Оці роздуми будуть зовсім нетиповими для моєї звичної тематики…) Снідаємо ми з мамою, збираюся на роботу. І почали говорити про наших за кордоном. Про те, наскільки відрізняється реальність від фантазій про всезагальне благоденство. І я зараз навіть не про людей, які працюють на чорних роботах нелегально. Я про тих, хто емігрував на законних підставах, володіє мовою і працює на офіційній роботі, сплачуючи податки. Бо як в нас прийнято вважати? Досить переїхати в ЄС чи США – і все! Будеш купатися, як вареник у сметані. Хоча ні! Як равіолі у сметанному джакузі! А про те, як людина ходить на роботу хворою, не маючи змоги взяти лікарняний (щоб не перевищити ліміт днів) чи працює без відпустки, щоб не втратити робоче місце, говорити якось не прийнято…

От перекинулися ми кількома репліками, і мене понесло на філософію…) В принципі, філософські узагальнення – це мій звичний стиль мислення:) Але тут вийшли філософські узагальнення на фінансову тематику, а це містить для мене певний аспект новизни, яким я і вирішила поділитися:)
1. В якій країні б ти не жив, і як багато не заробляв би, ти завжди будеш бідувати, поки не навчишся обмежувати свої потреби.
2. Мати все і одразу можна в трьох випадках: ти – дитя олігарха (безрозсудного олігарха, який махнув рукою на здоровий глузд і майбутнє), ти – злодій (особливо успішний злодій), ти – фінансовий геній. В інших випадках доведеться заробляти поступово і відкладати потреби у часі.
3. В момент, коли людина досягає того ступеню фінансового благополуччя, що принаймні теоретично може дозволити собі оплатити більшість своїх потреб та бажань, стає не так воно вже і треба. «На цьому і тримаються кредити» – резюмувала моє міркування мама.

Я їхала на роботу і продовжувала свої філософсько-економічні роздуми:)
Насправді в мене ніколи не було страху «залишитися без грошей». За це тато мій більше переживав:) «Як же ти на життя собі заробиш?» А я лиш відмахувалася: чому це я не зароблю? Я і те можу робити, і те… Наївна така була:))) Не розуміла тоді, що вміти те чи інше робити і на ньому заробити – це дві різні речі:) А ще витрати… Як же ми сварилися за мої витрати… Я тут читаю історію якусь, дівчинка набрала шмоток на купу грошей, не змогла розрахуватися, тато приїхав і все оплатив:) Ні… Я зараз не збираюся себе «скромницею» виставити, я дуже немало витрачаю на те, що мені подобається. Але спробувала б я тоді «не вписатися» у свій бюджет:)))

Мама у мене набагато поблажливіша:) Але як же мене дратував тоді цей (я вже тепер з сімейної психології дізналася, як це називається) «роздільний бюджет»! От в мене, коли я виросту, точно буде не так! Не знаю, як, але не так! – я собі думала…) «Треба мати свій кусок хліба» – це вже мене мама виховувала:) «А що поганого в тому, щоб чоловік гроші дав?» – питала я з роздратуванням? Ну бо дійсно! Гроші – це ж лишень ще один спосіб висловити любов і турботу… Тоді чому навколо них стільки всього накручено? І навіщо тоді жінці «мати свій кусок хліба»?.. Пройшло, як у фільмах кажуть, 17-20 років. Вилетіла я з-під батьківського крила у світ широкий. З жінками різними наспілкувалася. На «любов і турботу» у формі фінансової підтримки надивилася… Та й взагалі… на любов і турботу… А добре ж мати свій шматок хліба! Смакує солодше, ніж чужий кекс.

Тут я не буду «строїти» з себе ні фінансового експерта, ні бізнес-леді:) Робота в мене державна, і зарплата теж… дуже державна:) І коли трапляється підробіток, я добре думаю, брати його, чи ні – мій час і моє здоров’я для мене набагато цінніші. Мого доходу мені вистачає. А, з іншої сторони, тема фінансового розвитку мені досить цікава:) Добре було б, якби завтра мені вистачало трошки краще, ніж сьогодні;) І цікаво ж, звідки беруться гроші;) Добре було б навчитися заробляти добре, але не угробивши здоров’я і, бажано, роблячи те, що приносить задоволення. Поки я цей свій дзен не віднайшла. Навчуся – напишу. Хоча, щось мені здається, якщо я таки навчуся заробляти добре, в мене відпаде потреба ділитися цим у соціальних мережах:)

А от з приводу фінансового розвитку… Важливо, до якого інформаційного поля ти «підключений». І я зараз не про те, що треба «крутитися» серед багатих і успішних. Я думаю, бути насправді треба серед щирих, вірячих і підтримуючих. Але зараз я про інше. Я про ті гігабайти інформації, які засмічують наші голови щодня, безперервним потоком виливаючись у стрічку соц.мереж. Ну, це не нова думка в принципі, що треба дотримуватися інформаційної гігієни. Але, от чисто про мене… Є в мене «в закладках» хороший блог на тему фінансової грамотності. Цікавий, доступною мовою написаний. Мені він подобається. І коли востаннє я там була? От не пригадаю! Натомість скільки разів я проскролила стрічку у Фейсбуці, пригадати буває важко вже з кардинально протилежних причин. Ні, я не буду виставляти себе гіршою, ніж є насправді. Я встигаю дуже багато насправді крутих, цікавих справ. Але от поличка з братовою бізнес-літературою (хорошою, цікавою мені літературою) з місяця у місяць піддається тлінню. І, я подумала, було б добре почистити «підписки» ФБ і «закладки» браузера.

І наостанок. Насправді, для мене дохід ніколи не означав аж надто багато. Коли в мене постає вибір, на що потратити час, я зазвичай обираю розвиток, самореалізацію, теплу розмову чи просто – творчість, а не ще один підробіток. Для мене має значення якісний відпочинок і заняття, які приносять задоволення. І з таким підходом до життя складно стати мільйонером в короткотривалій перспективі;) Тому цей допис – з відкритим завершенням…) Я не можу написати про результат процесу, який триває. Я просто думала, мої роздуми були мені цікаві, і захотілось поділитися…) А що з того вийде? Я не знаю:) Життя триває, і продовження слідує…)

30.01.20

Схоже: Час мого життя (частина 1)