Я тут недавно текст один писала… Про «чоловіка моєї мрії», чи як його краще назвати… Я тут подумала… Якийсь він в мене не досить “ідеальний” вийшов… Треба його трошки “уідеальнити”… Чому я про це подумала?

Я листала красиві профілі. Ідеальні профілі. У мене теж (на мій смак) красивий профіль. Із вдалими фоточками, влучними цитаточками, досягненнями… Ну я ж думаю, що я туди пишу… Я не розміщую невдалих фото, життєвих сумнівів, нерозуміння, страхів і невдач.

Але я не хочу з кимось близьким взаємодіяти соціальними профілями! Профілі не проникають один в одного. Вони “скользять” гладко, як фігуристи на льоду – привіт-привіт, пока-пока – з’їхалися-роз’їхалися, але не заглибилися одне в одного, не проникли, не збагнули просто людську суть.

Просто я хочу поруч людину, з ніг до голови живу. Живу тілом. Живу душею. Живу духом. Не ідеальний профіль, який хочеться поштрикати паличкою – чи дише?

Дуже хочу чоловіка, живого тілом. Такого земного, теплого, з плоті і крові. Такого, що боїться лоскоту і втікає від укусів жорсткого светра. Такого, що іноді змерзне і чхає, а іноді, з’їсть щось не те. Такого, що гріє ноги і ніс, чи навпаки – здирає з себе увесь теплий одяг. Такого, що любить цукерки і каву, або ж чилі і картоплю фрі.

Такого, щоб його тіло реагувало на мої легкі, ледь чутні торкання. Такого, щоб обходився з моїм тілом бережно і любляче так, ніби воно живе, чутливе і вразливе, а не об’єкт, призначений для збудження. Такого, що дослухається до свого і мого тіла як до живого, а не оцінює, як кам’яний об’єкт. Такого, що не помічає складок на моїй талії і нерівностей шкіри, бо коли їх взагалі роздивлятися, ці складки? Якщо у двох закоханих знайдуться важливіші і цікавіші справи, коли вони удвох?

Також мені гостро потрібен чоловік, живий душею. Такий, щоб коли його поранили, то йому болить (жива душа – вразлива, ніжна…). Не тому, що я хочу ранити, а тому, що я хочу людину з живою душею. А жива душа, як і живе тіло, болить. Мені потрібен такий, що йому розходиться біль іншої людини, мій біль. Такий, що боїться павуків чи темряви, самотності чи смерті. Такий, що знав кухлик сліз і жменьку радості, піке падінь і злетів, болото відчаю і райдугу надій.

Мені навіщо це потрібно? Щоб обійняти собою всі вразливості і … Я ж говорила, що погана господиня?… Так от! Це правда. Але, попри те. Щоб “оселити” в теплий-теплий “дім”.

Мені дуже потрібен такий чоловік, що помиляється і “тупить”. Ну, тобто у всіх сферах помиляється. В якого бувають неприємності, прорахунки і відверті невдачі на роботі. Який може випадково розбити вазу, підвернути ногу, втратити гроші чи розлити компот. Який може  “ляпнути” щось не в тему,  чимось мене, не знаючи, образити чи незумисне повестися “не так”. А потім усвідомлює, шкодує і виправляє помилки. Того, хто непомильний, я б певне не покохала. А, взагалі, це важливо, коли людина може сказати: “Вибач. Я помилявся / помилялась. Я хочу виправити. Мені шкода.”

Також я гостро потребую, щоб мій чоловік іноді приходив до мене не в настрої, а іноді – просто стомленим. Засинав у одязі і без душу, губив шкарпетки (але я не буду їх шукати!) і (це обов’язково) ночами щоб хропів!:)

Такого, що з ним можна довго кохатися замість того, щоб піти на нудну “подію”. А, і взяти бутріки у ліжко. Такого, щоб з ним можна сміятися до дрижаків. Я взагалі дуже голосно і не завжди елегантно сміюсь, правда, кажуть, що заразно. Просто я не вмію довго ходити з серйозною фізіономією і в мене печія, коли чоловіки киснуть від жартів. А ще такого, щоб йому можна випалити правду в очі.  Просто зазвичай я випалюю все, що думаю, прямо в очі (цінним мені людям). І мені важливо, щоб ця сама цінна людина в цей час не відводила очей і не відпускала моєї руки. Бо я не випалюю правду в очі нецінним. І мені важливо триматися дорогої мені руки.

Мені навіщо це потрібно? Тут вся справа в моїй “ідеальності”. Справа в тому, що моє тіло не завжди і не у всіх місцях красиве, але завжди і у всіх місцях – чутливе і живе. Справа в тому, що я нерідко хворію, зазнаю невдач (щонайменше не рідше, ніж досягаю в чомусь успіху), вередую, коли мені погано, а коли в мене важкий день, можу бути дуже зла! А ще я боюся… Я тут не писатиму, чого, але це буває так до тремтіння… А ще я маю золоту медаль зі стрибання по граблях, а потім довго і болісно заживлюю рани душі.

Мені важливо знайти не такого чоловіка, щоб прогулюватися з ним червоними доріжками, фотографуватися для преси і на пару роздавати автографи. Мені важливо знайти такого чоловіка, щоб я могла з ним спати, танцювати, дивитися комедії і до старості (якщо я стільки проживу) ходити “за ручку” в парку.

Мені важливо знайти чоловіка, біля якого можна вільно дихати, непристойно голосно сміятися і говорити прямо. Бути здоровою і хворою, радісною і сумною, серйозною і грайливою, блискучою і в тіні, але завжди, завжди правдивою, і він НЕ покине, НЕ зрадить, НЕ підведе.

Шукаю чоловіка простого, як шклянка джерельної води. Без барвників і підсолоджувачів, без бульбашок і модних “покращувачів”, а, особливо, без яскравих етикеток. Такої води, що про неї не дізнаєшся з біг-бордів чи реклами, бо по неї ходять до джерела. Такою водою вмиваються, і таку воду кладуть на стіл.

Такого, що бачить у кожній людині – людину, гідну поваги, не залежно від майнового і соціального статусу. Такого, що просто робить божі справи, а не прикриває деспотичні схильності і маніакальні амбіції цитатами зі Святого Письма. Такого, що я біля нього – просто рідна людина, кохана жінка, і не важить, скільки він знає романтичних слів.

Людину шукаю! Рідну, живу, вразливу Людину.

Схоже у блозі:

Дівчина бажає познайомитись

Близькість – це …

Дивні люди