Після історії з ялинкою я стала трошки помішаною на виборах….) Не  маю на увазі ті численні трагікомічні перипетії, що спіткали Україну впродовж останніх років. Це було б смішно, якби не було так сумно… Але я ж уникаю політичних тем у моїх постах. Маю на увазі: я стала трошки помішаною на власних життєвих виборах.

Роблячи екскурс у мою особисту історію, а разом з тим – у мою особистість: розширитися мені завжди було легше, ніж звузитись. Написати ще – простіше, ніж скоротити, а якщо вже досліджувати витоки проблеми – то «від царя Гороха» (цитую мого керівника магістерської, якщо що….)

Я прекрасно вмію захоплювати все споріднене, помічати так чи так дотичне, братися за те, що мені також було б під силу… І насправді я не вважаю цю мою характеристику недоліком. Просто особливість світосприйняття, яка часто стає мені у нагоді – коли треба знайти нетипове рішення, побачити проблему у комплексі, з різних боків, спланувати щось стратегічно-грандіозне на багато часу вперед. Але це особливість, яка має принаймні дві сторони медалі.

(Цікаво, той, хто вигадав дану приказку, знав взагалі, що медаль має ще округле ребро із зубчиками, а також начинку, яка може відповідати чи не відповідати заявленому на поверхні блиску? А він знав, що медаль по-різному виглядає з різних точок простору? І на різних планетах мала б різну вагу? Чи все, що нам треба знати, це про дві сторони медалі?…)

Так от… Яким би складним і багатоманітним не був світ, є люди, які завжди бачать лиш дві сторони медалі. Спробую і я глянути на світ крізь цей підхід:) Якщо лицева, глянцева сторона мого світобачення – це охопити предмет з усіх сторін, в усіх доступних мені параметрах та зв’язках, то виворітна, тіньова сторона – як же мені важко звузитися і зробити вибір!

Коли я бачу, як хтось далі свого носа глянути не хоче, зациклився на одному (і то не найкращому!) варіанті та ще й світ прокрустовим ложем свого світогляду обтяти хоче (А чого він такий кривий? Виходить за рамки шаблону… Неправильний світ, виходить! У світогляд не вписався…), то просто … переживаю вищий ступінь подивування і, чесно, роздратування! Та розширся, врешті-решт! Подивись вправо, вліво, вгору, собі під ноги… Не обов’язково навіть дивитися на світ з усіх сторін! Просто вибери собі самому кращий варіант!..

Справді, декому дуже б не пошкодило трохи «розширитися»… Але, буду чесною, мені – звузитися.

Після історії з ялинкою я стала трохи помішаною на виборах. Так, світ справді містить у собі багато різного. Але не все це розмаїття – для мене… Це життєві можливості, перспективи і задачі для різних людей, а їх у світі чимало… Я маю навчитися обирати собі у своє життя саме своє! Те, що я зможу підняти! Те, що ідеально пасуватиме до розмірів мого життя… У мій дім, у дім мого життя, я маю поставити ялинку мого розміру!

Я вчуся відкидати зайве, надлишкове, невчасне, відволікаюче…

Я вчуся розрізняти: моє – не моє – саме моє….

Я фанатично прагну обирати саме моє – одяг і біжутерію, справи і хобі-класи, перспективи і людей.

Я намагаюся відмовитися від жадібності і покласти собі на блюдо саме те, що зможу з’їсти, і саме в тій кількості, що мені посильна.

Я прагну з коробки лего під назвою «Моє життя» повикидати всі сторонні, підкинуті з чужих коробок деталі, щоб з пасуючих одна до одної деталей зібрати пасуючу саме мені модель життя.

***

Насправді я зупинилася на пів слові. Я не завершила цей текст тоді, коли писала. Бо з усіх сторін на мене посипалася лавина зовсім чужих, ніяк не потрібних мені справ (і нікому не потрібних взагалі, я зараз не про благодійність). Таких справ, які не вписуються ні в категорію «важливі», ні в категорію «цікаві», ні в категорію «корисні», ні навіть у «дохідні» на лихий кінець! В мене постає запитання до лайф-коучів: «В яку чергу слід виконувати неважливі, непотрібні, некорисні, нецікаві і недохідні справи?»

А от в першу чергу, і то бездоганно щоб було! Я дратувалася і закипала у відчаї: це не те,  чим я маю зараз займатися! Це відводить мене від моїх життєвих цілей далеко вбік! Як грязюка якась замилює очі! Я не хочу це робити! Але щоб не робити цього, я маю відмовитися від того, що в мене вже є… Від того, що дає відчуття стабільності і химерної, хай буде, впевненості…

Я не можу покинути все в один момент… Не можу раптово відмовитися від того, що є, на користь образу з моєї уяви. Відмовитися від якоря, щоб відчалити услід за мрією… Скинути баласт, щоб полетіти…  Анулювати безглуздя, щоб наповнювати моє життя моїм сенсом… Відмовитися від чужого, щоб обирати своє… Щоб обрати своє життя…

Якби я лиш була досить рішучою, щоб спалювати мости! Якби я могла ступити на дно морське, а хвилі щоб замкнулися за мною! Щоб закрили мою спину від привидів щоденної стабільності, які в сутності є наглядачами рабів… Якби я лиш змогла відмовитися від міражу безпеки, щоб обрати своє і піти своїм шляхом. Якби я змогла… Пам’ятати про смерть і обрати вартісне.

Поштовх до цих роздумів: Ялинка мого розміру

Схоже у блозі: Час мого життя (частина 1)

У пошуках себе

Хто я?