Ось, ми знов тут… Все – як і минулого року, але магія у тому, що цього разу ми прийшли вчасно – на самий Новий рік✨✨✨🌝 Скраєчку  примостилися Церква памʼяті – такий собі казковий затишний теремочок у неороманському стилі, зі шпилем, що розчинився в небі. Над дверима – розкішна багатогранна зоря, а навпроти – пишна, неохопна, сяюча ялинка.

Підходимо до дверей – зачинено, не зайти… Невже вони змінили розклад, і не буде тут ніякого Богослужіння у Новорічну ніч?.. Ну, принаймні ми спробували… Раптом у мене зʼявляється ідея: а якщо Богослужіння відбувається, але не тут? Меморіальна церква без купола – це, мабуть, музейне приміщення… А діюча церква… Ми швидким кроком «прочісуємо» територію… Синя мозаїчна штуковина… Це вона!

Наче на замовлення, сяюча космічною синню інопланетна колона відчиняється, і з неї виходить прибулець… ну, церковний сторож, тобто… «Заходити не можна. Тут захід.» – каже він парі літніх німців, які випередили нас на кілька кроків. «А хіба немає Новорічного Богослужіння?» – питаю – «Я читала на сайті…» «Так, воно якраз зараз і йде.  Можете зайти. Але не можна виходити.» «Так, звичайно… Ми і не збиралися виходити.» Задоволені, ми потрапляємо всередину. За нами заходить літня пара, яка вже ледь не дозволила відправити себе до дому. Мене сповнює внутрішня гордість: от я і нас, і місцевих на Новорічне Богослужіння запустила! Нарешті ми тут!

Присідаємо скраєчку. Церква повна людей. Я торжествую у серці.  Вдалося! Вдалося таки! Стіни – космічно-сині скляні “цеглинки” – огортають зал сяючим півколом. А  Господь огортає своїми простягнутими руками усіх нас – своїх людей.

Оце таке тепле: «Передайте один-одному знак миру…» Прихожани приймають Святі Таїнства. А я просто радію, що ми тут…💓 «Ми не знаємо, що чекає нас у цьому році. Але ми точно знаємо, що зустрінемо все з Господом».

Люди потроху розходяться, а ми підходимо до вертепика. Деревʼяні фігурки Господнього Дитятка, Марії та Йосипа, пастушків та царів примостилися під затишним шатром із пухнастого ялинкового дерева. Я дивлюся на конструкцію зблизька і трошки під кутом – знизу вверх – і Різдвяна історія наче оживає, я наче занурююся у дивовижний древній світ. Світ звершеної надії, безумовної любові і подарованої вічності.

Світ за порогом церкви іскрить новорічними вогнями. Гірлянди, феєрверки і святковий шум… Як тільки ми вийшли із приміщення, небо над нами заіскрило барвистими бризками вогняного шампанського. Просто як у моїй минулорічній мрії… Ще б келих шампанського сюди… Але то – дрібниці:) З шампанським чи без… Головне, що ми тут!

Над Різдвяним ярмарком – натягнутий купол гірлянд. Із затишних ялинкових чагарників визиркують сяючі олені. За поворотом примостилися два кремезні білосніжні ведмеді у червоних капелюшках та жилетах. А ще далі розмістилося озерце гігантських сяючих лотосів – запрошують до фото-медитації у новорічну ніч;)

Ми заглянули у крамничку з ялинковими іграшками. Тут – цілий казковий світ. Скляні звірі і птахи, муляжі десертів та жіночих аксесуарів… Ялинкові прикраси – на будь-який смак! А ще – свічі менори, снігові кулі і різдвяні поїзди…❄️☃️🚞☃️❄️ «Ой… Іди сюди…» – мамин голос сповнений захвату і цим загрозливо інтригує. «Ми не можемо купляти тут іграшки. Нам це дорого…» «Дивись… Це вони …» Це були ялинкові іграшки із соломки – чи то зірочки, чи сніжинки… Місцева дивовижа затишної душі і чудернацької форми… Ми хотіли собі такі уже два роки поспіль, але нам не траплялися… І ось вони є!🤩 Ми обміняли умовні одиниці на безумовну радість і вийшли з торбинкою, повною зірок. У цю новорічну ніч ми наловили собі зорі…✨✨✨

Надворі ставало все новорічніше – постріли піротехніки звучали все гучніше і загрозливіше:) І хоча минулого року мені хотілося зустріти бій курантів саме біля Церкви памʼяті, інстинкт самозбереження та здоровий глузд взяли своє – мені інстинктивно хотілося рухатися у бік від пострілів, до станції метро. Здається, вистачить з мене святкової атмосфери на цей рік..)

Дорогою до дому небо над коліями раз за разом розквітало вогняним цвітом. Але це були зовсім дрібниці у порівнянні з тим, що робилося у нашому дружному турецькому районі…

Здається, у нашому дружному турецькому районі піротехніка – це улюблений спосіб відсвяткувати Новий рік. От уявіть собі: у багатоквартирних будинках мешкають здебільшого багатодітні турецькі родини, на кожну з яких припадає хоча б по двоє хлопчиків-підлітків, які справою честі мають запустити по кілька салютів (ну і з ними ще тато, який сам не проти запустити якийсь феєрверк)… Небо в алмазах гарантовано!😄

Я голосно привіталася з хлопцями, щоб вони точно нас помітили, і ми спокійним твердим кроком зайшли у підʼїзд. Як тільки двері за нами зачинилися, на порозі вибухнула петарда.💥 «Дякую, хлопці… А все-таки педагогічний досвід – корисна штука» – усміхнулася до себе самої я.😊

Дома нас уже чекали торт і плов. Замість шампанського ми зробили коктейлі – розбавили імбирне пиво персиковим соком🍹 Цього напою я навчилася у танцювальній школі…) Німці взагалі люблять все змішувати: колу з фантою, пиво з лимонадом, імбирне пиво – з персиковим соком… Мені останнє так сподобалось, що я крадькома сфоткала коктейльне меню – наче я – промисловий шпигун…🕵️😂

Дзінь-дзень… Пластмасові стаканчики від десертів тірамісу (зате наче келихи – на ніжках🥂) наповнилися імбирно-персиковим змістом☺️ Збільшення частоти салютів на хвилину віщувало наближення півночі🎆🎇 Я стала біля вікна і дивилася – просто очей не могла відвести, щоб взяти хоч камеру – на безперервно, з усіх країв струменіюче іскорками небо🌌 Могли б до Церкви памʼяті за феєрверками не їздити…😄 Таких феєрверків, як у нашому великому і дружньому турецькому районі, не було, мабуть, ні біля воріт, ні біля парламенту.🤣 Як то каже один народний жарт: «Дякую, любі сусіди, що вам ніяких грошей не шкода на моє захоплення…»😂

Я взяла наш йогуртово-полунично-шоколадний торт і їла його великими шматками просто з підносу. Зазвичай я стараюся не їсти солодке так пізно на ніч… Але цього разу… Полуничний торт сам лікар прописав до Новорічної полуночі…🍓🍰🌛 Ми їли торт у компанії молодого місяця і новонародженого року та задмухували на щастя новорічне небо 🌌

А Вічність вишивала блискучими намистинками безмежне полотно Всесвіту. На нитку часу Вічність населила ще один круглісінький, мов повня, рік.🌝

Початок історії

Новий Новий рік (ч.1)

Схоже у блозі

Тапочки для принцес

Галіанський календар