Дечому вчишся довго і з великою напругою, а особливо добре однаково не вдається. А є щось таке, що виходить легко, як дихання. В пам’яті кружляють історії, іноді смішні, а іноді трішки сумні, а іноді те та інше потроху. Слова кружляють невагомо легко, ідеш по вулиці і усміхаєшся до білих лапатих спогадів, що опадають літерами на папір.

Чомусь саме ця історія кружляє останнім часом в моїй пам’яті білою такою, усміхненою сніжинкою. Хоча ні. Навіть не сніжинкою. Вона кружляє і лоскоче пам’ять легесеньким пір’ячком білосніжної голубки.

Це був день нашого міста. Я мала домовлену зустріч і від самого ранку чистила пір’ячко: обирала най-найкраще  і найулюбленіше плаття, робила супергламурний макіяж і навіть накручувала волосся на бігуді. Востаннє я таке з ним робила десь на випускний і після того досі ні разу – надто лінь і часу надто шкода. Я виблискувала мов нова монетка. А, ще були нові замшеві чобітки. Як же без них, коли треба чимось виклацувати по древній виблискуючій бруківці святкового міста?

Проте зустріч не відбулася. Для допитливих: недорозуміння. Я просто йшла вперед, намагаючись вгамувати роздратування розміреним виклацуванням новеньких чобітків по виблискуючій бруківці, та рівномірно вдихала карамельний аромат карнавального міста. «Якщо вже я йду цим нарядженим містом і така гарна, зараз обов’язково має статися щось хороше. Казково хороше», – думала я.

Мабуть, кожен, хто живе зі мною в одному місті, знає хлопців, які стоять із цирковими голубами на різних людних вулицях. В мене вони завжди викликали посмішку і чималу допитливість, але все якось не вистачало то часу, то настрою зупинитись. От і сьогодні зо два десятки птахів обліпили своїх господарів білосніжними хмаринками. А я, як виявилося, йшла на зустріч спеціально до них – таких білих, пухнастих, розкішних!

Хлопець з професійною кмітливістю відчув свого потенційного клієнта. «20 гривень голубушка», – і поклав першу голубку мені на рукав. Птаха тупцювала на моїй руці своїми маленькими тендітними ніжками, по-панськи розкішно розклавши свого вишуканого хвоста на вулиці Панській. А хлопець розмістив наступну птаху. А потім ще, і ще. Голубки приємно подряпували своїми тоненькими кігтиками руки, лоскотали обличчя своїми пухнастими хвостиками. Мені так і хотілося обуритися вголос: чому він поклав на мене так мало птахів! Я хочу ще голубів! Хай він покладе на мене всіх голубів! Хоча… Ну, може пташечки втомилися… Нехай, може і справді їх досить вже…» Хлопець клацав камерою, а я відчувала себе богинею кохання, що купається в піні білосніжних голубів. І чому взагалі він так швидко забирає МОЇХ голубів?! Я беру їх всіх собі і йду з ними до дому!

«Скільки з мене?»

«20 гривень голубушка».

Я витягнула 20 гривень. «20 гривень голубушка», – повторив хлопець. Тобто? Тобто «20 гривень голубушка» означає не «20 гривень, Голубушка» а  «20 гривень – голубушка»? Коли я збагнула, відчула якусь майже дитячу образу.  Тобто, голубушка – це не я?! І як я взагалі могла подумати, що серед двох десятків голубів голубушка – це я? Люди розмовляють сьогодні якоюсь іноземною мовою?

Хай там як, а вечір таки вдався! Я була така гарна. Я виклацувала новенькими замшевими чобітками по виблискуючій бруківці. Я вдихала карамельний аромат карнавального міста. І дарма, що сьогодні я не розумію по-українськи. Бо як би я в іншому випадку проходила мимо двох десятків розкішних циркових голубів, які так по-панськи розклали свої пухнасті хвости на вулиці Панській? Як би в іншому випадку маленька зграйка білосніжних голубів топталася своїми крихітними ніжками по моїх руках та роздмухувала своїми крильцями мої раз на сто років накручені локони, залишивши в моїй душі пухнасту хмаринку білосніжних спогадів?

15.01.2017

Схоже:

Лайка

Таблеточки

Чашечка кави