Я тут подумала… А  Міленіум ІІІ святкує сьогодні своє повноліття:) Так от чого він таку шумну вечірку нам всім влаштував…) Хоча я не знаю, як там  у них, у міленіумів прийнято… Може, у них повноліття на 210 році життя… Але я привітаю його сьогодні, бо через 189 років можу не застати його дома…)

По-перше, я вітаю його з тим, що він до нього просто дожив…) Бо з такими карколомними трюками, які спадали йому останнім часом на думку, у нього були всі шанси на кардинально протилежне…

По-друге, я дякую йому за його викрутаси. Опинитись у мертвій петлі часу – таке випадає не кожному. Зависнувши у піке над колією історії, отримуєш широкий панорамний огляд: трошки – світу, трошки – людей, а взагалі – свого життя.

Я дякую йому за рік приватного простору – я опинилася повністю у власному космосі. Я так жила, поки в школу не пішла (з тою лиш різницею, що тоді не було онлайнів – так що цього разу я навіть мала хорошу компанію). Враження, наче б весь час був у моїх руках, як кульки – у жонглера. І справа лиш в тому, чи досить вправно я ними жонглюю. Враження, наче я вільна у моєму маленькому приватному космосі, наче я створюю мій маленький приватний космос, в якому проте так бракує ще одного космонавта.

А з іншої сторони, я відчуваю сум – важко віриться, що буде, як колись. Світ з’їжджав з рейок не для того, щоб повернутися у стару колію. Після колеса не стало так само, як до. Після електрики світ не повернувся до попереднього стану. Не можна викреслити епізод з історії – чи то зі світової, чи з власної. Після «самоізоляції» світ навряд стане таким вільним, як був, поки існуватиме «цей» час. Я оплакую вільний світ… А хоча жодні грати не втримають собою дух вільної людини.

В цілому мені непогано працювати онлайн – іноземну мову можна так вчити. І психологічні консультації теж, як не дивно, працюють.  Але  ж яку ностальгію викликає прогулянка по звичному робочому маршруту і пусті коридори навчальних корпусів…

В чомусь доходить до кумедного – я почала носити біжутерію дома і, якщо ще трохи потриває карантин, почну робити домашній макіяж:)  Мама кепкує: «Цікаво, чи розуміють коти своє щастя, коли їх годує молода господиня у рожевих перлинах і напарфумлена французькими духами?» А на який кінець (світу) їх тримати, ті французькі духи?

Я відчуваю внутрішній прорив на фоні соціального вакууму. Мій попередній 2019 рік був дуже соціальним – знайомства, подорожі, професійні набутки. Я відчувала його якимось завершенням, пожинками, збором плодів… Цей рік для мене – дуже приватний і внутрішньо-наповнений. В ньому – мало соціального, але багато внутрішніх сенсів. А ще у ньому багато моєї приватної самотності. Бо ніщо соціальне не відвертає увагу від того, чого нема.

А от від висновків я знову утримаюся. Бо відчуваю те, що відбувається зараз, початком чогось важливого. І хай собі відбувається… Не буду заважати йому висновками…)
З Новим роком Вас, дорогі друзі! Хай у цьому році Вас чекає якнайбільше Добра!

Схоже у блозі:

Подаруйте мені час!?