Я вірю, серед моїх друзів є жменька читачів, яка чекала від мене «берлінських  історій»:) А я взяла і жодної не написала;) Так вже мені вийшло, я не зумисне:) Зате всі мої нові пригоди я приховала у спеціальних сейфиках пам’яті, і зараз хочу  привідкрити один із них:)

Отже, три, два, один! Трапилася ця історія не так давно – влітку, у Берліні, у передостанній день програми. Я поверталася до дому  після насиченого, цікавого і, водночас, дуже стомливого дня! І в мене були плани на вечір. Чесно кажучи, я б залюбки залишилася дома в ліжку, але коли вчора нас питали, хто піде у кіно, я не упустила свій шанс;) І тепер мені було совісно, що Гете-інститут збідніє на один білет.

Я ледве доплелася до електрички, вмостилася на зручному сидінні і стомлено вела підрахунки: 50 хвилин їхати до дому, хвилин 40 на вечерю і перепочинок, а тоді – 50 хвилин повертатися назад. Німці точно якійсь стожильні! І навіщо я той білет замовляла! Але і тинятися десь Берліном дві з гаком години сил у мене вже не було.

У дверях я розминулася з хазяйкою, ми побажали одна одній хорошого вечора, і вона кудись пішла. Уххх… Тепер можна розслабитись. Хоч пів години. А тоді далі йти. Лиш я сама. Лиш я і дім. Затишний, оббитий деревом дім. І ще собака. Лиш я, дім і собака!

***

Тут я хочу повернутись кількома тижнями в минуле. Якщо чесно, я хотіла жити в готелі – щоб не втрачати свободи і тиші. Мене злегка пересмикувало від думки, що хтось буде заходити до мене у кімнату, коли йому заманеться, чіплятися з розмовами на небажані теми і в небажаний час. Я віддаю собі звіт, що я – погана господиня, і мені не хотілося що-небудь чути про це від будь-кого. Я хотіла приходити в тиху кімнату і мовчки лежати пів годинки, слухаючи музику. А потім готувати собі космічно далеку від стандарту «як має готувати жінка трошки за 30» вечерю. Я була згодна навіть переплатити, але жити одна!

Проте Гете-інститут вирішив по-іншому. «Щоб повністю відчути всі країнознавчі аспекти, Ви будете жити у сім’ї». «Ну що ж… Все робиться до кращого…» – вирішила я. У будь-якому випадку, в анкеті я наперед зазначила: «Хочу жити в домі без собак». Але, здається, життя – глухуватий персонаж…) Або просто в нього за сотні років виробилася стареча амнезія:) «Собаки? Що там вона говорила про собак? О! Є дім з собакою! Це для неї саме те!»

Хоча, будемо чесними, в цілому життя мене почуло: моя господиня виявилася ненабридливою жінкою з активним способом життя. Вона не засиджувалася дома, ніколи не заходила в мою кімнату без стуку та необхідності (і взагалі – нечасто заходила) і розпитувала навіть менше, ніж я була готова про себе розповісти. А от собака виявилася цілковитим і великим сюрпризом!

Собак у мене взагалі ніколи не було! Я не знала досі, що означає та чи інша поведінка пса, і як я маю на неї реагувати. Собак я завжди побоювалася і недолюблювала їх через це. Тому, як би кумедно це не звучало, в першу ніч я просто не виходила з кімнати – шлях до ванної пролягав через зал, де жила вівчарка:)

Треба віддати належне співробітникам Гете-інституту, у перший же день до мене підійшла дівчина, пояснила ситуацію і спитала, чи не хочу я змінити житло. Проте мене цілком влаштувала господиня, сподобалася квартира і я вже розпакували сумку:) «Та не з’їсть же вона мене врешті-решт… Це ж розумна домашня вівчарка… Буду вивчати повадки собак…»

Отже, її звали Лайка;) Звідки в чистокровної «німкені» таке слов’янське ім’я, я не спитала. Припускаю, культурний вплив радянської окупації:) Чи то порода по-німецьки так і звучить? Лайка була доволі розумна і в міру привітна до гостей. В перший же день вона дозволила торкнутися своєї густої шубки, але довший час подавала голос, коли я виходила з кімнати чи навіть просто – наближалась до вхідних дверей. Вже згодом я зрозуміла, що собака, якою б розумною не була, все ж не екстрасенс. Вона не знає, хто іде, а тому лає. І я почала з  нею через двері розмовляти кожного разу, коли виймала ключ чи коли йшла у темряві через зал. Німецькою, звичайно ж…) Раптом вона по-українськи не зрозуміє? Німкеня все-таки…) І Лайка замовкала. А в той день, коли відмикаючи двері, я не почула голос Лайки, натомість побачила її перед собою на порозі, я пережила мій маленький тріумф!

Продовження історії: Лайка (ч.2)

Схоже у блозі: ГОЛУБУШКА

InDaZoo (ч.1: Горобці на руці)