Я тут недавно текст один писала… Про «чоловіка моєї мрії», чи як його краще назвати… Я тут подумала… Якийсь він в мене
Якою б яскравою не була історія левеняти Сімби крізь призму «шляху героя» та «ініціації чоловічої зрілості», не менш цікавою вона є і для ілюстрації «зцілення психологічної травми».
Поведінка Сімби після загибелі батька може служити ілюстрацією динаміки психологічної травми. Симптоми, притаманні жертвам насильства та специфіку посттравматичного стресового розладу, детально описані у книзі Герман Джудіт «Психологічна травма: шлях до видужання», ми бачимо також у малюка Сімби: біль, провина і сором, відчуття затаврованості і небажання нікому розповідати про пережите, втрата себе, я-ідентичності («я – ніхто»), намагання заглушити біль минулого беззмістовним і безтурботним існуванням, руйнування старих соціальних зав’язків та соціальна ізоляція («мені ніхто не потрібен»), нездатність зробити крок у майбутнє та небажання брати на себе відповідальність. «Чому він не бачить у собі короля, якого бачу я?» – питає молода левиця, не знаючи вочевидь про динаміку психологічної травми.
Цікавою (і зовсім не другорядною) у процесі зцілення Сімби є знов таки роль мандрила Рафікі. Якщо при першому трактуванні сюжету він виступає у ролі мага, що здійснює ритуали – спершу присвоює ім’я малюку, а згодом здійснює обряд ініціації – з’єднує Сімбу з його батьком, його родом, власне, силою чоловічого роду, то при другому трактуванні Рафікі цілком відповідає образу психолога чи психотерапевта. По суті, навіть його атрибут – посох – сам по собі наділяє його роллю провідника. Рафікі змушує Сімбу побачити себе у воді (порівняємо з роллю «дзеркала» психотерапевта), згадати, хто він (формування чи, в даному випадку, відновлення зруйнованої ідентичності), прийняти свого батька у собі (по суті інтеріоризувати батьківський образ, сформувати підтримуючу внутрішню батьківську фігуру), назвати себе знову (реінтеграція особистості, зруйнованої внаслідок психологічної травми).
До речі, друзів Сімби – Пумбу та Тімона – теж можна розцінювати крізь призму психотерапевтичного процесу. Маргіналізовані персонажі, викинуті за межі своїх груп, формують своє власне заспокійливе середовище, по суті, групу взаємопідтримки, чи психотерапевтичну групу (щось на кшталт «анонімних алкоголіків»).
Якщо проживання з Пумбою та Тімоном у райському оазі можна асоціювати з першим етапом психотерапевтичного процесу – стабілізацією, подоланням інтрузивних спогадів, заспокоєнням, то битва зі Шрамом – це вже другий етап, а саме відновлення та проживання травматичного спогаду. Сімба не випадково дозволив Налі піти, залишившись з друзями у оазі. Адже вирушити з нею до дому і вступити у бій зі Шрамом означало для нього повернутися обличчям до своєї травми. І лиш після «психотерапевтичного» сеансу з Рафікі молодий лев зважується на вирішальну битву. Щоб позбавити Сімбу сили, Шрам повертає його до травматичного спогаду і сформованої травмою затаврованої ідентичності «вбивці власного батька». Він активізує сором та провину, намагається знову розділити Сімбу з його рідними – розірвати відновлені зв’язки і позбавити соціальних опор. І йому це практично вдається – ідентичність Сімби хитається, він знову каже «я – ніхто» і зривається зі скелі. Проте якраз цей епізод і дозволяє Сімбі відновити травматичний спогад – він згадує обставини смерті батька, які була приховані від усвідомлення непереносимим болем. Повертаючись і проживаючи свою травму заново, Сімба отримує зцілення і долає Шрама.
До речі, разом із Сімбою у бій з привидами минулого вирушила і його група взаємопідтримки. Ми бачимо, що для кожного з героїв знаходиться свій «ворог» – травматичний спогад, який слід здолати у бою. Так Пумба долає гієн, коли ті ображають його образ тіла («Я не дозволю принижувати мою гідність! Ніхто не має права кривдити мене за те, яким я народився»). Це стає його власною «битвою» і його особистою перемогою – адже з рідного середовища його викинули саме за неприємні прояви тілесності. А Нала в свою чергу долає провідницю гієн – свій дитячий страх смерті і водночас – антиперсонаж жіночого реєстру.
Завершальний етап психотерапевтично-казкового процесу – побудова нових моделей поведінки і нових зав’язків. Примітно (і дуже характерно для багатьох казок), що Сімба не вбиває Шрама, тим самим доводячи, що він не відтворює моделі своєї травми, а долає його, тобто долає свою травму і звільнюється від продиктованих травмою поведінкових патернів. Молодий лев займає свій трон і створює сім’ю – тобто остаточно повертає собі здорову ідентичність, зруйновану травмою, і повертає собі здатність будувати відносини.
Насамкінець хочу сказати, що не претендую на єдиноправильне, всевичерпне і непомильне трактування цієї казкової історії (я вже так наслухалася подібних компліментів з приводу моєї манери формулювати думки, що оправдовуюся наперед:))) Але тим, що помітила в ній важливого, я хочу поділитися. І просто по-людськи, без всяких психологічних мудростей, радію, що відкрила для себе нову світлу і надихаючу історію, повну мудрості, сили і добра:)
Початок: Король Лев: (ч.1: Ініціація чоловічої зрілості)
Схоже: Гортаючи старі тексти
Я тут недавно текст один писала… Про «чоловіка моєї мрії», чи як його краще назвати… Я тут подумала… Якийсь він в мене
Я дуже люблю бувати одна. У цьому є своє, особливе задоволення – відчуття внутрішньої єдності з собою, зі своїми думками і почуттями, відчуття
Dolls. Від «Days Of my Life». Історії, які траплялися зі мною щодня.
Mirrors. Про світ, що відображається в мені, і про мене, що відображаюся у світі.
Inter-hearts. Про те, що діється між серцями:) Струмочки тепла, краплинки суму і океан ніжності:)
Good things. Просто вартісні книги та цікаві фільми. На мій смак, звичайно:)