Останнім часом я черпаю натхнення і радість життя від літніх людей.

Десь я таке читала, чи то у темпористиці (чи ще в якійсь екзотичній світоглядній системі, що б на це не казала офіційна психологія, а я таке люблю)…. Словом, не знаю, де, але мені допомагає: «Якщо сумно оглянутися на минуле, дивіться на дітей. Якщо страшно заглянути у майбутнє, дивіться на старих.»

Якби мене спитали, якою бачу себе у старості, то донедавна відповіла б: «Я стільки не проживу…» Мій батько помер, коли йому ще не було 58-ми… Мої бабусі померли теж не у глибокій старості – живою я не пам’ятаю жодну… То, мабуть, і моє життя буде коротким? Якою я буду у старості…. А я буду взагалі у старості?…

Але останнім часом я черпаю радість життя від літніх людей. Мені непросто зараз, мені страшно заглянути у майбутнє, і я дивлюся на них. Я колекціоную собі їх історії і консервую ту мудрість, які вони зібрали на своєму шляху і яка допомогла їм пройти цей шлях.  Усвідомлюю, скільки всього вони пройшли, чого лиш не подолали, але з їх обличь не зійшла і не сходить посмішка. То, може, раптом… життя і справді хороше, якщо так?

Раптом мені спало на думку: «А що, якщо я таки доживу до старості?» Що, якщо я буду радіти життю і всьому хорошому, що трапляється у кожному дні? Якщо буду зберігати внутрішній мир і тишу серед бурі? Якщо буду слідкувати за моїм здоров’ям і таки доживу до старості? Якою я буду тоді?

Я йшла розмлоїною після дощу вулицею під окутаним манкою небом і раптом уявила себе в старості…) Я вже так надивилася на різних бабусь, стільки мотивації до життя в них почерпнула…. Якби я стала старою… Я була б такою чарівною бабусею із внутрішнім сяйвом…

По-перше, я була б дуже стильною бабусею, але виглядала б на свій вік. Тобто як. В мене були б витончені і вишукані наряди, десять скриньок біжутерії (з різних країн і епох), елегантний некрикливий макіяж, манливий подих хорошого  парфуму і, може, навіть  мереживна білизна (просто дуже люблю таку!)…  Я би доглядала шкіру хорошими кремами, і у мене було б досить підтягнуте обличчя та ніжні руки….

Але я б ніколи не виглядала молодше свого віку, і, що особливо важливо, не прагнула б так виглядати. Якби мені було 60, я не хотіла б виглядати на 40…. А якби мені було 70, я б не питала кокетливо: «А скільки років Ви мені дасте?» Скоріш за все, у мене було б досить довге, укладене м’якими хвилями, волосся… Але, досить таки не виключено, що я залишила б його сивим.

Якби я стала бабусею, я б замешкала у казковому такому будиночку, що поринає у кущах троянд… (Мені б хотілося, щоб сусідські діти плутали мене із чарівницею.) Зсередини мій дім огортала б напівтемрява казки. Чудернацькі меблі і дивовижні вироби, привезені з різних куточків землі…  Кожна річ – зі своєю історією, зі своїм серцем. Світло заломлюється крізь кристали люстр, і, здається, воно перетворюється у музику вітру, переливається у них зримо і чутно так, що аж бринить… З мене така собі доглядальниця живих істот, але я чомусь уявила собі дім, повний барвистих співочих птахів! Стіни дому огортали би внутрішню музику дому, яка часами грає явно, через той прилад, який на момент моєї старості передавав би музику. А часами – лунає незримо, у напівтемряві  його чарівної душі.

Я не знаю, чи будуть у моїй старості якийсь дідусь, діти, внуки… Але я радо вітаю у своїх мріях симпатичного старого, крізь прорізи старечих очей якого ллється світло…. А ще він пече смачні пироги і смажить хрусткий ароматний шашлик! Я не знаю, звичайно, чи старих ще цікавлять всі ті хороші захоплюючі справи, що в молоді роки… Але ми з моїм старим однозначно йдемо, взявшись за руки, торкаючись ніжно, бережно підтримуючи один одного, танцюємо наш життєвий вальс.

Якби я дожила при здоров’ї до старості, я би взагалі була танцююча стара! Я би вмикала хорошу музику (стіни дому огортали б її) і кружляла б із моїми птахами в танці… Я б купила собі шикарні соковиті фарби і, під внутрішню музику дому, переносила б казку з моєї уяви – на папір. Якщо я навчусь таки коли-небудь шити, цілком не виключено, що мені захотілося б займатися і цим. А ще я б мандрувала! Якби мала сили, звичайно. Була б собі птахою і літала… В далекі і близькі, невичерпно-прекрасні і дивовижно-казкові краї!

Якби я дожила до старості, я би продовжувала перетворювати життя у казку. Певно, я би писала казки… Про фантастичних героїв, небувалі пригоди і надзвичайні світи! Я би черпала живу воду зі своєї душі і наливала б по склянці в кожну казкову історію – щоб кожен, хто вип’є, оживав, а в моїй душі щоб прибувало живої води. Я би поїла живою водою мого старого, дітей і внуків (якщо вони будуть у мене) і взагалі – всіх людей, які з миром вступили у дім. Вони б набиралися життя і думали собі, наче я – чарівниця… А я би світилася і літала від того, що бачу їх.

Якби я стала старою, я б з кожним роком відрощувала по пір’їнці. З часом у мене б з’явилися крила, і я би злітала на них до неба, поки місто спить. А ще згодом, через місяці або роки, я б стала птахою, яка  здіймається по небесній доріжці увись.

Схоже у блозі:

Дім люблячих дзеркал

Гортаючи старі тексти

Дивні люди