10 років тому відійшов до Господа мій батько. У нас з татом за ці роки розгортаються дуже інтенсивні відносини, не зважаючи на його відсутність. Іноді я на нього страшенно серджуся. Іноді (в той час, коли не серджуся) люблю. Іноді він приходить до мене у дивовижних снах. Іноді сумую, що він не знав мене дорослою. Бо 10 років тому я такою не була…) Але, мені здається, йому подобається, як я живу. І я завжди вдячна татові за те, що він був усіма своїми гранями присутнім у моєму житті. За те, що виховував. За все, чого навчив, за всі дари, які він мені дав. За те, що по-справжньому цікавився моїм життям.

10 років тому я захистила кандидатську. Я не думала всерйоз, чи хочу я цього і чого насправді хочу… Просто у нас у сімʼї була така традиція – захищати дисертації. От і я захистила. Але я про це не шкодую. Це був цікавий етап. І це багато мені дало.

10 років тому я всерйоз задумалася про сімʼю. Аж надто всерйоз… Ледь дірку собі в голові думками не просвердлила, так інтенсивно думала… От я дисертацію захистила. Тепер що? Тепер і кохання на черзі… А де? Нема… Так сумно-сумно… Бо хіба є у житті щось важливіше за кохання? Хіба мені у житті чогось хочеться так сильно, як кохання? Я взагалі цінна, якщо без кохання? Крім кохання, що взагалі має сенс?

От я і взялася з усією своєю настирністю цю «наукову» проблему вирішувати… Може, у мені щось не так? Або я щось не так роблю? Не вмію знайомитись? Не вмію спілкуватись? Треба лиш знайти ключ від цієї загадки… Навчитися розуміти чоловіків… Що подобається чоловікам… Що турбує чоловіків… Чого хочуть чоловіки… Чого хочу я… Що турбує мене… Що подобається мені… Навчитися розуміти себе… Хто взагалі я?

За ці 10 років я так і не стала заміжньою, зате стала собою і навіть у якійсь земній, людській мірі щасливою… Тобто, зі збереженням болей, боротьби і труднощів людського життя…. Але всупереч цьому всьому – щасливою. Щасливою жити, зустрічати новий день… Просто ходити по землі… Просто з кожним сходом сонця мати ще один шанс крутити колесо своєї персональної історії до захмарного обрію…

10 років тому я знову поступила вчитися. Цього разу – на психологію. Я зробила це, можна сказати, від «нічого робити». Просто – для інтересу, для змістової повноти життя. Бо от дисертацію захистила – треба ж себе чимось розважити? Я любила психологію майже з дитинства – це було моє велике захоплення десь так з 12-и років. Але ідеї вчитися на психолога в мене не було…. І тут, 10 з хвостиком років тому, одна розумна студентка каже: «А приходьте до нас вчитися на психологію…» Я подумала: «Та ніколи… Досить з мене освіт і аспірантури…» І вже через кілька місяців прийшла;)

Це був мій перший самостійний вибір освіти, і це було одне з найкращих моїх рішень. Хоча до реалізації у професії я рухаюся ну дуже повільними, майже равликовими кроками, психологія дуже збагатила мене і моє життя. Коли я проявляюся як психолог, то почуваю себе дуже собою, дуже справжньою. І, якщо трошки романтично, майже літаю;)

10 років тому (або навіть і давніше) я жила з ідеєю робити свій блог. Неясною і ефемерною, але окрилюючою і манливою, наче відблиск райдуги на стіні у сонячний день. Навіть не знаючи толком, що це таке – блог… Що я там буду писати? Щось таке там буду писати, сама ще не знаю, що… Про все на світі:) All inclusive! З історії мови я пригадувала, що одні звуки могли переходити в інші… Мови переходили одна в іншу… І утворювалися нові слова зі старим змістом. От якби зробити мовний перехід слів „all inclusive“… all incl… Ну, хай буде з деяким порушенням мовних законів…) Хай буде «з деякою реформою мовних законів»…. Виходить Uncle!

І так я через деякий час зробила сайт сама… Як уміла, так і зробила! І певний час навіть ним користувалася… А потім мій брат хотів виграти лендінг-сторінку для своєї фірми у гівевеї… І затегав мене під постом для кількості коментів… Так я і виграла свій сайт Але це було не 10 років тому, 10 років назад була лиш ідея, захоплююча і прекрасно-примарна!

Приблизно 10 років тому я вперше поставила собі ціль займатися спортом щодня… Бо наука і постійне сидіння за компом відобразилися на моїй фігурі, і вона почала мені всерйоз не подобатися. Я записалася поступово і на фітнес, і на танці – щоб заповнити рухливою активністю кожен день…) У мене були скачки – я то займалася, то не займалася, то займалася чимось одним – або спортом, або танцями… То худла, то знову поправлялася, то знову худла… Змінила кілька груп фітнесу і кілька груп танців. Але увесь цей процес дуже вплинув на мене, я багато навчилася… І спорт, і танці стали моїми джерелами сили та хорошого настрою, не залежно від того, як виглядає моє тіло у той чи інший момент часу.

Чого лиш за ці 10 років не було! Я шукала себе і кохання, потрапляла у дивовижні історії (взагалі вони не завжди були дотепними, але зараз згадати буває весело), намагалася утвердитися на роботі, розвивалася у психології, розвивала свій блог, побувала на курсах дизайну одягу (хто ще не знає: я також і дипломована швея яка, правда, не дуже добре справляється з машинкою), пробувала робити відео-контент (to be continued… I hope ) і навіть трохи малювати (більше по номерах, але цим себе малювання для мене не вичерпало). А також: пізнавала новий край, зустріла нових хороших людей, потрапила у нові пригоди, відкрила нові можливості і пережила нові розчарування…)

***

Цей текст – роздуми-підсумки до мого Дня народження. Я помітила, що важливі зміни у моєму житті ставались у 7, 17, 27… На черзі – 37 Як і кожна людина, я, звісно, не знаю, що мене чекає. Заглядаю за ширму майбутнього з тривогою і надією. З вірою в себе, але найперше – в Господа. З любов’ю. І з великою вдячністю. До Господа, до батьків, до дідуся і брата, до хороших людей у моєму житті… Я дякую за свій шлях. Дякую за життя – за цей всупереч всьому чудесний Дар!

Продовження роздумів:

Повернення легкості

Схоже у блозі:

Хто я?

Я вчилася

У пошуках себе

Господь каже: Ти є