пляжу. Спочатку (по молодості;) я обурювалася: «Ну куди ти мене тягнеш? Я хочу хіт-парад купальників дивитися, а тут взагалі ні людини немає!» Але згодом, у міру дорослішання, коли почала помічати, як пляжні богині в розкішних купальниках плавають серед сміття, оцінила мамин підхід до вибору місця. Я вже якось показ пляжної моди ввечері на набережній подивлюся! Якщо захочу… А, може, залишуся краще дивитися на чайок.

Перед нашою поїздкою брат приніс до дому «Маленьку книгу хюґе» – про особливий концепт датської ментальності, який є основоположним для культури регіону і може бути переданий словами «затишок» чи «гармонія». Хюґе як основа життя і мислення скандинавів, на думку автора Майка Вікінга, є причиною того, чому жителі холодних північних земель почувають себе щасливішими від більшості європейців. Ми гортали добре (десь навпіл з текстом) ілюстровану книжку, трошки по-котячому мружачись від окремих прикладів, і змагалися у пошуку власних зразків хюґе!)

Що таке хюґе на відпочинку? Це тихий шелест хвиль і сипнута у небо жменька чайок. Їх вільне плавне планерування і дикий клич свободи. Бездонне, повне акварельних переливів  небо і вклеєні у обрій кораблі.

Так, колись може і справді – я потребувала людського натовпу, щоб не нудьгувати. Мені й тепер цікаві люди, але не як засіб від нудьги. Тепер я завжди беру з собою себе, трошки книг, блокнот і ручку. І в такій компанії мені ніколи не буває нудно!

***

Отже, вдосталь наситившись солодкими вершками сну, ми пішли на розвідку – обживати наше «ну дуже тихе» місце!) Ого… Сусідів в нас немає… Новобудови… Степ… Цікаво… От у цьому недобудованому будинку вночі влаштовують вечірки «під гітару»?.. А коли ми «до дому» повертатися будемо, нас туди «запросять»?.. «Пляж тут зовсім не далеко…» Ну допустимо… Тут все недалеко. Але ж тут будівництво і трави до поясу! Як же до нього дійти?  Першого дня ми, чесно кажучи, просто обійшли по квадрату і втрапили ледь не на центральний пляж. Лиш трошки згодом, «прочесавши» наш райончик (у майбутньому – прекрасне тихе місце відпочинку:), у гущі різнотрав’я ми зрештою виявили вузеньку стежечку. Вона до моря і вела!

Сповнені ентузіазму, ми почали освоювати новий пляж. Десь тут обов’язково має знайтися «хюґе»! Не розібравшись, що до чого, і поспішаючи пірнути у шовковисту ковдру моря, я поспіхом розмістила мої речі біля металевих рейок. Але коли мужчина статури у минулому – боді-білдера, а у теперішньому – борця сумо почав стягувати у «моє місце» якійсь човни… Спочатку я трошки посунулася… Він повернувся з новою партією «військової техніки»… Я ще трохи посунулася… На горизонті – нова серія машин… Та що він таке робить! Купа залізяччя на «моєму» пляжі – це дуже, дуже «неХюґе»! Чоловік поволі стягував до «мого» місця цілу базу «металобрухту» на будь-який смак любителів активного відпочинку! Я по правді не знаю, як це називається – ті всі штуки, що з гуркотом розсікають водні простори… Але воно серйозно конкурує з нашим затишком, так і пориваючись безцеремонно видворити полохливого птаха «хюґе» з його морського гнізда!

З пересердя я лишила речі, де стояли, і пірнула у воду! От тепер я подивлюся, як він зі своїм металобрухтом розміститься! Ледь допитливо, ледь нашорошено (а якщо він прямо по моїх речах зараз проїдеться?) я вела спостереження зі своєї водяної бази. Але наш герой, тягнучи за собою на тачці два моторні човни, легко, наче б він тягнув машинку з піском до пісочниці, об’їхав мої скромні пожитки і запустив свої «кораблики» в море:)))

І, хоча я оцінила ґречність і такт власника шумних металевих штуковин, все ж нам не хотілося відпочивати на цій військовій базі, і вже після обіду ми вирушили у пошуки нового хюґе. Згодом, дислокуючись навіть і поруч, ми вже якось поділили акваторію. І я навіть не без цікавості спостерігала, з якою легкістю цей велетенський чоловік летить на скутері наче по самих чубчиках водного плеса, залишаючи після себе, от справді, мов розкішна птаха, пухнастий хвіст із бризок хвиль! А він, мені здавалося, навіть з деяким лінивим інтересом, в пів ока наглядав, як я неквапливо прогулююся берегом, ледь вмочуюючи стопи у самий крайчик моря. Під тиху, сховану у білих шнурочках мелодію. Перемішану елегантною маленькою ложечкою у чаші моєї свідомості зі співом хвиль.

Початок історії:

Аморе, море ˂3 (ч.1: Далеке плавання)

Продовження історії: Аморе, море (ч.3: Крокодили)

Читайте схоже: Взираючись у синю синь