(Продовження до 4-го елементу щастя)

Я би допустила, що проблема «хронічної невдячності» окремих людей може бути пов’язана із поганою самооцінкою і песимістичним ставленням до життя, а якщо глибинніше – проблема також із внутрішньою (не)цінністю. Якщо я сама нецінна, то переношу відчуття власної нецінності назовні. І люди, які оточують мене – нецінні, дари, слова і вчинки їхні – недостатні або «нещирі», «не про мене», речі – не такі хороші, як би хотілося… Життя в цілому – нецінне, гірше, ніж у інших, якесь не таке.

І хоч такий тип «світобачення» – це вже у оптимальному випадку запрошення на консультацію до психолога, і невдячність тут не причина, а скоріше наслідок… Все-таки маленьку «самодопомогу» надати собі можна просто забороною на внутрішню критику і знецінення перш за все себе та свого життя. Без менатальних жуйок і безкінечних внутрішніх картань: Ви – цінність. Ваше життя – цінне. Без дискусій. Хочете довести протилежне – у розмові з психологом, йому розкажете про свою нецінність. Собі не треба. Лишіть свою нещасну голову в спокої. Все!

***

А є ще такий особливий вид невдячності / знецінення – «сприймати як належне»… Він властивий дітям з дуже благополучних сімей і людям, які зовсім не знали життя. Коли здоров’я, люблячі близькі, хороше ставлення, якісні речі, цікава наповненість життя – все це було від народження і безвідмовно, а тому починає здаватися нормальним і не вартим особливої уваги. Бо якщо хороше сприймається як само собою зрозуміле, розкіш стає нормальною планкою домагань, а найменші труднощі – катастрофою… А що буде, коли постане справді серйозна проблема?

В цьому сенсі, невдячність – це більше проблема щасливих людей і спокійних часів. Труднощі вчать цінувати кожну мить і не відгодовувати мух до особливо крупних масштабів.

Не сприймати життя, як належне, нічого в житті не сприймати як належне – здається, цьому і так навчила українців війна, а я зараз лиш повторюю пройдені всім суспільством уроки. Ніщо не належить нам по факту народження – ні здоров‘я, ні розум, ні краса, ні сім’я, ні добробут, ні тим більше щасливе спокійне життя.

Сприймати як належне – це знецінювати. Знецінювати – позбавляти себе смаку життя. Бо як життя може смакувати, коли у ньому немає нічого цінного?

Протиотрута до такої втрати смаку життя – знову ж вдячність. Відчуття власної самоцінності та цінності кожного, навіть найменшого дару життя.

Нічого у житті не можна сприймати як належне! Саме життя нам не належне. Хтось не отримав шанс народитися, хтось не дожив навіть до року, а когось з нами уже нема.

Кожен день життя і життя наших близьких – це вже велика цінність, великий дар, який не належний нам просто «бо так має бути». Здоров’я (відсутність важких хвороб) – це великий скарб. Кожен день життя батьків – це дар. Можливість бути незадоволеним життям і щось змінювати у ньому – це вже щастя і можливість, яка дісталось не кожному. Нещодавно почула уривок мотиваційної промови, і мене зачепило… Спікер говорив на тему «поганих» днів ту банальну істину, яка чомусь завжди забувається у погоні за журавлями і у битвах з вітряками. «Я прокинувся? Я ходжу? Я сам справляю нужду? Я – щаслива людина. Який ще може бути поганий день?»

Початок теми:

Формула щастя (4-й елемент)

Формула щастя

Продовження:

Формула щастя. “Складна” вдячність і техніки