А був такий випадок… Що я Новий рік зустрічала у банному халаті!) Я тоді якраз вчилася на першому курсі, а другий екзамен в роки мого студентства ставили 2-го січня. Я хотіла підготуватися і знайшла для цього час – 31-го грудня, у передноворічний вечір я заснула з підручником Історії України. Розбудили мене десь за 20 хвилин 12-та, я вскочила у ванну (треба ж у рік чистою вступати) і вискочила мокрою з боєм курантів. Наспіх зав’язавши халат, я вихопила з рук у дідуся келих з шампанським – так розпочався мій перший календарно-студентський рік.

***

А був такий рік, коли в мене було 3 пінгвіни. Точніше як… Я купила собі тунічку із зимовим принтом – парою засніжених пінгвінів. А брат приніс до дому кота – чорного, із білим животом.  Я одягнула тунічку, піймала кота і пішла до ялинки – понесла моїх 3-х пінгвінів у новий рік!) А… До речі… Старі пінгвіни “дали діток” – у цьому році мені трапилась нова кофточка з пінгвінками:)))

***

І… Я говорила, все почалося з тапочок… Так от! Я йшла вулицею і побачила тапочки… Тапочки з ароматом дива:) Колись, у дитинстві, я побачила на вітрині тапочки. Але не просто тапочки, а ТАПОЧКИ! Це були оксамитові шльопки на невеличкій танкетці з вирізами на носочках і клаптиками хутра на кінчиках. Я подумала: такі тапочки самі тільки принцеси носять! Ні, мені такі точно ніхто не купить… І справді. Того дня мені купили щось таке, як купують звично дітям. Але через багато років (а може не так уже й багато: час – відносна штука) я до них повернулася. Звичайно, це були не ті тапочки з мого дитинства… Але ж фасон по-суті стандартний. Одного дня в одному взуттєвому магазині я побачила ті тапочки, які, мабуть, самі лиш принцеси носять. І раптом я зрозуміла: я ж теж можу їх купити! Тапочки опинилися у мене в сумці…) Тапочки, які одні лиш принцеси носять!.. Я купила їх! А коли ті зносилися, купила такі ж самі, але іншого кольору:) І до сьогодні: скільки б не було різних фасонів, для мене найкращий – оксамитові тапочки з вирізами і пушком на носиках – тапочки, які одні лиш принцеси носять:)

***

Я зараз про те, що казку можна створювати… Хай не завжди і не у всьому, але хоча б трішки казки, хоча б сто-двісті грам засніженого дива… І ти хочеш створити собі казку, коли казки немає. Урвати собі клаптик тиші, начаклувати собі жменьку радості (Коли ми були малі, мама знала магічне заклинання, після якого з’являвся шоколад. Може, воно взагалі для всякої радості ліквідне?). І ти приходиш з роботи пізнім листопадом у темну квартиру, загортаєшся ковдрою і шукаєш різдвяний джаз. Той самий, зі старих голлівудських фільмів, де все і завжди закінчується добре. Гортаєш одну, другу, третю добірку… Ця підходить. Вмикаєш тихо-тихо, заплющуєш очі, тонеш у нотах, ноти несуть тебе кудись, у задзеркалля, ноти тонуть, тануть, тануть… Ти танеш, тонеш, тонеш… У сон.

І так би не прокидалася, так проспала би цілу вічність, але прокидатися мусиш. До справ. І не лежати ж безкінечно. І збираєш собі по крупинці радості. Новенька книжка з різдвяною обгорткою і про Різдво – «Приготуй мені гарячого глінтвейну»…) І вся книга – ніби теплий-теплий дім:) А за вікном – сніжний-сніжний сніг:) «Давай глінтвейну зробимо, чи що?» «Давай.» «Це більше змахує на скислий компот, так ти його розвела…» «Зате з апельсином і корицею…» Ось ялинку зібрали. Гірлянди-сніжинки. Мерехтять:) Останнім часом я часто «включаю» ялинку…) Коробка з білосніжними птахами і янголоми… Я рік за роком їх збирала:) Перелітають на ялинку. Різдвяне печиво завезли:) Я так довго його шукала, так шукала! Років 7 шукала! Я в Італії таке купила на Різдво, а в нас не було… Вже є:) Пряничні будиночки, ялиночки, оленята і ялинкові іграшки:) От лиш розмалювати:) А ми ще колись печиво домашнє до Різдва пекли… От якби і зараз…) На вікна злітають паперові сніжинки:) І куди ділися «снігові» олені? Точно відлетіли у свій сніговий вирій…) А ще на Різдво я маю традицію… Кожного різдвяного вечора я іду… Та ні, нікуди я не йду!) Я йду під ковдру і вмикаю історію сера Шрека та принцеси Фіони:) І хто б міг подумати, що їх благородному шлюбу сповнюється 19 років! Ще одне Різдво – і на болоті у володіннях сера Шрека святкуватимуть порцелянове весілля:) Та в них вже діти, певне, школу закінчили і в університет пішли! «Шрек» – це ретро?.. Час іде якось неправильно… І ялинка свіжа дивом у дім прийшла:)

***

Я тут раптом подумала, що в мене взагалі всі справи – з відбитком дива:) Взяла свій по-казковому яскравий блокнотик, повний справ, мрій і починань, і почала нотувати новий список:) Усміхаюся, кожен новий пункт позначаю серденьком…) Картина. Печиво. Книга. Відео. Історія до блогу. Всі такі казкові:))) Може, я – казкарка?) І чарівні…) Або фея;) Хто знає?;)

***

Миші у тиші натерли пармезан неба на піцу землі. А я підкралася скраєчку, стала під самою теркою і, поки ніхто не бачить, крала ротом мишачий сир, не зводячи погляду з притрушеного стружкою неба ліхтаря. А він – ніби свіча, на яку злетілись сирні метелики:) Горить. Світові сповнився ще один рік.

Початок розповіді: Тапочки для принцес

Схоже: 31 грудня

Мехенді корицею осені (частина 1)