Я давно хотіла про них написати. Але кожного разу огортала хвиля мрійливої ніжності і не давала викласти думку.

Про фотографії старих актрис. Про жінок, що співають про кохання.

Про жінок, які мало ще коли такі справжні, як коли говорять про кохання. Про жінок, що струменіють коханням зсередини  і через крайчики розливаються коханням.

Так і хочеться по-старечому сказати: не ті тепер пішли актриси, не ті…) Мов пластикові ляльки з мертвими обличчями і скляними очима.

А я хочу написати про тих жінок, що іскряться коханням.

Люблю, коли жінка розкішна і граційна, мов рись. Коли непристойно голосно сміється і танцює до повної знемоги. Коли іскриться, мов келих шампанського, і заполонює своїм блиском. Люблю, коли не в міру багато блискіток, мережива і квітів, але все це не псує вишуканості наряду, ані не зайво.

Люблю, коли жінка – мов піна молочно – морська. Ніби молоко, що поклали закипіти, а воно запінилось і збігає через край. Топиться, як морозиво, і затоплює блюдечко солодкою ніжністю. Голос підтоплений, а погляд ллється солодкою патокою з-під примружених повік. Не може ні про що думати, і нічого не може робити, бо хвиля ніжності затопила з голови до ніг, і просочується крізь млосну напівпосмішку та приплющені повіки безмовною піснею кохання.

Хоча буває і таке, що серце розбивається на дрібнесенькі крихітні кришталики, і кожен з них сочиться сльозою, а проте продовжує виблискувати і тихо наспівувати про кохання. А потім гравітація життя збирає жменьку кришталиків докупи, і жінка знову іскриться коханням і співає про кохання.

А буває, серце так калатає, аж важко дихати, аж задихаєшся, загораєшся, палаєш коханням. А потім туляєшся розрум’яненим гарячим обличчям до холодильника, щоб трохи опанувати себе. І жінка знову співає про кохання. Ти не віриш, що кохаю? А я можу знову і знову: кохаю, кохаю і ще раз кохаю…

І хто таке сказав, що жінка має соромитись своїх почуттів? Немає більш природного почуття для жінки, ніж кохання. Може, жінка взагалі мало в чому так впевнена, як у своїх почуттях? Може, я не так впевнена, чи хочу кави, чи чаю,  ніж в тому, з ким хочу бути і кого кохаю?

І хто сказав, що жінка має соромитись освідчуватись у коханні? Коли нічого немає природнішого, ніж жінка, яка говорить про кохання. Дозвольте жінці говорити про кохання! І не треба допомагати взагалі… Просто мовчи і купайся собі у теплій патоці кохання, що збігає через край. Можеш взагалі нічого не говорити. Просто не вимикай тепло, і жінка буде пінитися коханням через край.

Люблю, коли жінка кутається в коханні і огортає своїм коханням. Кутається – мов у м’яку пухову ковдру. І огортає – мов м’якою пуховою ковдрою. Огортає собою серце коханого чоловіка. Так, щоб не холодно, і не задушно. Огортає хвилею кохання і ніжності, м’якою і теплою, мов продовження самої себе. Чому жінка має соромитися частини самої себе?

Помовч і дай жінці говорити про кохання. Притулитися, нашіптувати на вушко ніжності і гладити зап’ястя. Окутувати тебе своїм коханням. Зігрівати тебе коханням. Пестити коханням.

І що тут вдієш, як серце коханого чоловіка пестити хочеться дуже? Окутати теплом і ніжностями. Відігріти кохане сердечко. І відживити коханням.

Хто сказав, що кохання – це слабкість для жінки, коли воно – сила? Сила, що затоплює солодкою ніжною патокою простір і відживлює життя.

Давно хотіла розповісти про жінок, які співають про кохання…)

30.05.2018

Схоже: To whom it may concern

Близькість – це …

Пошепки