Парад думок після відвідування Природознавчого музею

1)Якщо коханий називає тебе пташечкою, не поспішай радіти. Може, він має на увазі птеродактелицю! «Дівице, дівице, а що ти за птиця?» «Птеродактелиця!»‍ А Ви знали, що тілобудова птахів нагадує будову динозаврів? І поки філософи дискутують, хто зʼявився першим, курка чи яйце, для природничників очевидно: першим був птеродактель!

2)А, до речі, у музеї у мене вже є улюблена динозавриха! Звідки я знаю, що це – дівчинка? Все просто: який хлопчик буде так чарівно посміхатися на селфі, так стежити за фігурою і так вишукано граційно гнути хвоста?

3)Хочу читати. Читати хочу. Дуже хочу читати! Бо забиваю собі голову чим завгодно!… А краще б динозаврами і зорями. Особливо динозаври виграють у конкурентній боротьбі із нелюблячими чоловіками. Краще б я всі ті роки переймалася динозаврами!

Мені бракує тих часів, коли можна було дізнаватися про все на світі потроху – трохи біології, трохи географії, трохи хімії… І багато різних книг! Мені бракує книг. Я розумію, людина не може займатися у житті всім одночасно, мусиш обирати спеціалізацію. Але як захоплююче пізнавати світ як цілість, як взаємозвʼязану систему!

4)Коли студенти говорили мені про непотрібні предмети і непрактичні спеціальності, треба було розповідати їм, що хтось на світі і динозаврів досліджує! І хто би що з цього приводу не думав, для мене світ був би неповноцінним без дослідників динозаврів!

5)Розбираємося, як влаштований динозавр. Найкрупніший із відомих видів міг бути високим, як пʼятиповерховий будинок, і важити до 70 тон. І вимахували вони такі переважно на рослинній їжі (хоча згодом зʼявилися і хижі різновиди). Звідки це відомо? По щелепах! «Покажи мені свої зуби, і я скажу, що ти їш.» Але парадокс у тому, що зуби їхні не були пристосовані до жування, і тому динозаври мусили заковтувати цілі гілки! Можливо, тому вони ковтали і камені – для допомоги у травленні, наче курки!

6)Цікаво, що шиї гігантських динозаврів погано гнулися догори, тому, певне, їм і треба було рости такими великими – щоб хрупати крони дерев зверху вниз! Словом, паслися собі, наче гігантська худоба. Або це шиї у них перестали задиратися вгору, бо вони надто часто дивилися вниз? Де причина? Де наслідок? Хто знає? Але щось мені ця динозавряча осанка так нагадує! А, точно!Мене, коли я залипаю у смартфон!

7)А ще у найбільшого з динозаврів була крихітна у пропорції до корпусу голова, тому йому доводилося більшість свого часу проводити за трапезою – щоб наситити пʼятиповерхову тушку! Ми задалися питанням: а чому тоді у нього така маленька голова? Виходить, у нього та ж сама турбота, що і у жирафа – треба якось втримати голову на довжелезній шиї! З тої ж причини він відростив і довжелезний хвіст – для балансу та грації.

8)А от ще цікаве: у динозаврів було величезне чотирикамерне серце і повітряні мішки – знову як у птахів! І, до речі, шипи на спині у меншого різновиду динозавра могли бути не лиш для відлякування хижих родичів, а й для красування перед динозаврихами і просто – для терморегуляції. А ще у динозаврів виявили зачатки пірʼя… А, з іншої сторони: невідомо ще, чи були насправді динозаври, а зачатки пірʼя на них вже знайшли!

9)Коли відкопали динозавра-рекса і біля нього – гніздо, вчені допустили, що він крав яйця. Його прозвали динозавром-яйцекрадом. У комікси і мультики він увійшов як злодюжка. А потім цю гіпотезу спростували і сказали, що то було його гніздо і його потомство, яке він хотів висидіти. Люди ще толком не розібралися, чи жили динозаври насправді, склавши їх з гігантських кісток, мов з кубиків лего… А вже звели на них наклеп, приписавши їм лихі наміри…

10)Біля динозавра-рекса стоїть крихітне курчатко. Типу, еволюція. Біля продвинутої мавпи – людина. І запитання: «В чому сенс життя?» Типу, це таке фірмове людське питання, яке кожен собі ставить. Все-таки складно віриться, що курка походить від динозавра. Не ті тепер пішли динозаври, ой не ті… Куди котиться світ? Навіть динозаври, і ті зміліли… От говорять: еволюція, еволюція… А до чого доеволюціонувала людина? Здається, дехто до страуса. Голова – у піску, і повністю атрофувалися крила…

11)Пройшлася колекціями опудал. Досить цікаво, але краще б ці звірі жили… Я би краще подивилася на них у зоопарку! Мабуть, так було потрібно для розвитку знань: студенти могли ознайомитися з дивовижними видами тварин із різних куточків планети… Але зараз такі цифрові технології! Можливо, вони дозволять хоча б не вбивати більше для науки?… Кого тут тільки немає… Від зайця до лева… Милі пухнастики і розкішні хижаки. Але вони вбивають, щоб прожити, і самі є ланкою екосистеми. Все-рівно найлютіший і найжорстокіший хижак на землі – це людина… Для чого вбиває людина?.. Якби люди думали більше про динозаврів, на світі було б набагато більше спокою і добра… Але люди думають про владу, про славу, про гроші… І є так, як є.

12)Біля опудал чайок – фільм «Мрія про політ». Коротке документальне кіно про спроби людей змайструвати літальні апарати. Дивовижні штуковини долають пару метрів і падають. А поруч летять чайки – стрімкі, вільні, ширококрилі…

13)Ще підходили до земної кулі у розрізі – досліджували шари Землі, спостерігали за кипінням магми, заходили у сонячну систему, фотографувалися із планетами і, умостившись на диванчику, дивились на створення Всесвіту.

14)На завершення – зал з мінералами. Перша думка: «Які б гарні намистечка з цього добра вийшли…» Але розумію, що такі чудеса природи не можна переводити на біжутерію. Гігантські самоцвіти дивовижних форм з різних куточків землі – і до найбільших можна дотягнутися рукою, погладити… Знайшла, до речі, і маленький камінчик із надписом «Крим, Україна»…

15)Вийшли, повні щасливої втоми і захвату, із закриттям музею. Із жагою до знань і пізнання світу. Читала всі таблички, поки голова вміщала ще інформацію!.. Але скільки всього не вмістила… А книги вмістили… Стара забута радість дослідження і відкриття нового… От якби взяти і ту радість собі повернути!.. Замість шкідливих думок і гортання неважливих новин… Вийде? Не вийде?… Але спробувати варта!

Із жагою до знань та допитливістю до світу –

Галина Івасюк

Схоже у блозі

Один день у світі шпигунів

ШШШііі, бо почує ШІ