Або моє особисте – про ІХ Фестиваль психології та психотерапії у Чернівцях.

Цей фестиваль я чекала. Дуже скучила і дуже чекала. За останні три роки він уже став частиною моєї приватної осені – думаючи про чорне мереживо глибоко-осіннього неба, я згадую і Фестиваль. Мабуть, організатори зумисне обрали для фестивалю саме цей час – щоб холодна пора переходу в зиму була зігріта теплими спогадами.

Фестиваль відбувся цього року вже вдев’яте, для мене особисто – втретє. Хоча психологію я люблю дуже, дуже давно, з нею ми зближаємося зовсім по-трошки, з темпом равлика відкриваючи одна одній  все нові і нові свої грані.

На початку, поки стомлений читач ще не махнув на довжелезний текст рукою (Ну стільки можна! Вона колись навчиться бути лаконічною?), я хочу подякувати організаторам Фестивалю – Ірині Толочко, Миколі Кіщуку, Альоні Головіній та Ігорю Огданському – за незмінно яскраву, цікаву, наповнюючу подію, за їх працю, вкладену у життя і розвиток Фестивалю. Окрема вдячність – незмінному фотографу Фестивалю, психологу та самобутній людині – Сергію Аніськову – за яскраві фото-спогади. Також хочу подякувати Світлані Самарець – яскравій жінці, коучу, письменниці. Хоч до неї на цьому фестивалі я не потрапила, але з минулого року пам’ятаю всю щедрість, з якою вона, мов з рогу достатку, сипала своїми методами. Здавалося, вона хоче нас навчити всьому, що знає:) І дякую пані Світлані за її незламну віру в успіх, якою хотіла нас заразити!)

А ще дякую всім психологам і психотерапевтам, які проводили майстер-класи. Цього року і взагалі. Дякую за знання і методики, якими ви ділилися, за вашу живу енергію і щирі посмішки, за ті маленькі поштовхи, які надихали мене до чогось нового. Я стільки всього цікавенного від вас навчилася, а іноді, коли ви були особливо круті, мені так хотілося бути на вашому місці!:) І ще: дякую всім-всім, яких не перелічити – волонтерам, майстрам, що продавали свій хенд-мейд, учасникам, з якими ми разом пізнавали себе, один одного і психологію на Фестивалі. Тобто, кожній людині, яка зробила свій внесок, щоб в ці дні було круто!)

На фестиваль я дико спізнювалася і нервувала. Дуже незручні дати, так я собі тоді думала, але пропустити фестиваль не змогла. Я майже бігла і однаково не встигала. Зараз ще скажуть: «вибачте, вже не можна»! Психологи, вони такий народ… Межі свої обстоювати вміють, правила встановлюють… Я прорвалася в школу через дірку в паркані – пацани підказали (а ворота в стресовій ситуації не особливо кидаються в очі:) Двері зачинені! Вікно! Відкрите вікно! Тут можна спитати! Своєю мереживною рукавичкою я почала пробиратися крізь фіранку, аж поки Ігор не підійшов до вікна і не пояснив, як зайти всередину. Волонтери швиденько підписали мій бейджик, а Микола зробив мені екскурсію по програмці. Я встигла!

На презентації майстер-класів я не була. Тому обирати вирішила за внутрішнім покликом, орієнтуючись виключно по назві і описі в програмці. Відносини. Кохання… Я хочу сьогодні про це! Отже, мені туди!

На майстер-клас до Ірини Корчак я буквально влетіла. Ірина розпочала дуже м’яко, всяко наголошуючи на делікатності теми. Ну так, все правильно, кохання, відносини – це, звичайно, дуже делікатна тема… Так… Чи про що вона зараз? Про щось ще делікатніше? Стооооп… Я потрапила на майстер-клас про секс?… От попала так попала!:) Цікаво, що ж тут буде?… І, як мене вчив колись мій науковий керівник, я зробила три глибокі ковтки повітря, щоб заспокоїти дихання.

Як сказала наприкінці моя напарниця по вправі, тему Ірина подала дуже ніжно. Я б додала, цікаво і без пошлості. Ми виконали три вправи: будували скульптуру кохання, пантомімою зображали формування власної сексуальності і зав’язували бантики хороших спогадів на стрічках сексуальності. Після майстер-класу лак на моїх нігтях, що світліє від нагрівання, став білим.

На вибір другого майстер-класу я вже мала час. Я сиділа в кафе і шукала в неті метод Мюррей. Що це таке? Робота з глибинними емоційними травмами… Це пояснення визначило мій вибір. В мене викликають захоплення люди, які вміють це робити – бережно, чутливо, акуратно, майстерно. Мені кожного разу хочеться навчитися і робити це ще краще – ще бережніше, ще чутливіше, ще акуратніше, ще майстерніше. На майстер-класі Людмила Ільченко розповідала про різновиди психологічних травм і, як наслідок, формування залежних та співзалежних моделей поведінки. Я намагалась не випустити інформації і паралельно думала про людей, яких знаю. Мені було цікаво і сумно.

Мій третій майстер-клас – це верк-шоп для початкуючих психологів від Разіди Ткач. Я толком не знала, про що там. Хотіла піти, бо постать цікава. І я цікавлюся казками та архетипами, а вона в цьому спец. Але я потрапила не на казки! Я потрапила на щось захоплююче і особливе! Разіда запропонувала нам спробувати себе в ролі психолога – в роботі зі справжнім клієнтом! Я не знаю, де ще таке можна спробувати! Бо одне діло, коли до тебе пише хтось зі знайомих, щоб поділитися проблемою чи спитати поради. А інше – коли до тебе підходить справжній (ну хай буде – майже справжній:) клієнт, і ти починаєш з ним терапевтичну бесіду!) Психологи (або ті, хто обрали цю роль у грі) сиділи в центральному колі, а клієнти – в зовнішньому, переміщаючись по команді Разіди від одного психолога до іншого. Разіда пояснювала завдання терапевта на кожному з етапів психологічної консультації, а після кожного етапу «психологічної консультації» давала свій коментар – які загрози підстерігають психолога на цьому етапі (мовою «просвітлених» – клієнтські проекції:), і як він має себе поводити у таких випадках. Від майстер-класу я була в захопленні. Почуття захвату від того, що я сиджу на місці психолога, до мене підходить клієнт і ми ведемо терапевтичну бесіду, залишилося зі мною на весь вечір і, мабуть, досі.

Недільну програму я вирішила розпочати майстер-класом від Ірини Толочко. Це була тілесно-орієнтований напрям, бесіда про тіло. Я на такому ще не була. І, по-правді, просто скучила за Іриною:) Ірина розповідала про образ тіла, про емоційне сприйняття своєї тілесності, про контакт з власним тілом та вміння прислухатися до нього, про збудження і сором, а ми обговорювали в міні-групах почуття сорому. У другій частині майстер-класу ми говорили про ім’я. Чому мене так назвали? Які в мене почуття викликає власне ім’я? Як я до себе звертаюся? Словом, історія моїх відносин з власним іменем:) Ми знову говорили в міні-групах, а потім я ще довго говорила в колі – я і сама не очікувала, що тема власного імені викличе в мене стільки збудження;) А ще я сердилась! Чому Ірина помічає ті реакції учасників майстер-класу, що я не помічаю! Чому Ірина відстежує групові процеси краще, ніж я! Я з усіх сил старалася нічого не пропустити і навчитися в Ірини всьому, що можу навчитися за такий короткий проміжок часу, ввібрати всі краплинки інформації з цього комунікативного поля. Я теж! Я теж так хотіла вміти, як вона!

А потім… Потім була казка! Я не потрапила на казкотерапію до Разіди Ткач, але ж був ще майстер-клас Наталії Буркун та Наталії Кіщук! В дитинстві дідусь перечитав мені цілісінький Тихий океан казок народів світу і засинав перше від мене на міфах древньої Греції:) Я люблю казки. Люблю міфи. Мене зачаровує містична сила їх образів. І я по-своєму (наскільки вже пізнала) люблю Юнга. Тому я була там. Але досі я ніколи не брала участь в подібних іграх. Дві Наталії зі світлими усмішками в очах і на губах запросили нас провести лінію – межу реальності і казкового світу. Ми сказали – хай це буде коло. За межами – реальність, в колі – казка. «А тепер переступіть межу казкового світу» – скомандували ведучі. Я, чесно кажучи, не думала, що це якось вплине на мене. Я брала участь в кількох розстановках, але не відчувала нічого аж такого. Може, тоді я була сконцентрована на критичному сприйнятті реальності, але відчувала себе собою, а не присвоєним мені персонажем. З казковим світом вийшло по-іншому.

Ми переступили межу казкового світу. Хтось казав мені: «Дивись, птаха на твоєму плечі ожила». І я відчула, що ожила. Я побачила світ з тих казок, що знала у дитинстві. І я відчула себе чарівницею. В мне ніколи досі не було такого образу себе. Я і принцесою себе в дитинстві не пригадую, чи уявляла. А тут чарівниця… І ще стільки сили… Нам сказали вибрати собі чарівні предмети, і я подумала «Ну, якщо вже я чарівниця, то хай це буде паличка… Але взагалі-то вона мені не потрібна. Я дуже сильна чарівниця. Моя сила в мені.» Я уявила, що беру чарівну паличку, і вона тут же стала частиною мене. Я не могла стриматися і сказала: «Це звучить нескромно, але я дуже сильна чарівниця.» Я була вражена і захоплена цим дивним новим відчуттям себе. Таке зі мною сталося вперше.

А потім була гра. Ми обирали різні ролі, і казка ожила. Там не було ні принців, ні принцес, ні чарівниць, ні драконів. Там були інші цілющі образи. Казка про розбитий глек, який думав, що від нього мало користі, але насправді завдяки ньому розпустилися квіти. Казка про людину, яка своїми недосконалостями і слабкостями робить світ кращим, хоч і не усвідомлює, яка прекрасна і потрібна світу у цій своїй недосконалості.

Я покинула майстер-клас, сповнена світлої втоми. По-правді, ні на що інше сил у мене вже не було. Але я не могла пропустити шанс отримати ще хоч якусь крихту знань з психології. І я обрала щось таке, що не було б надто складним, але водночас мало зону зросту. Для мене це була тема особистих меж.

З межами в мене бувало по-всякому, на певних етапах життях – повний провал. Але відчуття дна сильно підштовхує вгору. Про межі я читала, зітхала і кивала головою, виконувала вправи, волею-неволею практикувала (робота така – постійно з людьми) і зараз – плюс-мінус. Але трапляється, що і мінус. На майстер-класі Ірина Завадовська познайомила нас з тілесно-орієнтованим методом – бодинамікою. Ми робили парні вправи на відчуття і встановлення особистих меж у відносинах. І хоча вправи були дуже простими, вже наступного дня я усвідомила деякі проблемні зони у моїх межах і навіть зуміла попрацювали над ними при комунікації:)

До речі, про бодинаміку! Харківський психолог Іван Лямзин, на майстер-клас до якого я не потрапила під час фестивалю, вже наступного дня робив шикарну презентацію цього методу. Нею я вже точно не могла знехтувати! Тим більше, дізналася я про захід випадково – доброзичлива людина підказала. А в таких випадках я вірю в долю:) Отже, понеділок став моїм третім фестивальним  днем. Ледве волочучи ноги з роботи, але я була там! І не пошкодувала. Бо і тема, і лектор були дуже навіть вартими уваги. Відповідно до бодинамічного трактування, від зачаття до підліткового віку людина проходить певні «теми» розвитку. Кожна «тема» взаємодії з світом вивчається разом з освоєнням тої чи іншої групи м’язів. Якщо на якомусь етапі людина пережила травму, це призводить до фіксації на етапі (це для психології не нове), що тілесно виражається у специфічному гупер- чи гіпотонусі відповідних м’язів (а в цьому якраз і полягає родзинка методу). Психотерапія відбувається через проходження етапів розвитку з найпізніших до ранніх через застосування ресурсів тіла. Не зважаючи на втому двох днів фестивалю та робочого понеділка, мені було насправді дуже цікаво.

Підсумовуючи прожите і сказане, фестиваль видався для мене  з акцентом на тілесність (сексуальність у Ірини Корчак, образ тіла в Ірино Толочко, тілесно-орієнтовані вправи на побудову меж Ірини Заводовської і насамкінець ще презентація бодинаміки Іваном Лямзиним). Яскравими акцентами фестивалю були для мене два нові переживання – переживання себе у двох нових ролях – психолога (на майстер-класі Разіди Ткач) і чарівниці (на майстер-класі Наталії Буркун та Наталії Кіщук). До того ж я дізналася про новий для мене метод терапії глибоких емоційних травм – метод Мюррей (на презентації Людмили Ільченко). А основним посланням організаторів фестивалю залишається незмінне – бути чутливими і знайти час для себе.

Від себе додам – бути чутливою до себе та інших, бути бережною до себе та інших, піклуватися про себе та інших, знаходити час для важливого, будувати важливі відносини і жити важливим життям.

Фестиваль психології для мене – це палітра методів. Я не передам зараз весь мій захват від палітри методів сучасної психотерапії: і старий добрий психоаналіз, і такий улюблений мною юнгіанський аналіз, і мега-популярний гешталт, і вся феєрія арт-терапевтичних методик (їх можна пізнавати до безмежності!), і психодрама, символдрама, розстановки, тілесно-орієнтовані методики, коучінг-методики… Це лиш те, що я встигла спробувати на фестивалі. А скільки їх всього є! Методи у психотерапії – це те, що приносить нереальний кайф не просто щоб досліджувати, а пробувати практично – на собі і на добровольцях:) Заглиблюватися в себе і допомогти розкритися іншим, розвивати себе і підштовхнути до розвитку інших, зцілювати свої рани і гоїти рани інших.

Фестиваль психології – це дуже круті люди. Яскраві у своїй справжності. Такі, що не бояться жити – відчувати, пробувати, проявляти себе. Люди, які прагнуть пізнати себе, працювати над собою і над відносинами, щоб проживати саме своє, справжнє життя, проживати своє життя по-справжньому А ще люди, які знають, що таке біль, але ризикнули заглянути йому в очі і кинути виклик. Бо на кону життя, і вони його обрали, і воно того варта.

Фестиваль психології – це поштовх до нових пошуків і розвитку. Все більше пізнавати себе, все яскравіше проявляти себе, будувати все кращі відносини, не боятися пробувати себе в новому, виявляти свої почуття, ризикувати бути вразливою  і кожною клітинкою тіла і душі просто жити.

Психологія, любов моя…) Ми відкрили одна одній ще по одній своїй грані;)

Фото: Сергій Аніськов. І Богдан Константинюк. І мої особисті. І селфі. Корочє, все, що згребла:)