Взагалі ми пішли на «Овечий день» тільки для того, щоб потрапити за огорожу до овець! Але довелося слухати лекцію, і ми вже думали, що до овець так і не потрапимо. Вівчар розповідав про концепцію підприємства, яке займається озелененням громадського простору, про догляд за овечками, про професію вівчаря. Виявляється, вона стала тут рідкісною:) І, виявляється, традиційно ця професія – чоловіча. «Слухай, вівчар – це він… А от як буде в жіночому роді?..» – міркує мама. «Вівчарка» – не роздумуючи, відповідаю і, усвідомивши значення своєї відповіді, починаю сміятись.

Мама всім своїм видом демонструє нудьгу і тужливо дивиться у сторону, де тримають овець. Може, вівчар зрозуміє натяк і запустить таки нас туди, куди ми йшли?.. Зрештою пастух веде учасників екскурсії у кошару із умовою, що гладити можна лиш тих овець, які самі цього захочуть. А подобається це далеко не всім вівцям!

Відтак моїм завданням було приманити до себе овечку. Я простягнула руки через огорожу, щоб овечки могли понюхати, звикнути і захотіти підійти поближче, а далі – справа техніки! Гладити пухнастих істот я вмію! Ооо… Перша прийшла!

Біла рогата овечка – наче зефірка – була втіленням ніжності. Вона зайняла місце біля мене і витіснила всіх своїх сестричок. Я пробувала ще одною рукою гладити інших овечок, але моя хотіла, щоб я гладила її обома руками: одною рукою – голівку, а іншою – шийку.

Я з головою поринула у овечу ніжність Це так, ніби ти гладиш величезного рогатого кота! От хіба лиш не мурчить – це єдина відмінність! Поки ти гладиш овечку, весь світ перестає існувати! Всі думки розтоплюються у пухнастій шерсті, а проблеми зникають за дощовим обрієм.

На прощання нам подарували «ароматичні» подарунки – пакетики з овечкою шерстю Наші сувеніри пахли кошарою:) А можна, я заберу з собою одну овечку? У вас тут їх все-рівно вистачає… Або ще: якщо у мене вичерпаються варіанти працевлаштування, один запасний уже є!

Схоже у блозі

Квітуча курка

Впустити те, що не повторюється

Музей динозаврів та інших дивовиж