Рецепт кави. Фірмовий. Від мене. Береш ложечку розчинної кави типу Якобс. Дві ложечки цукру. Або ж меду, якщо в цей час ти тішиш

Пари швиденько, мов дзиґи, завертілись у веселому танку, а от мені вже після перших кількох кроків було не до жартів. Мало того, що кроків я не знала, за партнером слідувати не вміла і навчитися цьому всьому «у процесі» мені не вдавалося, мої витончені каблучки з кожним новим поворотом все більше застрягали у розмоклій землі. Тепер я знала, чому ніхто з дівчат, крім мене, не прийшов на підборах… З кожним наступним поворотом швидкого танцю мої каблучки все сильніше вкручувалися у вологий, щедро присипаний стружкою ґрунт так, що мої білі святошні босоніжки все більше нагадували морозиво «Каштан», і кружляти в них можна було хіба навколо своєї осі:)
«Падати краще на партнера, ніж у болото…» – промайнуло у голові, і я трішки схилила свою вісь вперед. Проте виглядало на те, що мій кавалер зовсім не поспішав ловити все щастя, яке мало на нього звалитися, і віддалився від мене на безпечну соціальну дистанцію. Як не дивно, це рішення спрацювало – втримувати рівновагу одній мені стало легше. Ми дотанцювали так, наче це була наша імпровізація – обличчям один до одного, але вже не у парі. «Тільки не треба, будь ласка, про це нікому розповідати» – передбачаючи комунікабельність і веселу вдачу партнера, мовила (з під лоба зиркнувши) я. А тепер сама і розповідаю – бо кумедно ж;)
Після нашого креативного етюду до танцю мене вже ніхто не запрошував. Розгарячена і розсерджена, я знову дивилася за святковим дійством зі сторони… Мені так хочеться танцювати, так хочеться!.. Але з ким тепер після цього?
«Як тобі весілля?» – з темряви ночі так само несподівано, як зник, виринув мій «позичений» кавалер. Раптом я згадала, що тато хотів мене бачити дома до сходу сонця… «До дому хочу. Відведи мене до дому.» «Добре. Але почекай трошки. Ми ще дещо не завершили. А хочеш – йди до нас, подивишся.» Я хотіла.
Ми вийшли за соснову браму, відійшли кілька кроків вбік. За офіційним весіллям відбувався ще один, неофіційний прийом. Групка хлопців розвела багаття і смажила м‘яско, накривши із святкових закусок такий собі елітний кулуарний пікнічок для вибраних. Відгодоване полум‘я просмажило дірку у засмоленому полотні ночі, а жаринки з тріском відлітали у зоряний вирій. Мені було незвично і цікаво. Пригостившись із цієї зоряної трапези, я трохи заспокоїлась і повеселіла. «Я готовий. Пішли.»
«Я бачив, як ти танцювала.» («Питається, звідки? А я от тебе ніде в радіусі не бачила… За кущем сидів?» – спало на думку мені, але я промовчала.) «Показати, як треба?» «Ну звичайно показати!» «Давай відійдемо звідси.» Ми ступили кільки кроків по пагорбу. Музику з весілля було добре чутно, але побачити нас ніхто б не зміг.
«Дивися, треба так легенько…» – хлопець акуратно взяв мене за талію, показав крок і повільно-повільно спрямував танець. Ми рухалися зовсім трошки, ледь-ледь, він на ходу пояснював мені кроки, а я переступала вслід за ним і намагалася запам’ятати на ходу. Я не падала, не застрягала в болоті, не плуталася у своїх ногах, не відставала і не здоганяла… Я по-справжньому танцювала, усміхалася і танцювала! Ми танцювали:)
Поволі ми рушили в наше село. Лише ми двоє. По ліву руку звисала дрімуча лісова завіса, а правою можна було розчісувати стигле колосся. Зі спини лагідно огортала хвиля музики, а понад нами – визрілі серпневі зорі.
Він щось розказував, якою уявляє свою майбутню сім’ю… І я щось таке говорила (наскільки, звичайно, я її у 17 років уявляла:) А через кожних пару метрів ми зупинялися і танцювали… От просто через кожних кілька кроків, поки лиш музика лунала над нами поміж зорями, зупинялися і танцювали!.. Знову і знову зупинялися, знову і знову танцювали…
Під ранок (тато ще спав) я була дома. Отже, наказ виконано! Я повернулася завчасно! І скрутившись затишненьким клубочком, поринула у сон. Спершу я навіть трохи сердилася на тата: і навіщо він сказав мені повернутися до сходу сонця? Йому хіба 17 не було?! А потім подумала: якби я мала тоді безліміт часу, цієї чудесної пригоди ніколи б не трапилося! Я би просто донудьгувала до ранку, спостерігаючи за святом життя збоку… А так у моєму житті з’явилася ще одна чарівна історія, яку я законсервувала у скарбничці пам’яті на роки:)
По тому випадку я ще довго так донесхочу не танцювала! 🙂 Я знову і знову пробувала навчитися, знову і знову безуспішно. І от недавно у моє життя вкотре увірвалися танці:) Але про це – у наступних серіях…)
Початок:
Схоже у блозі:
Рецепт кави. Фірмовий. Від мене. Береш ложечку розчинної кави типу Якобс. Дві ложечки цукру. Або ж меду, якщо в цей час ти тішиш
(УВАГА: ЦЕЙ ТЕКСТ МІСТИТЬ БАГАТО СПОЙЛЕРІВ:)
Я не прийшла в магазин по книгу. Я просто вибирала листівку. А такий товар я вибираю дуууже довго
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)
