Я насправді ніколи не любила осені. Не любила хай найпрекраснішого, але зав’ядання природи. Не любила ржавих плям, на які розсипається земля, не любила оманливого, як на схилі літ, тепла. І навіть плодюча перезрілість осені не викликала в мене романтичних сентиментів. Ті, хто оспівує осінь, вони взагалі про що? Вони взагалі це всерйоз? А осінь, мов та занедбана фея, що її не запросили на хрестини, мстила посивілим волоссям туманів та мокрими пальцями дощів.

Ішли роки, і мій настрій все менше змінювався від погоди. Хай буде і два тижні зливи – тільки б сьогодні все було хоч трошки добре. Просто спокійно. Не гірше, ніж вчора. Без поганих новин. Зрештою, мені просто бракує часу, не любити осені. Життя надто коротке, щоб от так просто – не любити. Коли не любити, якщо так хочеться жити? Коли не любити, якщо випав спокійний день, щоб радіти? В мене немає зайвого життя, щоб щось там не любити. Осінь – це ж ціла чверть року! І якщо вже любити життя, то тільки разом з осінню!:)

Я йду мокрою бруківкою осені, але не осені цього року, чи осені минулого, чи якоїсь там визначеної календарної осені. Я йду тою бруківкою спогадів, кожен камінчик з якої – частинка моєї дороги, частинка з дороги моєї приватної осені.

Осінь – це завжди трошки школа. Це як ми підросли за літо. І хто з дівчаток – вже зовсім дівчина, і в кого з хлопців – вуса.

Осінь – це той листяно-дощовий день десятого класу, коли я думала, наче обирати курси підготовки до вступу в університет – це страшенно серйозно, і від цього залежить все моє подальше життя. Наче потім я не обиратиму ще дві освіти, і наче у свої тридцять не думатиму, що ж мені робити далі.

Осінь – це захист моєї кандидатської, і хризантеми у блюдечках. Квіткові голівки у блюдечка розкладала літня жінка, яка залишалася зі мною малою, коли всі домашні були на роботі. Вона, правда, гігантські георгіни, кожна – розміром з блюдечко, збирала. Ну, а я – різнокольорові хризантеми. Обривала просто перед захистом цвіт, складала різні палітри і розкладала по столах між паперами. І хай хто-небудь інший про водичку з канцелярією турбується! А я буду розкладати квіти!) Зате мій захист був з ароматом хризантем:)

Ну і тепер… Осінь – це коли я ще не відпочила за літо, а вже знову робота.

А ще…))) Осінь – це День народження однієї особливої подруги. Вона любить осінні кольори (я ж не помиляюся, Настю?), і вони їй личать. Може, це все тому, що сама народилася восени. Безшабашна людина осені.

Для мене дружба з Настею – це, перш за все, важливі запитання. Я люблю людей, які питають. Ну, тобто, я люблю поговорити. Багато поговорити. Про важливе. Про те, що хвилює. Про справжнє. А особливо – вся рум’яніючи від захоплення та ентузіазму, підвищуючи голос у громадських місцях – накрити довірливого співрозмовника водоспадом моїх нових захватів, геніальних ідей і «100 % все вийде» планів:) Але я не люблю говорити в режимі «радіо». Я радо розкажу тому, кому цікаво. І я люблю людей, які питають:) А важливі розмови з Настею мають запах мокрого осіннього листя.

Кожного року перед Днем народження Насті у мене передчуття затишку і особливої, казкової атмосфери…Я люблю бувати в цій компанії. Величезна група дівчат, але так невимушено і легко знаходяться спільні теми. Компанія, в якій завжди весело. Хоч більшість з них не вживає алкоголю взагалі (і я там чи не найбільший алкоголік:), не було ще жодної невеселої чи нецікавої вечірки. А ще – інтимність. Тихе тепло інтимності, домашності, однодушності.

На одній з цих вечірок я познайомилась з дівчиною у червоних шкарпетках (ми зіштовхнулися ніжками під столом і заговорили, я вже колись писала). Оксанка одразу чомусь вирішила додати мене в «кращі друзі». Так воно і сталося. Ми потім зустрічалися утрьох. Для мене це завжди була дружба, сповнена магії і казки. Дружба перетворень і росту. Інтимних розмов про важливе, значиме. Пошуку себе і мрій про майбутнє. Я завжди могла розказати справді важливі новини і поділитися химерними планами. Бо знала, що можу розраховувати на інтерес і підтримку, а не насмішки і критику. А ще вся ця безшабашність! Не треба з себе нікого «строїти». Можна голосно сміятися. І одягатися у стилі «антигламур»:) Дружба, в якій просто добре. Я з цими дівчатами така вільна!

Продовження: Мехенді корицею осені (частина 2)

Схоже: #япрацююзлюдьми

Близькість – це …