Поки фото з ялинкою ще хоч трохи актуальні… Спішу поділитися ще однією казковою саморобкою, яку я встигла таки у передсвятковий сезон! Цей дивовижний
День святого Мартіна 🐦🔥
Я підшукувала собі свята осені. Так, щоб можна було відчути її неповторність і смак. Бо кожна пора року має свої особливі свята: зима – це Різдвяний цикл, весна – сіяння Великодня, літо – від Трійці до Спаса… Та і взагалі: літо само по собі – вже свято! А от осінь якась обділена виходить… Бракує свят із колоритними традиціями… Треба виправляти!
Я давно вже запримітила собі День святого Мартіна:) Відколи я вперше прочитала зі студентами про це свято, кілька листопадів поспіль безуспішно підстерігала його. День святого Мартіна (11.11) – це свято глибокої осені, коли вже не так грає золотиста заграва, але ще не засяяли різдвяні вогні. Німці випікають чоловічків-векманів (схожих на Печеньку зі Шрека) та запікають гусака, діти йдуть з ліхтариками за вершником на коні, а дорослі розводять багаття.
Чим же так полюбився людям святий Мартін? Історія святого світла і радісна. Мартин Турський (Милостивий) – сповідник і чудотворець – увійшов в історію як перший святий католицької церкви, який прославив Христа довгим праведним життям, а не мученицькою смертю. За професією він був воїном, офіцером кінноти, тому в іконописі зображається на коні. За переданням, він зустрів жебрака і віддав тому половину свого плаща, за що міг бути покараним. У ту ж ніч уві сні до нього прийшов Господь, зодягнутий у плащ Мартіна. Святий був так вражений, що покинув військову службу та пішов у монастир.
Святий Мартін відзначився своїм доброчинством і досі вважається покровителем бідних. Але не лиш бідних – також і лицарства, і аристократів! А після того, як франки прийняли християнство, вони вважали святого своїм покровителем і брали його плащ із собою у походи. Для плаща був створений спеціальний похідний храм, який називався капелою, а священник, який служив у цьому храмі – капеланом.
Дотепну роль у житті святого відіграли гуси:) Кажуть, коли отця Мартіна хотіли призначити на кафедру єпископом, він намагався сховався, але його видали своїм гелготінням гуси. А як тільки він був призначений на посаду, наказав засмажити гуску. Річ у тім, що гуси вважалися птахами язичницького бога Марса, у честь якого був названий Мартін. Тому смаження гуски було символом боротьби з язичництвом, яку вів святий. Очевидно, саме з цією дотепною історією і повʼязана традиція свята – запікати гусей!
Життя святого Мартіна містить ще не одну дивовижну історію, які можна легко відшукати в інтернеті – такий відомий і улюблений цей святий не лиш у Німеччині та Франції, а й по всій Європі. Екзорцист, доброчинець, чудотворець, засновник чернечого уставу, покровитель лицарства і французької армії, просто улюблений багатьма святий… Кажуть, у день його поховання 11 листопада (коли і відзначають День святого Мартіна), не зважаючи на глибоку осінь, на шляху похоронної процесії розпускалися квіти і встеляли шлях святого до Вічності…
… Темним листопадовим вечором ми прийшли у парк, і це вже само по собі було, наче у казці. Старі багаторічні дерева натягнули над безлюдними доріжками шатро зоряного неба. Ми йшли вглиб, до озера – десь там, біля водойми мало відбутися святкування. На якесь диво на нічліг ще не пішли вівці і позиркували зі своєї затишної кошари на поодиноких гостей вечірнього парку. Заблищало водне плесо, а на ньому – сполохані пізнім дійством качки вирішили насолодитися нічним купанням. «От якби до нас ще лис вийшов» – без всякої надії говорили ми по дорозі у парк. А він і вийшов! Правда, спілкуватися з нами не захотів – качки у озері його цікавили однозначно більше!
Взагалі ми не знали, у якій саме точці цього гігантського шмату території має відбуватися свято – тому просто йшли туди, де буде багато дітей. І коли нам назустріч почала виходити малеча з ліхтариками – зрозуміли, що ми на місці.
Яких тут ліхтариків лиш не було! І казкові персонажі, і кулі-планети, і адвентові зорі хтось із балкону зняв, і просто світлячки-гірлянди!А одна жінка нарядилась у всіяний блискітками плащ! Шкода, що у мене нема ліхтарика… Треба було до свята готуватися… Зі сцени з дітьми розмовляли святий Мартін та його милий плюшевий коник А тоді вийшов хор малюків і заспівав пісеньку: «Ich gehe mit meiner Laterne, und meine Laterne mit mir…“ ( Іду із своїм я ліхтариком, ліхтарик зі мною іде…), і сяюча хода рушила навколо озера – до багаття.
Дорогою до вогнища музиканти грали мелодію тої самої пісеньки, а вогонь купався у воді, розквітаючи, наче полумʼяне латаття або розкішний чудернацький птах. Качки, які прокинулись від шуму, купалися на вогняній доріжці. „Іду із своїм я ліхтариком, ліхтарик зі мною іде… А зорі так сяють на небі, мій ліхтарик зі мною іде… Бом-бом…»
Я підходила все ближче і ближче до багаття, вогняний птах розлітався іскорками полумʼяного шампанського, наче він джин, випущений на волю із пляшки, а мої щоки розпікалися, як свіжовипечені булочки:) От-от, і розтріскається хрустка скоринка!Ми помітили фотозону: святий Мартін і кінь фотографувалися з малечею. Дівчина, наче сам ангел, роздавала малюкам випечених чоловічків-векманів.
Мені теж дуже хотілося чоловічка, але я розуміла, що чисто формально не підпадаю під категорію «діти», щоб там не думала з цього приводу моя внутрішня дитина:) Тому я простягнула руку, щоб сфотографувати ящик векманів. «Ви хочете пряник?» – спитала мене дівчина-ангел. «Так!» – радісно зголосилася я. «І Ви теж?» – спитала вона маму. Щасливі, ми відійшли від кошика з двома пряниками.
«Ми єдині, хто прийшов сюди без дітей. Хоча ні… Це я прийшла без дітей. Чисто формально, ти прийшла таки з дитиною» – кажу мамі. «Ми привели на свято своїх внутрішніх дітей:) І наші внутрішні діти зараз дуже задоволені…»
Ми знову повернулися до ватри, яка вже суттєво перегоріла, але все ще романтично потріскувала…) Моя романтична душечка хотіла, щоб вогник жеврів, поки остання вуглинка догорить!… Але багаття задмухали зі шлангу рівно о 7ій вечора – по графіку. Люди заплескали у долоні, натовп поволі розтанув, і ліхтарики згасли у глибині ночі. Душа полумʼяного птаха відродилася у пухнастій хмаринці.
Чесно сказати, вони вчасно загасили вогняного птаха. Ми насилу виблудили із темного парку через якийсь невідомий вихід, ледве знаходили свої автобусні зупинки і майже дві години добирались до дому. От це вже перевірене локальне правило: не знаєш місцевості – не виходь будь-де! Топати годину до знайомого виходу затишним знайомим парком мимо знайомого лисика, знайомих каченят і овечок – цілком раціональна трата часу…
Але оскільки квест-історії із вечірнім транспортом у нас тут уже не вперше, ми вирішили не зациклюватися на пригоді, відпустили роздратування на волю і занурилися в обійми теплого ліжка.
А на ранок, коли ми нарешті зважилися скуштувати пряники, вони смакували, як паска!
Схоже у блозі🔥
Впустити те, що не повторюється
Сниться мені якось дідусь і каже: «Хутір затопило.» Я взагалі намагаюся не особливо морочити собі голову снами і різними забобонами – сприймаю таке
Ключик до контенту
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня. Кумедні, чудернацькі, а іноді трошки сумні. Із філософськими висновками;)
Mirrors. Про пошуки і пізнання себе, свого призначення, шляху. Осмислення пройденого і навколишнього світу. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:) Емоції, почуття, відносини… Те, що робить нас живими і надихає жити.
Формула щастя. Мої думки про те, як жити в гармонії із собою та світом, зберігати мир у душі, радість та любов – у серці. Цей розділ містить психологічні техніки.
Танцювальна Вікіпедія. Мій досвід, пов’язаний із уроками танців. Літературне відображення мого задоволення від цього дивовижного мистецтва.
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)
Останні статті
Дякую, що завітали до мого блогу:) Приходьте ще і ще!)
