«Тріщи – не тріщи, а вже пройшло Водохрещи» – лякали колись українці мороз і заодно передавали із покоління в покоління житейське спостереження – після Богоявлення земля остаточно звернула із зимової колії і прямим курсом йде до станції весни☺️🌿🌸🌿

Бачу, і серед моїх друзів є нащадки давніх українців – не встигли три праздники в домі пересидіти, як їх вже штурханами в плечі: «Прощайте, гості дорогії… Щось ви засиділися… Пора і честь знати! На порозі – весна!»😄

Вже і робочі чати деренчать… Думаю, може мені якийсь круг навколо себе обвести, водичкою освяченою обкропити, щоб не приступали… Люди добрі, в мене ще три праздники в гостях, а ви про якісь папери пишете!..😅

Я так спостерегла, людей можна поділити на дві категорії: люди-поспішайки і люди-зволікайки…😄 Люди-поспішайки завжди все хочуть зробити завчасу і навіть наввипередки з часом. В останніх промінчиках літа вона бачать золото осені, у містичній красі листопада – магію зими, ну а на крилах богоявленської ластівочки до них вже точно поспішає весна😊

А є люди-зволікайки☺️ Як Ви вже здогадалися, з цього племені і я. Колись я не спішила покидати безжурність дитинства, а потім – затрималася у непередбачуваних лабіринтах юності. Я люблю поніжитися кожним промінчиком перестиглого літа, а потім – мандрувати по химерному мереживі пізньої осені… І як би сильно, з усіх крайчиків моєї душі, я не любила грайливу дзвінку весну, зараз я в обох кулачках стиснула білосніжні ризи зими 😄☃️❄️

Ну куди ж ти? Не поспішай… Я ще не нахрумтілася різдвяними пряниками… Я ще не наловилася щоками сніжинок… Так люблю це дійство, коли небожителі готують на Різдво кокосовий десерт, обтрушуючи рештки на мої полуничні щоки… А дома у нас приречено, до первоцвітів, відбувають свою вахту дві парадно виряджені ялинки🎄🎄 Куди ялинки з дому? Не дам!🤗 Ще навіть 8го березня не було…😄

І так би затриматися в обіймах… В теплих обіймах щастя☺️ Заглушивиши сигнали мобільного😎 Поставивши на паузу цілий світ!