Ось уже понад місяць я не писала нічого нового до блогу. Час!.. Не мала часу… Хоча… Мала, звичайно, але вирішила тратити його на інші справи. Чи правильно це було? Ні. Чи, точніше, частково правильно. Іноді треба сфокусуватися, обравши на момент часу першочергове. Що маю в підсумку? Успішно закрита студентська сесія і розкішно розмилена стаття у науковий журнал (ну не вмію я писати наукові статті на швидкість!)

Хтось подумає: і що корисного може сказати про час людина, яка вже місяць одну статтю пише? Яка приходить за хвилину до початку зборів (а як не пощастить, то за дві-три хвилини після:) І (видам уже таємниці мого темного студентсько-аспірантського минулого) не так давно здавала всі папери після грізного бамкання дедлайнів:) А хоча (це може звучати дуже дивно:) часом я більш ніж дорожу.

Я люблю не залежати в часі ні від кого. Люблю вільні графіки і гнучкі домовленості. Люблю (от за що я тримаюся університету!) неповний робочий день, двомісячні канікули і ці чудові «опалювальні карантини». Час! Мій-мій-мій час:)

Приватний час – це як власний бізнес. Якби я ще знала, що таке власний бізнес…) Тому тут я опираюся на чужі спостереження:) От кажуть як: працювати на когось – гарантована стабільність, але можливості до зросту дуже обмежені. Працювати на себе – ризик, відповідальність, постійна зайнятість, але є шанс зрештою чогось досягти.

Думаю, схоже і з плануванням часу. Якщо розпорядок нав’язаний ззовні, більш ймовірно, що ти оперативно справишся з дріб’язком побутових справ. В тебе, по правді, і вибору особливо не буде. Робочі завдання спробуй не виконай… Левова частка часу зайнята ними, весь незначний решток – передихнути і залатати дірки у побуті.

Якщо ти маєш можливість розпоряджатися часом сама, тут цікавіше. Як собі постелиш, так будеш спати:) Якщо ти сама час не так розподілиш, звинувачувати буде нікого. І, по правді кажучи, так буває нерідко (в мене принаймні поки-що).  Але якщо розподілиш правильно, то виграш буде покривати всі попередні затрати. І зрештою ти таки набуваєш досвіду, і з кожним разом виходить все краще і краще.

Мати «приватний час» і розподіляти цей свій «приватний час» важливо не для дріб’язку (він так чи так іде фоном), а для великих планів і шалених мрій;) Може хто ще не знає – я глобальна мрійниця:) Діагноз ускладнюється тим, що скількох би невдач я не зазнавала, мені однаково через якийсь час здається, що наступного разу мені обов’язково все вдасться:) Тому я не можу розмінювати свій час на дрібні справи – мені обов’язково потрібен він – мій-мій-мій приватний час:)

Вперше плануванням часу для реалізації великих мрій 😉 я зацікавилась на останньому курсі університету. Тоді я посилено читала про пошук себе, пошук свого призначення в житті, реалізацію цілей, планування… Це все було для мене страх як нове! І я, мов справжнісінький неофіт, намагалася навернути в релігію планування та звершень всіх, хто необережно підскочив під мою розгарячену від захоплення руку. Саме тоді з’явився мій перший по-казковому блискучий бузковий блокнотик з датованими сторіночками:)

Найбільшим завданням, яке постало переді мною, було ВСТИГНУТИ ВСЕ!) Ні, все – це не завершити навчання і успішно захистити дисертацію:) Все – це перелік мрій, справ, хоббі, галузей знань… Тобто все, що я б хотіла спробувати, навчитися, дізнатися, зробити, досягти… І, якщо може хто ще не знає, планую я глобально! Якщо вже я вирішила дізнатися щось з історії культури, скажімо, то мається на увазі, від динозаврів до наших днів!) А, якщо врахувати, що в тих моїх перших списках, було по кілька галузей знань, нових хоббі, напрямків розвитку, то можна припустити, що на їх реалізацію мені б здалося принаймні 2-3 людські життя;)

Я не можу сказати, що стала принципово іншою, і мені більше не хочеться дізнатися, спробувати, реалізувати все те, що було в моїх перших списках. Але з того часу я все ж стала меншою глобалісткою і меншою перфекціоністкою. Один автор зі свого досвіду радив: «Зробіть щось мале. Не робіть досконале. Деякі справи важливо просто зробити.» Для мене ці поради стали добрим початком. Погодьтеся, важко зробити хоч що-небудь, якщо хочеш зробити це: а) ідеально, б) глобально. Так взагалі жодну справу до кінця не доведеш, а за наступну і братися вже не хочеться. А якщо ти вирішуєш для себе почати з малого (я просто спробую!)… І хай воно буде недосканале, і хай залишає ще те, що можна допрацювати чи виправити, і хай навіть не охоплює всіх можливих позицій! Тоді ти тримаєш у руках хай маленький, але все ж шматочок здійсненої мрії:) І далі виходить більше і більше. Все краще і краще!)

Іншим моїм мега-завданням було «нашаткувати список справ, як банку з оселедцями». Тобто, так, щоб і хвилиночки вільної не лишилося. Щоб більше, більше, ще більше… Встигнути більше! Встигнути все! Зараз я скажу так. Справ має бути стільки, щоб не виникало ілюзії, ніби ти маєш ще купу часу. Але не настільки, щоб метатися між справами хекаючи і з висолопленим язиком. Вчені люди кажуть, два важливі проекти (принцип Паретто, хто ще таким цікавиться). Ну хай три. Але це при хорошому плануванні і нормальному самоконтролі. Мова йде не про щоденний дріб’язок. Таких справ може бути і більше. Головне – не втонути у них, а вирвати собі час на важливе.

До речі, що робити з дріб’язком? Більшість авторів книг з планування вочевидь мають персональних помічників, бо радять його «делегувати» чи «взагалі не робити». З огляду на мою життєву ситуацію, мені (як і, зрештою, більшості моїх знайомих) такі варіанти не підходять.

Тому я роблю по іншому. Дріб’язок я записую. Обов’язково. Весь. І сортую. За терміновістю, за локацією, за характером справи і т.п. Далі маю два робочі варіанти: а) «між іншим», б) «оптом». Варіант «між іншим», він же «по дорозі» полягає в тому, щоб не виділяти на несуттєві справи окремого часу, а робити їх тоді, коли маєш у цьому ж місці якусь важливу справу чи зустріч. Варіант «оптом» означає, що ти не відволікаєшся на кожну дрібну справу, перебиваючи собі творчий процес, а робиш однотипні дрібні справи одним підходом (зручно для нетермінових робочих листів, на приклад). Може бути третій варіант «для відпочинку», тобто у паузах між важливими справами. Але тут є певна загроза, що ти почнеш у такий спосіб «втікати» від справді потрібних справ, оправдовуючи непотрібні перерви  постійно виникаючим дріб’язком.

Продовження слідує…