Цим важливим заняттям я почала займатися ще від зимових канікул:) Я взагалі завжди за те, щоб вільний час був наповнений змістовним і хорошим, завжди агітую за це моїх ст’юденз (хм… треба буде записати собі пунктом у «виховній роботі»:), тому на фільми в мене часу зазвичай нема. Вже на 20-й хвилині пересічного кіно мене починає смикати за рукав думка «скільки справді важливого я могла б зробити за цей час», «та краще просто поспілкуватися чи прогулятися в цей час», «як нуудно… як тупо… навіщо я це дивлюся?», «це непотрібні мені негативні емоції, мені власних проблем вистачає, ще й фільм…», «хочу подивитися щось смішне… і трохи романтичне… але не тупе… і з хорошим кінцем… смішне, романтичне, але не тупе… той іще квест.» І от під час зимових канікул я розгадала цей квест!)

«Дісней пікчерззз представляє», я так зрозуміла, мій формат:))) Ці фільми мене дійсно наповнюють чимось вічно важливим, теплим, щирим, трошки романтичним і трошки смішним, завжди – з уроками мудрості та щасливим кінцем:) Вони насправді красиві, у них цікава сюжетна лінія і змістовні діалоги. І, що важливо, кожен з них містить своє «послання», свій таємний зміст. Я почала з «Попелюшки» (не моя улюблена казка, але після перегляду діснеївської я її теж, певне, полюблю: «будь сильним і вір в добро!»), перейшла до улюбленого з дитинства «Аладдіна» (спецефекти, екшн – просто ваууу, і дуже він феміністичним у них вийшов, надихає дівчаток займати трон:)), потім – «Красуня і Чудовисько» (я вже колись про це писала, принци – вони ніколи не назовні, принци – вони завжди принци у душі)…  «Моана» (відважна дівчинка-океан, що зважилася піти за своїм покликанням і заплисти за риф…  я закохалася у цей мультфільм:), «Холодне серце» (але ж у жодної із сестер серце холодним не було:), «Покохонтас» (важливо прислухатися до свого духу, коли шукаєш шлях), «Крістофер Робін» (я точно колись про нього окремо напишу!), «Великий і добрий велетень» («Хоч маленька, а добра справа!»)… Вчора до мене в гості приходив «Король Лев»:) І так мене зворушив, що я вирішила написати про цей вражаюче гарний і надихаючий силою мультфільм! А потім… Може, я і про інші розповім. Але сьогодні – король Лев!

Почну з того, що (мульт)фільм дуже красивий та видовищний. Як і всі нові екранізації Дісней, зрештою. Звірі виглядають і рухаються дуже природно, і спершу взагалі складно розібрати, що це анімація, а не «звірята, дресировані на артистів», так грають:) Хоча, може, то мені, я не граю у комп’ютерні ігри, тому не знаю сучасних 3Д-можливостей. Для мене – повний і абсолютний захват, цілковита естетична насолода! Інша сторона медалі: читаю негативні відгуки – саме ця натуралістичність персонажів багатьох глядачів у новій екранізації і відштовхує. Тобто, ефект на любителя виходить…

Але важливо навіть не це! Самою історією я була зворушена, і зворушена до сліз. Справа в тому, що Сімба – не персонаж мого дитинства (от не показували тоді саме цей мульт по ТБ!), і я уявлення не мала, як буде розгортатися сам сюжет. Я сміялася, коли левенята «приймали ванну», мені з усіх сил хотілося «розкусити» лукавство Шрама, я завмерла у напруженому очікуванні, коли Сімба з подругою Налою відправилися на «слоняче кладовище», я була в захваті від сили Муфаси, і в мене капали сльози, коли під копита звірячого натовпу падав старий король Лев. Знову ж таки, читаючи негативні відгуки, розумію, що мені пощастило дивитися фільм без жодних очікувань та асоціацій. Можливо, якби я у дитинстві бачила мальований мультфільм, мені б теж бракувало «старих» персонажів з «живими» емоціями. Ну не відображаються в кішок емоції на мордочках! Ну такі вже вони! Вони по-іншому демонструють прихильність чи неприхильність – характерною поведінкою, особливими вигинами тіла, специфічними торканнями… І автори фільму це прекрасно передали: в той самий спосіб, у який проявляють своє ставлення один до одного леви у новому мультфільмі, проявляють свій настрій і почуття мої коти. Я навіть насміялася з цього вдосталь: ніби збільшена версія наших улюбленців:)

І ще одну (мабуть, найважливішу) тему цього мультфільму хочу підняти. Власне, через неї я і вирішила своїми враженнями ділитися. Я знову ж таки не знаю, чи піднімалася вона у старому мультфільмі, чи це вже новий «одорослили»… Читаю у відгуках, мультфільм був про дорослішання левенятка, яке пережило горе, про пошук себе… І так воно власне і є! Але… Не тільки. Я була до краю вражена тим, наскільки яскраво у новій екранізації «Короля Лева» зображуються дві досить популярні  психологічні теми – модна лінія «ініціації чоловічої зрілості» і трохи менш модна в силу своєї «неконфєтності», але ніяк не менш важлива – «зцілення психологічної травми».

Почну з першої, бо та по суті легша. Власне, що таке сюжет «Короля Лева»? Якщо говорити «казковими» категоріями, це – шлях героя. Маленького хлопчика (левеня) батько забирає з печери матері, щоб показати «володіння» – сферу його влади і його відповідальності. Показує, але відправляє назад до матері – малий ще. В рамках «екскурсії» батько вчить його базовим речам чоловічої зрілості: є речі, які в його владі, є речі, які за межами його влади, влада – це відповідальність за тих, хто тобі довірився. Малюк, наділений чималим «вольовим резервом», але не вміючи опанувати свою природну силу, свою агресію, намагається стати в ряди дорослих левів певним «подвигом» – втечею за межі дозволеного, за межі своїх володінь, по суті, за межі того, що він може і має право контролювати. Він робить те, що і більшість хлопчиків підліткового віку – порушує границі, щоб пришвидшити момент чоловічої ініціації, який ще не настав. Коли батько рятує сина та його подругу від майже неминучої загибелі, він доносить малому ще два важливі аспекти зрілості – сміливість потрібно застосовувати лиш тоді, коли вона потрібна (тобто, вчить сина приборкувати свою агресію) і вказує на зорі – духів великих правителів на небесах (тобто, з’єднує сина з силою всього чоловічою роду, яку він може черпати, коли в нього будуть важкі часи).

Проте малюк знов піддається впливу дядька Шрама (по суті, деструктивна модель мужності – безконтрольна агресія в егоїстичних цілях) і знову намагається довести свою зрілість (власне, демонструючи ту ж таки агресію – імітуючи рев дорослого лева). Виявлена без потреби агресія призводить до непередбачуваних і непідвладних малюку наслідків – у щілину мчить перелякане стадо антилоп, змітаючи все на своєму шляху. Кожен, хто бачив мультфільм у тій чи іншій версії, розвиток подій знає. Король Лев востаннє проявляє свою мужність, рятуючи сина, але сам гине (за допомогою свого брата, який давно мріє про трон).

Втрата батька стає для малюка Сімби початком власного шляху подолання труднощів, дорослішання і зрілості – того шляху, який він хотів передчасно розпочати втечею на слоняче кладовище. Власне, з цього місця і розпочинається так званий «шлях героя» – шлях випробувань і пошуку, долаючи який левенятко стає Левом. У визначений час (час готовності до справжньої зрілості) майже дорослий вже Сімба знову зустрічає подругу дитинства Налу. І тут ми можемо простежити ще один етап ініціації, а саме з’єднання чоловіка зі своєю жіночою, чуттєвою частиною психіки, яку звично називають «анімою». Це – етап формування цілісної особистості, яка включає аспекти і чоловічого, і жіночого «поля». Пропустивши його, молодий лев залишився би під владою деструктивної моделі мужності, яка сприймає лиш агресію та домінування, але витісняє будь-яку емоційність та чуттєвість. Також цей етап свідчить про те, що під час свого шляху Сімба відокремився від матері і може створювати дорослі відносини з жінкою. Після цього молодий Лев (за допомогою «сакрального» мандрила, який власне і виконує обряд ініціації) приймає свого батька, свій рід у себе (власне, з’єднується з чоловічим родом) і формує власну ідентичність.

Завершальним етапом ініціації виступає подвиг – битва зі Шрамом (антигероєм чоловічого реєстру, втіленням свавілля, жорстокості і руйнування). Цю битву, окрім здійснення «сакрального подвигу», можна сприймати також з іншого ракурсу – як битву чоловіка з власними деструктивними потягами (порівняємо зі спробою малюка Сімби увійти в світ дорослих левів, якраз і виявляючи безконтрольну агресію та свавілля). Примітно, що перед битвою Сімба відновлює відносини з матір’ю – теплі, але вже не в якості дитини, а в якості дорослого чоловіка. Нагородою за здійснений подвиг (і приборкану власну деструктивну частину) стає трон – влада зрілого чоловіка у підконтрольних йому межах та відповідальність за тих, хто йому довірився (а не свавілля та експлуатація, якщо порівнювати з маскулінним антигероєм казки). У короля Сімби та королеви Нали народжується левеня. Чоловіче і Жіноче з’єднується. Життя триває.

Продовження: Король Лев (ч.2: Зцілення психологічної травми)

Схоже: Разіда Ткач. Таємниці Шахерезади

«Я люблю дракона»