Не знаю, може є на світі жінка, яка б спокійно могла приїхати з відпустки без яскравих фото! Але точно це не я!))) Проблема ускладнюється тим, що фоточки красиві я хочу, а от позувати – не завжди!) «Лишіть мене!… Не хочу!… Я – як качка у цій позі!… Це – штучно! От просто стану, як в житті… Але ні… Це – занадто просто!… Як же мені стати?…» Монолог внутрішньої паніки вперемішку з непоборним бажанням мати гарні «топ-модельні» карточки – ось секрет чи не всіх моїх фотографій!

Проте брак топ-модельного таланту має у мене свою компенсацію – нестримну буяючу фантазію:))) Може, я і не майстер, ставати в позу качки так, щоб це виглядало «сексі»… Зате «сама собі майстер» придумувати сюжети!) А почалося все в Равді!)

Справа в тому, що Равда – не найбагатший на визначні місця куточок у Болгарії. Це просто селище з хорошим морем, але без пам’яток Юнеско. І от тому я вирішила: “Немає пам’яток? Придумаю собі сюжет сама!”

Я вступила в контакт з астралом, пірнула у ріки несвідомого і – готово! Ідея є! Хочу купатися у червоному платті в розпіненому морі! Спакувала в чемодан довге червоне плаття з блискітками, кілька комплектів вечірньої біжутерії (щоб було з чого вибирати:) і коробочки з вечірнім макіяжем. Все! До моря я готова!

Проблема виявилася там, де й не чекали. За всю відпустку того року не було ні одного штормового дня! Ні, я розумію, що це була значна удача! Але ж блискуче червоне плаття їхало спеціально до розпіненого моря! Аж тут, в останній день відпустки (не зранку навіть, а з обіду!) зірвався шторм! І то не такий-собі якийсь маленький штормик, а хвилі – буранами!)))

Вже за годинку я спускалася у своєму «спецодязі» по скелі до бушуючого моря…) Але і тут нас чекав сюрприз: хоч сильні хвилі до купання, м’яко кажучи,  не запрошували, люди на пляжі все ж були! Як же я фоткатися тепер буду? Фоток я хочу, а глядацької аудиторії – ні! Я ж не можу сказати: «Збирайтеся всі звідси! Я хочу у своєму червоному платті залізти в розпінене море! Ви тут всі мені заважаєте!» Мені хотілося провалитися просто крізь землю, але розуміючи, що іншої нагоди не матиму, я зробила крок вперед. Якщо комусь дуже хочеться, хай собі дивиться! А кому не подобається, може піти! Спецоперація “червоне плаття” розпочалась!

Так воно зрештою і вийшло! Хтось відпочивав, взагалі не звертаючи на мене уваги. Хтось пішов (може, у нього справи були?). Кілька усміхнених літніх жінок зробили комплімент моєму платтю:) Але найкращий «пам’ятний» комплімент я отримала від хлопчика п’яти-семи років:) Коли я почала приміряти то одну, то іншу біжутерію, а мама – робити перші кадри, він розпочав спостереження. Спочатку на відстані… Потім, крок за кроком, підходячи ближче… А потім, коли я нарешті визначилася з комплектом блискіток і ступила в море, він зупинився зовсім біля нас і широко відкрив рота:))) Так він і стояв, змінивши округлений рот на широку посмішку, поки не підійшла його розсерджена  мама і не потягнула із пляжу геть!)

Іншою задумкою була фотосесія на світанку зі свічею. Це була не цілком моя ідея, дівчину на пляжі зі свічкою в руках я побачила в якомусь журналі і захотіла подати цей образ на свій лад! Отже, що мало бути? Мала бути плоска плаваюча свічка, якою б я запалювала сонце. Потім свічка мала плавати у тихому, дзеркально чистому морі, а я – імітувати, наче пензликом малюю на небі схід. По всьому я планувала купатися біля свічі.

Мама ідею витримала стійко. З останніх кишенькових грошей, призначених на булочки, ми купила ароматну болгарську свічу – троянду. Насправді, свіча могла б бути і проста. Але у туристичному селищі таку знайти набагато важче, ніж сувенірну. Ми накрутили будильник і прокинулися вдосвіта. Перша несподіванка нас чекала одразу з відкриттям вікна. Вдосвіта холодно! Навіть у південному селищі – дуже холодно! І вітряно до всього щастя! Але ми одягнули куртки і пішли. На пляжі нас чекав другий сюрприз. Як виявилося, море на світанку зовсім не завжди погідне. А, коли надворі вітряно, дуже навіть навпаки. Тому запустити свічу, щоб вона плавала по сонячній доріжці – завдання майже нереальне. Більше того, мені самій залізти у воді при такій температурі – не набагато реальніше.

Та фотосесія все ж склалася. Я імітувала, наче вмокую пензлик у фарби і малюю просто на небі – визріваюче сонце. Потім мама кілька разів сфоткала мене з палаючою свічкою в руках. Куртку я зняла лиш пізніше, і то на кілька кадрів:) А потім, набравшись сміливості від припікаючих промінчиків сонця, просто в куртці залізла в море:)))

***

«То якою ж має бути тематика фотосесії цього року» – напружено вступала в контакт з астралом я. Ідея прийшла несподівано. Я значною мірою люблю мистецтво романсу, і Ютюб запропонував мені Поліну Агурєєву «Девушка из Нагасаки». Це було воно! Те, що я шукала! Я побачила себе у майці-тільняжці з татуюваннями на руках! Я буду дівчиною головного пірата!)

Майка-тільняжка знайшлася у кіоску досить швидко. А от з татуюваннями – проблема. Мене хвилюють і манять естетично викарбувані на тілі символи, і я не раз уявляла себе з чимось схожим… Але з моєю сміливістю… Я, може, до пенсії зважусь! Тому ми пішли «екологічним» шляхом – тимчасове тату! Так принаймні хоч на тиждень на моєму плечі оселилися дві омріяні чайки в польоті!

Хоча зрештою родзинкою образу у моїй внутрішній скарбничці спогадів стало дещо інше… Там, у пісні, є такі слова… «Следы проказы на руках…» “Ну що за дурниці?”, думала я. Так, без цього «елементу образу» ми точно обійдемось! Я ж тоді не знала, що на морі мене чекають «крокодили»!))) З їх допомогою мій образ і став довершеним! Невеликі груди, це раз! Тут я не старалася, природа сама… Губи, червоні як маки – це два – взагалі не проблема! Червону помаду я люблю! Майка-тільняжка, це три! Я – молодець, прикупила;) Татуювання, це чотири! Мрія, мрія, мрія!… І, останній штрих – сліди укусів на руках – зробили місцеві художники – невидимі людському оку мешканці селища Равда! Одного бракувало лиш… Капітана піратського судна! Але що я розмріялася… Як мед – так ложкою!)

Того року до дому ми їхали з відчуттям «ледве ноги винесли». Може, водяні гадюки і не отруйні, а комарі – таки не крокодили… Але, роблячи зупинки через кожен метр (не легка це справа, опівдні йти степовою дорогою з сімома поклажами:), ми з полегкістю зітхали: цю відпустку пережили таки!

… море, море, море… Чи буває на Землі щось кращого? Ніжніше шовку і палкіше полум’я! Гарне, як космос, і живе, як земля! Безкрає, як вічність. І з глибиною людської душі.

Початок історії:

Аморе, море ˂3 (ч.1: Далеке плавання)

Читайте схоже:

Тапочки для принцес

Марк (ч.1)